Матір Олександра Кольченка: «Ми змогли побачитися тільки тому, що син пригрозив оскаржити свавілля тюремників»

01.08.2018
Політичний арештант, який відбуває покарання за сфабрикованою справою про тероризм, зміг три дні поспілкуватися з рідною людиною.
 
Побачення відбулося у колонії суворого режиму російського міста Челябінськ, куди Кольченка доправили з Сімферополя три роки тому для відбування десятирічного терміну покарання.
 
Усі правозахисні організації міжнародного рівня визнали звинувачення проти Кольченка незаконними та вимагають звільнити українського патріота разом з іншими сімдесятьма невинно за­судженими українцями.
 
На думку адвокатів, окремого осуду заслуговує й той факт, що в’язням забороняють зустрічі з рідними та близькими, що для багатьох із них є справжніми тортурами.
 
Наприклад, матір Кольченка понад півроку не пускали до сина, хоча, за законом, побачення мало відбутися ще взимку 2018 року.
 
— Мій син тричі писав заяву про надання йому можливості зустрітися з ріднею, але отримував відмови під різними надуманими приводами, — розповідає мати політв’язня Лариса Кольченко. — Ми змогли побачитися тільки тому, що син пригрозив через адвоката оскаржити свавілля тюремників у міжнародному суді.
 
Пані Лариса привезла синові гостинці з Криму: українське сало, ялтинську цибулю, мед та сухофрукти.
 
Відомо, що у травні цього року Олександр на знак солідарності з Олегом Сенцовим оголосив голодування, однак його довелося призупинити через різке погіршення стану здоров’я.
 
За словами адвоката політичного в’язня, на його підзахисного також здійснювали сильний моральний тиск представники адміністрації в’язниці.
 
— Олександр зараз важить 55 кілограмів при тому, що до початку голодування його вага була 63 кілограми, — розповів захисник Микола Щур. — Він досi остаточно не відновився, хоча пройшло вже більше місяця відтоді, як лікарі почали процедури з реабілітації. З ним постійно проводять «профілактичні бесіди» представники уповноваженого з прав людини у російському регіоні, а також члени регіональної громадської спостережної комісії. Прийде час, і Олександр сам нам розповість, як саме вони морально натиснули на нього, щоб змусити припинити голодування.
 
Нагадаємо, що 28-річний Олександр Кольченко проходив за тією ж кримінальною справою, яку співробітники ФСБ Росії сфабрикували проти його побратима Олега Сенцова.
 
Обох затримали на території окупованого Криму в травні 2014-го за звинуваченням у тероризмі.
 
Через рік Сєвєрокавказький суд Ростова-на-Дону засудив Сенцова до двадцяти років позбавлення волі, а Кольченко отримав десять років в’язниці у колонії суворого режиму.
 
Обох бранців Кремля правозахисний Центр «Меморіал» визнав політичними в’язнями, а самі обвинувачені категорично заперечують усі сфабриковані звинувачення ФСБ проти них. 

ДО РЕЧІ

Переговорний процес між Україною та Росією щодо обміну ув’язненими свідомо гальмується прокремлівськими найманцями.
 
За словами першого віце-спікера українського парламенту Ірини Геращенко, офіційний Київ готовий на серйозні компроміси заради звільнення патріотів України.
 
Однак для Путіна політичні в’язні стали справжніми заручниками, яких він хоче розіграти, як головну козирну карту, під майбутні президентські вибори в нашій країні.
 
— Для лідера Росії наші патріоти, які заживо гниють у тюремних катівнях, не більше, аніж заручники, козир в його кишені, за який він зажадає найвищу ціну, — обурюється політик. — Так, він буде використовувати наших заручників, як товар, й, у буквальному сенсі, готовий їх продати, але за що? За Крим? За те, щоб міжнародні організації залишили Кремль у спокої та скасували свої санкції? За те, щоб Росія залишилася на Донбасі, де «іхтамнет»? Ось у чому питання. Він просто так поки що не збирається віддавати людей. І точно не планує на своїх 36 їх обмінювати.
 
За словами Ірини Геращенко, це просто жахливо, коли долі людей стають цинічним інструментом для впливу на українську політичну ситуацію.
 
Уже пройшло п’ять місяців (із березня цього року), як українські правозахисники чекають на відповідь від чиновників РФ щодо пропозиції віддати їм 36 росіян, але це питання свідомо ігнорується під час переговорів у Мінську.
 
Все це наводить на думку, що Кремль дійсно чекає на старт української виборчої кампанії, щоб вплинути на хід виборів, спритно граючи на темі звільнення заручників.
 
Відомо, що на даний час переговорний процес щодо обміну полоненими між політиками України і Росії загальмував. Вимоги звільнити політичних в’язнів з України постійно звучать на самітах НАТО, засіданнях Парламентської Асамблеї ОБСЄ, а також під час особистих зустрічей президентів України Петра Порошенка, Франції Еммануеля Макрона та США Дональда Трампа.