Черговим скандалом можна назвати розслідування Держаудитслужби, яка провела фінансовий аудит виконання окремих бюджетних програм Міністерством молоді та спорту.
Висновки аудиту невтішні: 1,3 млрд. гривень бюджетних коштів, виділених на проведення спортивних змагань у 2014-17 роках, Міністерство молоді та спорту використало без належних обґрунтувань.
Більше того, з’ясувалося, що Мінмолодьспорту затягує закупівлі спортінвентарю і передає інвентар уже після проведених змагань, що призводить до незабезпечення необхідним спорядженням спортсменів під час участі в Олімпійських іграх.
Ось вам і одна з відповідей, чому наші олімпійці показують не найкращі результати на змаганнях. Як приклад халатності чиновників — закупівля трьох пар зимових саней із метою участі у Олімпійських зимових іграх в Пхьончхані 2018 року за... чотири дні до ігор.
Або ж конфуз, що трапився з українським саночником Андрієм Мандзійем на Олімпійських іграх у Південній Кореї: в лютому цього року він випав із саней, а згодом журналістам сказав, що сани робив... за свої кошти у себе в гаражі.
Прискіпливі аудитори також установили факти закупівлі інвентарю без чітких технічних характеристик, а ще — факти оплати участі в спортивних змаганнях спортсменів, які не є членами національної збірної або які не брали участі в змаганнях.
Ідеться про підготовку спортсменів до участі в літніх Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро в 2016 році, які надалі не брали участі у іграх, але на них витратили — 2,5 млн. гривень. І щось мало віриться, що левова частка цих коштів не осіла в кишенях чиновників.
Далі більше: аудитори виявили, що Мінмолодьспорту необґрунтовано витратило 2,9 млн. гривень на зарплати, отримало з бюджету зайві 4,4 мільйона гривень та безконтрольно списало товарно-матеріальні цінності на 0,5 мільйона гривень.
Усi ці «ляпи» чиновників від спорту явно «попахують» криміналом, і з таким їх відношенням до підготовки спортсменів чекати медалей на Олімпіадах — зась.
А пояснення, подібні до тих, що виклав у своєму блозі у лютому міністр спорту Ігор Жданов, викликають хіба що скепсис.
«Ми не зимова країна, сніг не лежить так довго, як у Норвегії чи Канаді, у нас і в січні буває плюсова температура. Історично склалося, що зимові види спорту не є такими масовими, як літні. Нова інфраструктура для зимових видів спорту не будувалася десятиліттями незалежності. Та, яка була побудована ще за СРСР і залишилася нам у спадок, вже тоді не відповідала міжнародним стандартам, а деякі об’єкти були відверто небезпечні для життя», — виправдовувався пан міністр.
