Восени глядачі матимуть змогу побачити на великих екранах «Короля Данила».
Для зйомок було побудовано середньовічне місто Холм: за допомогою істориків та архітекторів відтворено унікальний комплекс середньовічного міста центральної Європи ХІІ-ХІІІ століття.
Відтворено декори та інтер’єри ХІІІ століття. Створено унікальні костюми — понад 200 комплектів. Їх розробили під образи фільму, що поєднали східну та західну культуру.
А у новому фільмі поєднують дві цивілізації Середньовіччя: римо-католицьку Європу та ортодоксальну Візантію.
Нещодавно відомий український режисер і кліпмейкер Тарас Химич разом зі своєю командою презентували у Києві трейлер нового фільму «Король Данило».
Нагадаємо, у листопаді 2016-го Тарас дебютував зі своїм першим художнім фільмом «Жива» — про молоду військову Української повстанської армії.
На виході — проект, який можна назвати історичним бойовиком, про єдиного короля Київської Русі Данила Романовича. Фільм, за задумом, має стати цікавим глядачам різних вікових категорій і навіть різного світобачення.
Режисер розповів «Україні молодій» про перипетії знімального процесу.
Хто ми є, що таке наш генотип
— Пане Тарасе, розкажіть про знімальну групу та процес зйомок?
— Фільм — така ж динамічна річ, як і життя. У першу чергу, актори мають відчути себе в тому часі, взаємодіяти між собою і повірити в те, що вони там живуть. Адже вся цікавість фільму саме в їхніх стосунках, і у тому, щоб взаємодія, навіть знімальної групи, відбувалася на інтуїтивному рівні. Аби ми жили і відчували все, й, відповідно до ситуації, приймали зміни та рішення. Коли хтось зі знімальної групи або акторів відчуває, що щось йде недобре, чи якісь сцени не спрацьовують — ми можемо в останній момент усе поміняти. Адже хочемо, щоб був максимальний результат, аби відчувалось, що ми це робимо з душею.
У нас немає такого, що написали сценарій і суворо йому слідуємо. Робота над фільмом — це постійні зміни, постійне покращення того, що вже придумали. І кожен хоче проявити себе якнайкраще: й актори, і каскадери, і композитор. Кожен хоче зробити щось таке, що буде і йому особисто, і глядачеві подобатись. Це процес, який цікавіший за результат.
— Не віриться, що основна команда — лише сім осіб, про це йдеться у релізі. Як можливо робити фільм такими силами? Скільки загалом було задіяно людей у процес зйомок?
— Усе можливо. Наприклад, я одразу і режисер, і оператор, і монтажер. Також відповідаю за сценарій. І так — кожен у нашій команді. Чи це правильно? Я вважаю, що правил немає, є результат. Команда була — не більше… десяти осіб у найпіковіші моменти.
— Стрічка розрахована лише на українську аудиторію, чи вона буде зрозуміла також і глядачеві, який не знайомий із нашою історією, або, можливо, має погляд, нав’язаний певною ідеологією?
— «Король Данило» — це продукт, який буде цікавий не лише українцям. Я не хочу зараз якихось протиставлень, не хочу продовження війни. Як казала героїня фільму «Жива»: «Помсті немає кінця». Ми маємо це зупинити. Ми маємо просто показувати, хто ми є, що таке наш генотип, що таке Україна в ХІІІ столітті, що відбувалось на нашій землі. Україна не була якоюсь аморфною державою, якою її малювали в Радянському Союзі. Це була європейська держава, яку боялись і поважали.
Цікавим і видовищним є те, як у ті часи українці домовлялись, як спілкувались зі своїми ворогами. Фільм допоможе тим же росіянам чи будь-кому іншому подивитись на нашу історію без упереджень. Коли глядач йде у кіно — він хоче подивитись цікаву історію, видовище, драму, кохання і, звичайно ж, екшн, без якого зараз — ну ніяк. Коли ви читаєте історію — це одне, а коли вже вдягаєте людей у костюми і вони стоять на локації у замку — ви починаєте бачити історію по-іншому. Самі люди, коли готуються до бійки, б’ються мечами — вони міняються, в них змінюється вираз обличчя.
«Ми не думали про гроші»
— Вам вдалося відтворити далекий період нашої історії, завдячуючи, зокрема, вдало вибраним локаціям. Де саме проходили зйомки?
— Дев’яносто відсотків зйомок відбувалися у Львові та Львівській області, а десять відсотків — це мандри по Україні. Основна локація — місто Холм (наш замок і все що довкола замку, який ми побудували).
Із побудовою замку все теж було дуже екстремально — одна його половина вже була готова, а другу — добудовували. Люди, які будували замок, — із Тернопільщини, спершу думали, що будують якийсь ресторан чи готель, тож говорили: «То це, що робиться? То це направду кіно?» Бо коли вони дивилися на все збоку (працюють якісь водолази, хтось падає з даху, хтось грюкає, кудись усі ходять, хтось постійно вмирає, щось зверху літає — а процес був саме таким), — їм це все видавалось дивним.
— Локалізація виробництва в Західній Україні пояснюється лише історичним фактором подій у фільмі чи все більш банально — меншими цінами на послуги?
— Ми просто виходили з наших фінансових можливостей.
— Наскільки важко давався вам фільм і який його бюджет?
— (Сміється). Відбувалося приблизно так: «Замок будуємо?» — «Будуємо!» — «А гроші є?» — «Будуть!». Ми не думали про гроші. Ми почали знімати — і з того моменту наше життя змінилося. Збоку люди дивилися й казали: «Ви божевільні! Що ви робите?». Згодом знайшлися друзі, які допомагали будувати; знайшлись люди, які допомагали і фінансово. І так по-троху працювали. Коли гроші не знаходились — брали у борг.
