Пошуки гармонійного, ідеального в усьому — це насамперед прагнення до ладу в житті. Споконвіку прогресивні, жадібні до нових знань українці свій добробут співставляли не лише з кількістю золотників і срібників у калитці, а й із тим, наскільки вільно гуляє на рідних просторах їхній вільнолюбивий дух. Такі закони й потреби цієї землі.
Пошуки гармонійного, виявляється, притаманні нам і в обранні перших осіб держави, й це — цілком нормально. Нещодавно у соцмережах з’явились своєрідні заміри — вирахування за принципом золотого перетину ідеального майбутнього Президента України. Спроба підігнати лідера під «золотоперетинську» формулу — промовистий доказ кричущого дефіциту для українців досконалості в житті. Отже, чи можливо за допомогою відносно нової течії в науці з застосуванням чисел Фібоначчі вивести цю саму формулу для правителів? І які критерії необхідно підбирати для вирахування?
Від президентського пупа до землі гармонії не знайдеш
Але спочатку згадаймо про сам принцип золотої пропорції. Формулу гармонії вивели математики, котрі вважають, що за цим принципом вибудовано все довкола: від ДНК до Всесвіту. З
вісно, що принцип довершеності — одвічні пошуки людством співвідношення краси й гармонії до так званого золотого перетину — виведено мовою цифр. За цією своєрідною формулою гармонії ще давні греки визначали досконалість людської фігури. Тобто, якщо під час ділення росту людини на відстань від її пупа до землі часткою буде 1,62 — значить, будова тіла ідеальна.
Отже, перебуваючи в постійному пошуку свого досконалого гетьмана, а чи не закласти у формулу золотого перетину політичні оцінки Президента й очікувань від нього та віковічні мрії українців про справжню свободу, вільний національний дух і віру? Чому б і ні? Тож що таке золотий перетин Президента? Звісно, про евклідове співвідношення СВ:АС=АВ:СВ, або про ділення загального зросту на відстань від президентського пупа до землі, де в частці мусить вийти ідеальне число 1,62, у прагненнях не йдеться. Так само як і про строгий костюм, краватку, позолочений значок на лацкані, купу референтів та радників поряд — також.
Коли ми говоримо про політичну постать Президента, маємо керуватись іншими чинниками. І в пошуку золотого президентського перетину важливо, які віковічні мрії вкладала і вкладає українська нація в образ керманича.
Ну от, візьмімо установчу, світоглядну й дуже важливу для глибин патріотичної душі тему: цивілізаційний вибір. І якщо відштовхнутися від особистого ставлення до кожного окремого політика, який був, є або претендує на булаву, а лише оцінювати певні кроки й внесок кожного в Україну, як у самостійну, незалежну одиницю, то, власне, кожен із президентів за 27 років вклав щось своє, але по-справжньому відривати нас від Азійського чи Євразійського континенту почав Віктор Ющенко і продовжив нині діючий Президент Петро Порошенко.
Так, на жаль, iз кров’ю і жертвами на полях битв. Така трагічна участь наздогнала нас у нинішньому столітті, бо віками вбивались у наше тіло залізні лещата залежності. А якщо пильно придивитись до минувшини, то проглядається, що ми ніколи не були частиною Євразії, ми були буфером між Азією та Європою. До речі, колись давно Європа ділилась не на східну й західну, а на північну й південну. І ця межа проходила через Альпи. У XVII—XVIII століттях у просунутих європейських головах почалось переосмислення такого поділу. Справжня ж межа між варварами (і це в гарному сенсі цього слова) й іншим світом колись проходила по Дунаю. Потім посунулась до Дону, а потім — до Уралу.
Це колись. А тепер Порошенко виконав дуже важливу роль: він перший із президентів новітньої історії України абсолютно чітко й категорично зробив ставку на західну карту. Він почав буквально з тілом відривати Україну від Росії. Бо нас нахабно, з наругою вростили, вживили, насадили на Московщину. Давайте згадаємо декілька цифр: 30% Сибіру заселено українцями, 80% населення Магаданської області складають українці і т. д. Чому в XIX столітті в Україну переселяли росіян? На це є відповідь, і ми всі її знаємо.
Отже, Петро Порошенко абсолютно чітко провів цей вододіл між цивілізаціями. Заради справедливості скажемо, що це дуже важка, важлива й дуже необхідна робота.
Чи можна назвати ідеальною політичну фігуру саме цього Президента, гадаю, знайдеться чим заперечити: і всі аргументи будуть достатньо вагомими, але справжній рух до вимуровування фундаментальних, засадничих економічних підвалин неможливий без консолідації і пробудження нації, без повернення українства до своєї колиски. Такі правила, вочевидь, були закладені в колиску України сивою давниною, ще коли нашу землю освоювали далекі предки скіфи, сармати, трипільці, шумери, гуни.
Московське православ’я втрачає державотворчу функцію
А вже з огляду на сьогодення слід проаналізувати, що значить для Росії Україна в релігійному сенсі. Звісно, зрощування, про що йдеться вище, не додавало нам ні сил, ні духовного піднесення. Навпаки, воно висмоктувало нашу міць. І от тепер, винесене на порядок денний ще одне важливе питання про помісну українську церкву без московського пригноблюваного вантажу на спині робить не один, а декілька кроків України до своєї вотчини, а відтак — вперед. Про те, як піняться від люті кремлівські ідеологи, нагадувати не потрібно. Адже ми знекровлюємо тим самим агресивну політику «старшого брата», його постійне бажання домінувати, аби заставити схилити голову, а відтак — тримати в покорі. А що тепер?
Без українського православ’я? А тепер російська православна церква відкочується на декілька позицій донизу за кількістю вірян та впливу. Ускладнюється її становище ще й тим, що наразі в Росії досить активно й масово відбувається процес ісламізації. Особливо на Поволжі, де цілі села навертаються в іслам. Причина банальна — мусульмани так не п’ють горілку. Тобто не те щоб вони зовсім не вживали алкоголь, але такого, щоб валятись попідтинню, в них немає. До того ж у Росії іслам не фундаментальний. Туди легко ввійти.
Отже, завдяки відокремленню української православної церкви московська православна втрачає свою державотворчу функцію в Росії.
Але важливо, що, відриваючись від азійського ментального материка, ми мусимо мати чіткі орієнтири в розвитку. І це також один із вимірів, який у результаті має визначити золоту пропорцію ідеального Президента. І не забуваймо, що ми самі можемо стати авторами формули золотого перетину Президента України. І цей золотий перетин не має бути розірваний подачками електорату, підкупами членів виборчкомів та агітаторів. Аби знову українці не зневірились у творенні власної держави...
