За освітою театрознавець Моніка Гроховська у Польщі робила багато проектів, зокрема й авторських, у варшавському Народному театрі й інших культурницьких інституціях; писала сценарії й організовувала мультимедійні фестивалі, долучалася до зйомок фільмів.
Нині вона — менеджер урядового Інституту Адама Міцкевича, який займається промоцією польського мистецтва в усьому світі. Інституція щороку в різних країнах реалізує близько 400 проектів.
Зона відповідальності пані Моніки — проект OpenPoland («Відкрити Польщу»), який охоплює співробітництво з Україною, Білоруссю і Грузією, Азербайджаном, Вірменією і Молдовою. Шість країн — східні партнери Польщі.
Спочатку Інститут Адама Міцкевича запроваджував однойменний проект вужчого спрямування. А потім вирішили розширити програму. До речі, об’ємнішу для наповнення смислами і діями назву проекту OpenPoland запропонував українець.
Найголовніше нині у співпраці, наголошує Моніка Гроховська, не просто показ творів мистецтв, а налагодження контактів між професіоналами з України і Польщі в усіх культурницьких сферах: театру, кіно, живопису, архітектури, літератури і навіть онлайн-ігр, створення яких є частиною сучасного арту.
А вже після цього — створення спільних проектів. Такий найефективніший modusoperandi — з латинської «спосіб дії».
Польське кіно про Чорнобиль з віар-технологіями
— Пані Моніка, які програми у рамках OpenPoland Інститут Адама Міцкевича вже розробив і запроваджує, зокрема в Україні? Минулої осені у рамках Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» ви представляли проект «Свобода. Кіно соціальних змін». Чи буде його продовження?
— Ми зацікавлені в тому, щоб брати участь у різних кінофестивалях цієї частини Європи. Але вона не обмежуватиметься лише показами польських фільмів. Вони обов’язково мають супроводжуватися обміном знань і вмінь професіоналів різних країн, напрацюванням контактів для подальшої роботи. Наприклад, нещодавно ми проводили в рамках фестивалю документального кіно у Тбілісі проект із віар. Із Польщі ми привезли спеціалістів, які проводили майстер-класи зі створення віртуальної реальності у відеороботах. Показали польський документальний фільм про Чорнобиль, який знімали в Україні, застосовуючи віар-технології.
— На Одеському кінофестивалі теж була польська програма...
— Організаторів Одеського кінофестивалю ми так само запитали, яких польських професіоналів зі сфери кіно вони б хотіли бачити серед учасників? Коли стрімко розвивається кіноіндустрія в Україні, має бути перспектива розвитку на найближчі роки. У результаті, в Одесі показували фільм «Вежа. Ясний день» режисерки Ягоди Шельц, говорили про можливості українсько-польської копродукції на зустрічі продюсерів, яку ми організували з Польським інститутом кіно. Це платформа не лише для тих, хто вже працює в Україні, а й шанс для новачків.
— Знана у світі польська режисерка Агнешка Холланд цього року була у Києві і Харкові на зйомках копродукційного політичного трилера «Гарет Джонс» — про британського журналіста, який після відрядження в СРСР першим розповів світу про жахи українського Голодомору. Чи плануєте в Україні івент із пані Агнешкою?
— Це залежить від наших українських партнерів. Минулого року Агнешку Холланд на Одеському міжнародному фестивалі нагородили за внесок у кіномистецтво «Золотим Дюком», вона представляла фільм «Слід звіра». Якщо «Молодість» чи ОМКФ, або якась інституція запрошуватиме Агнешку Холланд — ми сприятимемо організації візиту.
— Чи запрошуватимете українських кінофахівців на івенти у Польщу?
— У вересні відбувається дуже відомий фестиваль у Гдині. Ми завжди раді бачити кінематографістів з України.
Кіно від випускникниці школи менеджерів
— Не перший рік Інститут Адама Міцкевича є співорганізатором проекту «Культура для локального розвитку». Чому це важливо?
— Локальний розвиток на кожній конкретній території, локальний вплив на кожну конкретну спільноту — це дуже важливо. Із випускницею школи проекту Наталією Красильниковою, наприклад, ми кілька років робимо спільний проект Lampa.doc. Наталія безкоштовно показує польське й українське кіно на відкритих майданчиках у різних містах України. Недавно це були покази мандрівного фестивалю у Запоріжжі, Бердянську і Краматорську, далі — Червоноград, Ужгород, Луцьк, Житомир, Умань.
