У головному храмі Полтави — Свято-Успенському соборі — минулих вихідних відбулося поминальне богослужіння за упокій воїнів, які загинули в доленосній битві народів на Ворсклі 12 серпня 1399 року. Це була одна з найбільших битв ХІV століття у Східній Європі.
У ній зійшлися війська Золотої Орди та східноєвропейського союзу у складі Великого князівства Литовського, Польщі, Молдовії, Волощини тощо. Ординськими військами командували хан Тимур-Кутлук та емір Едигей, військо союзників очолив литовський князь Вітовт (до речі, у цій битві вперше в Європі було застосовано вогнепальну зброю: одні з союзників — тевтонські лицарі — прийшли сюди з гарматами та пищалями й на початку зіткнення розгромили татаро-монгольську кінноту).
Загалом було задіяно сто тисяч осіб війська з обох боків, тож територія битви була надзвичайно обширною: від Кишеньок Кобеляцького району аж до Більського городища, що на Котелевщині.
Тяжкі наслідки побоїща — величезна кількість полеглих, Полтава спалена дощенту, територія обезлюдніла. Покоління, які вивчали історію за радянських часів, про згадану битву нічого не знають.
А все тому, що понад 300 років із нашої історії було вирізано. Відновити історичну справедливість вирішили небайдужі відповідальні люди — члени громадського об’єднання «Добродії Полтавщини», котрі й виступили ініціаторами вшанування загиблих у згаданій бійні.
— Отут, де ми зараз стоїмо, 619 років тому мужньо боронили наші землі від татаро-монгольської навали. То була справді битва народів, коли об’єдналися і литвини, і ми, русичі, і поляки, і волохи, і молдавани… На жаль, для союзних військ битва закінчилася поразкою. Десятки тисяч (за деякими відомостями, від 40 до 60 тисяч) наших далеких предків поклали тут голови на полі бою (поміж них — понад 20 удільних князів). Вони не лише не мали християнського поховання — за ці 619 років по них не відслужили навіть заупокійної служби Божої, — зазначив голова згаданого громадського об’єднання Віталій Закладний. — Тож ми повертаємо забуті сторінки нашої історії, зокрема цю грандіозну битву, що була спробою захистити Європу від татаро-монгольського Великого степу.
Відгукнувся на запрошення взяти участь у церемонії вшанування загиблих у битві на Ворсклі й посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс. Віталій Закладний пригадав, що коли познайомився з паном послом, то сказав йому: можливо, отут, на нашій землі, 619 років тому пліч-о-пліч стояли його й мої предки.
— Вдячний усім, хто долучився до цього проекту. Ми дуже раді, що з’явилася ось така ініціатива — вшанувати пам’ять полеглих у битві на Ворсклі. Це одна з трагічних сторінок нашої спільної історії, приклад того, як ми разом боронили європейську цивілізацію від азійської, — наголосив пан Марюс, котрий чудово володіє українською мовою. — Маємо й нині подібну загрозу, тож думаю, що триматимемося разом і далі.
Один із членів громадського об’єднання «Добродії Полтавщини» — публіцист, етнограф, краєзнавець Віталій Григор’єв — зауважив, що в історії битва, про яку йдеться, іменується як забута битва на Ворсклі. За його словами, навіть у найґрунтовнішій праці академіка Бориса Рибакова «История СССР из древнейших времен» про цю битву згадується всього лиш одним реченням: «Эдыгей победил Витовта на Ворскле в 1399 году». Чому ж у радянські часи одну з найбільших битв століття замовчували? Бо це, вважає Віталій Григор’єв, суперечило панівній в історії тезі про те, що звільнення слов’янських народів від татаро-монгольського іга — заслуга Москви.
— Насправді ж усе було не так, — стверджує пан Віталій. — Київ і навколишні землі, зокрема й наш регіон, входили до Великого князівства Литовського, яке боролося проти татаро-монголів без Північно-Східної Русі. Після битви на Ворсклі ординське військо було знесилене. І хоч потім татаро-монголи дійшли аж до Луцька, проте ані Києва, ані інших міст, що поставали на їхньому шляху, брати штурмом не стали — натомість запросили викуп. І наші землі не стали татаро-монгольськими улусами, а так і лишилися вільними у складі Литовсько-Руського князівства. Знаєте, історія не любить умовного способу.
Але якби в битві, про яку йдеться, перемогло військо Великого князівства Литовського та його союзників, була б переписана карта Європи, у нас була б інша історія, відповідно, ми не мали б ситуації, яку переживаємо зараз, перебуваючи у стані війни з державою, що зберегла традиції Золотої Орди. Недаремно в часи, про які йдеться, Рязанське, Тверське, Московське князівства були улусами Золотої Орди, платили їй данину. А Олександр Невський, до слова, був прийомним сином самого хана Батия — про це теж не потрібно забувати. Ми свого часу вчили, що спробою визволити слов’янство була Куликовська битва. Але ж на Куликовому полі досі ніхто не знайшов жодних її слідів. Натомість на території битви на Ворсклі знайдено кам’яні ядра того періоду, наконечники стріл, мечі й багато інших артефактів, які є її беззаперечним підтвердженням.
Після поминального богослужіння Марюс Януконіс та Віталій Закладний відкрили пам’ятну дошку загиблим у страшному побоїщі на Ворсклі в 1399 році.
Освятив її архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Тимчасово пам’ятна дошка зберігатиметься у храмі, а після узгодження місця й отримання дозвільних документів буде встановлена в одному з куточків Полтави.
Нині ведеться мова і про спорудження пам’ятника, присвяченого згаданій історичній події. Насамкінець члени громадського об’єднання «Добродії Полтавщини» подарували пану послу старовинний український рушник-оберіг, а він, у свою чергу, передав їм копію меча князя Вітовта, який у подальшому, за словами Віталія Закладного, стане складовою пам’ятника.
На жаль, 600-ліття битви на Ворсклі в 1999 році минуло майже непомітно: було кілька публікацій на цю тему в місцевій пресі, а от на державному рівні про ювілей ніхто й не згадав. Тож члени громадського об’єднання «Добродії Полтавщини» нагадують, що в наступному році буде 620-ліття забутої битви століття, і зазначають, що ініціюватимуть відкриття пам’ятника загиблим до цієї дати.
