Сто порад учителеві: про школу радості Василя Сухомлинського до 100-річчя від дня народження

(Продовження. Початок у попередньому номері «УМ»)

На думку педагога, казка — то не забава, а духовна скарбниця, здатна творити дива. «Я не один рік думав: у чому виявляється найяскравіший наслідок виховання? — розмірковував Василь Олександрович. — Життя переконало: перший і найвідчутніший наслідок виховання виявляється в тому, що людина почала думати про себе. Замислилась над питанням: що в мені доброго і що поганого? Найточніший метод і прийоми виховання будуть порожніми, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилася на саму себе, замислилась над власною долею». 

І саме казки навчають дітей того, чого не навчать моралізаторські настанови. Педагог створив понад тисячу казок, прищепивши своїм вихованцям любов до невичерпного джерела людської мудрості. «Казка, — писав Василь Сухомлинський, — це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона — творіння народу».

 

Кожна казка Василя Сухомлинського — це книга життя, в якій закарбовані морально-ціннісні настанови. Його герої не фантастичні, а земні, це ті речі, тварини, птахи, що нас оточують. Глибокою мудрістю наповнена казка «Камінь», у якій порушено тему любові до природи, заклик зберегти її красу для наступних поколінь. Хлопчик кинув камінь у криницю, не замислюючись над наслідками. Джерело пересохло, а дуб загинув. Минуло багато років, хлопчик став сивим дідусем. Схотів підійти до прохолодної криниці, почути солов’їний спів. Та замість живої краси вітер здіймав хмари пилюки. Необачний вчинок, скоєний у дитинстві, через роки озвався знищенням природи. Схаменулася людина, та вже пізно. Педагог не читає моралі, лише творить свою чарівну казку, сповнену народної мудрості. 

 

В іншій казці «Соловей і Жук» Василь Сухомлинський пропонує замислитися над тим, що все в нашому житті взаємопов’язано, починаючи від малої комашки і завершуючи людиною. Соловей дарував свій чарівний спів людям і пишався собою. От лише гудіння Жука йому заважало. Найкраще було б, аби Жука зовсім не було. Жук гідно відповів: «Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я». Відповідь Жука вразила Солов’я, бо йому здавалося, що тільки він необхідний людям. Коли Жук за­пропонував звернутися з цим запитанням до маленької дівчинки, то її мудра відповідь приголомшила всіх. «Хай собі будуть і Соловей, і Жук. Як же можна без Жука?». У невеликому за обсягом творі, ніби у романі, зібрані глибокі думки. 

Єдність з природою — «колискою дитячої думки» педагог вважав одним із важливих чинників виховання. Відомо, що вихованці Василя Олександровича часто вирушали на прогулянки в поле, аби не пропустити мить, коли «прокидається земля». Хоча сам педагог волів називати розроблений ним засіб як подорож у природу. І наголошував: «Не захоплюючі прогулянки, а саме урок». Водночас у праці «Природа, праця, світогляд» педагог застерігав, що вихователю знадобиться чимало часу, аби «дитина побачила себе як частинку природи, здивувалася, що людина до того часу сильна і могутня, поки вона вірний син матері-природи». Крім важливості спілкування з природою, педагог звертав увагу на необхідності піклуватися про здоров’я школярів. 

Далекого 1969 року педагог наполягав на тому, що піклування про здоров’я — найважливіше завдання педагога. «Приблизно у 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання у навчанні — поганий стан здоров’я», — писав Василь Олександрович. Тому з першого дня перебування дітей у Павлиській школі їх вчили всі свої зусилля спрямовувати на зміцнення власного здоров’я, дбайливого ставлення до нього. 

 

У книжці «Сто порад учителеві» даються настанови, які можуть бути використані і сучасними педагогами: «Здоров’я — це повнота духовного життя, радість, ясний розум. Найважливіше джерело здоров’я — навколишня природа. Живи й трудися серед природи. Нехай стануть твоїми заповідями простота, невибагливість, стриманість». 

 

До речі, однією з умов фізичного загартування у Павлиській школі вважалося дотримання настанови: «Бути в русі». А для того, щоб діти в школі не перевтомлювалися, педагог, зокрема, пропонував додержуватися таких правил: «не можна допускати захоплення тими прийомами «ефективного», «прискореного» навчання, в основі яких — погляд на голову дитини як на електронний механізм, здатний без кінця нагромаджувати й засвоювати. 

 

У хрестоматійній праці «Серце віддаю дітям» педагог писав: «Я не боюся ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили». Напевно, втілення ідей педагога-гуманіста в життя стало би для нього найкращим пам’ятником. Адже людина, яка створила школу радості для дітей, варта того, аби її настанови втілювалися в життя.