Ми налаштовані у проектах на тривалу співпрацю і підтримку.
— Розкажіть детально про цьогорічний проект «Культура для локального розвитку». Скільки було бажаючих стати його учасниками?
— Інститут Адама Міцкевича та Європейський Центр Солідарності оголошують відкритий набір менеджерів культури з Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови, Польщі й України для участі в міжнародному проекті «Культура для локального розвитку». У 2018 році він відбувається втретє. Ми отримали понад 200 заявок із шести країн, майже половина з них була з України.
Перший етап проекту в травні пройшов у Києві і Тбілісі — у кожному місті зустрілося по 20 найкращих менеджерів.
Другим етапом уже скоро стане літня школа у Польщі для близько 20 учасників із найкращими проектами. Її програма складатиметься з численних майстер-класів, а також екскурсій до громадських та культурних органіцій Польщі. Це дозволить учасникам розвивати свої ініціативи, які постали під час першого етапу проекту. Менеджери культури вже отримали можливість розпочати співпрацю зі своїми колегами з інших країн, дехто подав спільні проекти. Випускники літньої школи отримають фінансову підтримку своїх проектів. Місцевими партнерами проекту «Культура для місцевого розвитку» стали об’єднання «Креативна Європа» в Україні та Грузії, Фонд солідарності Польщі (Молдова) й Український культурний фонд.
— Окремий проект Інститут Адама Міцкевича проводить для кураторів культурницьких проектів. У чому його суть?
— Це проект для найкращих кураторів проектів візуального мистецтва з Польщі та України, з кожної країни — по 4 особи. Це професіонали з великим досвідом. Їм не буде цікавою програма екскурсій звичними відомими місцями. Тому ми пропонуємо кожному у своїй країні креативно показати іншим місце, яке надихає: для когось це може бути гірський ландшафт чи озеро, для іншого — пам’ятка архітектури... Головне — інспірація, процес передачі думок і поглядів для пізнання кожного. Опісля такого знайомства може бути спільна виставка. Такий кураторський курс я б хотіла робити щороку. Куратори знаходитимуть точки перетину суспільств двох країн: важливість реставраційних робіт, наприклад, або децентралізації — і це породжуватиме діалог у важливих питаннях.
«Ми маємо багато спільних тем»
— Які додаткові можливості Інститут надає тим, хто займається театром?
— Ми хочемо зробити переклад українською польських сучасних п’єс. У Польщі впродовж останніх 20 років багато сучасних письменників пише для театру. І це може бути ще однією основою співпраці Польщі з іншими країнами, зокрема й Україною. Ми плануємо видати українською мовою антологію сучасної польської драми. А потім, базуючись на ній, робити з театрами спільні проекти.
Аналогічний проект ми вже реалізували для Грузії. Відбором п’єс займалися польські театральні експерти. У Білорусі працювали інакше: ми відправляли польські тексти, тамтешні режисери визначалися, що їм підходить, а вже після цього ми перекладали п’єси. Як працюватимемо в Україні — ще остаточно не визначилися.
— Ще є задум покласти на музику твори українських письменників?
— Ми хочемо створити сучасний польсько-український оркестр. Музиканти і композитори з Польщі читають зараз твори сучасної української літератури, вибирають ті, які покладуть на музику. Це буде оркестр, що гратиме для широкої аудиторії.
— Які ще з проектів, уже реалізовані в інших країнах східних партнерів, ви б хотіли втілити в Україні?
— Минулого року до нас і в Посольство Польщі в Азербайджані звернулися журналісти з головного телеканала цієї країни з бажанням зробити репортаж про польську культуру. Ми їх підтримали, обговорили теми. Потім на тиждень запросили телевізійників у Польщу, і вони відзняли дуже гарний репортаж про польських архітекторів, які працювали в Баку. Цього року ми продовжуємо співпрацю. Подібний проект промоції творінь польських діячів через медіа плануємо зробити і в Україні — ми маємо багато спільних тем.
— Уже немало років працює сайт culture.pl. Спочатку інформували польською й англійською мовами, з 2015-го — і російською. Чи не планується запровадження й україномовної версії?
— Можливо, згодом якусь частину контенту ми подаватимемо й українською мовою. Усе залежатиме від числа відвідувачів з України.
