Перший крок до Голодомору: 86 років тому Сталін підписав «Закон про п’ять колосків»

86 років тому, 7-го серпня, з легкої руки Йосипа Джугашвілі «Сталіна» був підписаний кривавий, жорстокий, репресивний закон, який не мав прецедентів у світовій історії, котрий і став першим кроком до Голодомору в Україні.

 

Його назвали в народі «Закон про 5 колосків» через те, що навіть за один колосок, узятий з поля, покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини. 

 

Офіційна ж назва документа — закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».

 

Його було ухвалено спільною постановою Центрального виконавчого комітету і Радою народних комісарів СРСР, а саме авторство документа розробив особисто Йосип Сталін.

 

Зокрема, цим законом передбачалося покарання за розкрадання колгоспного і кооперативного майна у вигляді розстрілу з конфіскацією всього майна.

 

За пом’якшувальних обставин цей вирок міг бути змінений на позбавлення свободи строком не менш ніж 10 років із конфіскацією всього майна.

 

Амністію у таких випадках було виключено. Для порівняння: за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років, а за крадіжку чужого майна присуджували три місяці примусових робіт.

 

Окрім закону, була також таємна інструкція від 13 вересня 1932 року про порядок застосування положень нормативно-правового акта.

 

Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% — «кулацько-заможних елементів».

 

Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому з поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб.

 

Зокрема, карали дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

 

Населення опинилося у замкненому колі: з одного боку — діяли плани хлібо­здачі, які часто були нереальними і прирікали селян на голодну смерть, з іншого — будь-які спроби врятуватися від неї блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та вказаним законом.

 

Цей закон діяв до 1947 року, але пік його застосування припав саме на 1932—1933 роки, роки Голодомору в Україні. За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн. осіб, у тому числі 3,9 млн. — втрати, пов’язані з надсмертністю, а ще 600 тис. — із дефіцитом народження.

 

При цьому у ті роки СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му — 1,73 млн. тонн, у 1933-му — 1,68 млн. тонн; протягом наступних років більший показник було досягнуто лише в 1938-му).

 

Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодних. Для Кремля «Закон про п’ять колосків» став важливим інструментом забезпечення успіху хлібозаготівельної кампанії, а для України — Сталін 7 серпня 1932 фактично підписав смертний вирок мільйонам українських селян...

 

Про страшні злочини совєцького режиму проти української нації повинен знати кожен, хто не розуміє, навіщо Україні закони про декомунізацію.

 

Голодомор підкріплювався різноманітними засобами, які всі разом вкарбовували у свідомість українського етносу факт його цілковитої залежності, його повної несуверенності у сенсі державному, соціальному, буттєвому.

 

Так само несуверенною з тих часів мала почуватися і особистість: до скону мусила українська людина дякувати за те, що її просто не вбили. А найкраще — вона мала стати такою, якою і була потрібна у новій версії «єдиного радянського народу».

 

Звідси і походить новітній «хохол» — національна, культурна і соціальна потвора, яка згодна продати і свою країну, і рідну землю. Звідси походить цей благенький блазень перед нібито могутнішими сусідами, обставинами чи культурами. Проти нього, проти цього нікчемного «хохла», у серці повинен стояти опір у кожного з нас.

 

Опір повинен бути в серці проти будь-якого вияву неповаги до нашої держави, її історії, проти будь-якої загрози для нашої великої і спільної свободи. Це повинен бути той опір, який українці чинили навіть у приречених обставинах Голодомору 1932—1933 років. Слова про Голодомор, про відповідальність, про внутрішній опір, свободу, про націю — важкі. Важка їхня дорога.

 

Я прошу в Господа прощення і порятунку для кожної нашої душі. Я прошу життя і благословення для нас і нашої великої, вільної і могутньої дороги.

 

Слава нашому народові.

 

Вічна пам’ять жертвам червоного терору.