Були різні екстремальні ситуації, але сама ідея того, що ми разом зібралися і робимо фільм, — нас тримала в купі і ми йшли далі. Завжди в останній момент знаходились люди, які допомагали. Звичайно ж, було б правильно спершу побудувати бізнес-модель і їй слідувати. Але ми маємо мрію, хочемо зняти фільм, такий, який би нам подобався, і поділитися ним із глядачем — ця ідея нас усіх надихає.
Упродовж зйомок якісь артисти додавались, якісь відпадали, і фінанси в тій ситуації грали ключову роль. Ми йшли далі і вірили, що ми то зробимо. Звичайно, коли з’являються меценати, тоді кожен із нас відчуває віддачу та відповідальність. І як режисер я розумію, що і як потрібно якісно робити, щоб цей фільм окупився.
— Яка сума потрібна на те, аби фільм дійшов до глядача?
— Фільм ще у процесі постпродакшну, також ще дознімаємо деякі трюки, тому остаточної суми ще не визначили. Завжди кажу, що бюджет фільму не перевищує суми, яку він може зібрати в кінотеатрах України. Це наш принцип. У нас ринок не такий розвинутий, як за кордоном, але він достатній, щоб зробити хороший фільм.
— Чи врахували помилки й зробили висновки після свого першого художнього фільму «Жива»?
— Так, усе врахували. Попри позитивні відгуки, була й критика. Я не та людина, яка закривається і все. Критика була почута, проаналізована та врахована в наступному фільмі. У нас усе повністю помінялось: і побудова команди, і навіть люди. Пройшла реорганізація. Цей досвід був важливий. Дуже вдячний, що люди реагували правильно. Адже може бути така критика, як купа матів або негативних емоцій. А є конкретна критика, яка звучить тихо і вчасно, коли люди хочуть допомогти. І ми прислухались. Думаю, ви побачите зміни!
Для фільму замовили понад 100 одиниць зброї.
— Наскільки серйозно ви підійшли до консультацій з істориками? Чи не боїтеся прискіпливого погляду до історичних деталей?
— У трейлері можна почути, як побудована музика до фільму: є класична музика й входять абсолютно сучасні музичні «речі». І це вже на історичних деталях ставить великий хрест, оскільки подібного не може бути. Після такого рішення вже не йдеться про відповідність деталей таких, як, наприклад, ґудзики.
Фільм — це в першу чергу вираження. Історія — це не просто люди, які колись жили. Це люди, які дуже подібні були на нас, просто в інших костюмах. Нам потрібно наблизити ту історію і дати можливість глядачеві пофантазувати, побути в їхньому тілі. Якщо ми будемо робити все документально чітко, з правильними музичними темами, правильними ґудзиками й усім рештою — досягнемо історичної достовірності, але чи буде воно вражати та чіпляти за живе? Ми маємо створити образ, який буде зачіпати і включати мозок. Так не цікаво, коли людина прийшла в кіно, а їй усе, як у музеї, розписали й розклали по поличках.
Я працював над документальним кіно, тож знаю, як це правильно робити. Але зараз хочу створити світ, у який глядач зможе зануритись, перевтілитись, подумати над ним. У сучасному світі, коли навколо безмежна кількість новин, подій, соцмереж, швидке сприйняття інформації — як таку людину залучити до кіно, занурити у світ кіно? Це велика проблема. Але мені не страшно це робити, тому у фільмі буде багато речей, які шокуватимуть.
Зараз моє завдання — все збалансувати та наблизити до сучасного глядача. Адже не цікаво дивитись на пафосні балади — потрібен і екшн, і кохання, і комедійні моменти. Тому історик скаже, що там не той ґудзик десь чи кольчуга не така. Так, кольчуги алюмінієві (сміється). Достовірність потрібна, але до певної міри.
— Знаю, що замовляли понад 100 одиниць зброї для фільму. Хто ті майстри?
— Майстри — Ігор Ригель та Максим Рог. Хочу зазначити, що ці люди з розумінням поставились до нас і проекту, і дуже допомогли як консультацією, так і конкретною роботою.
— Хто з акторів з’явиться у фільмі? Це відомі обличчя?
— Я шукаю акторів, які відповідають образу. Мене зовсім не хвилює — відомі вони чи ні. Найкращий актор — це той актор, який не грає, а який є тим персонажем, що нам потрібен для фільму. Коли я таке бачу, то все решта — це справа техніки й часу.
У нас є відомі актори, як, наприклад Вероніка Шостак, яка грає одну з головних ролей. А є актори, які вперше пробуються в кіно, але вони відомі в театрі, є й ті, для яких це взагалі дебют. Коли вони всі разом знаходять загальну атмосферу, то вже не видно, хто професійніший, а хто ні. Професійні актори допомагають початківцям, проходить якийсь час і вони всі стають на один рівень. Вони занурюються у світ своїх героїв.
— Коли глядач зможе побачити фільм на великих екранах?
— Планували в жовтні цього року, але дату доведеться змістити. Це залежить не від нас, а від кінотеатрів і«прокатників». Ми прислухаємося до них, але вже за декілька тижнів буде відома остаточна дата. Точно лише можу сказати, що восени.
— Чи вірите у стабільний розвиток українського кінематографа?
— Кіно — це життя. Воно завжди буде, і це не залежить від економічного розвитку. Тим більше в наш час. Тому так, вірю!
КОШТОРИС
Далі буде серіал на чотири сезони
Розповідає виконавчий продюсер фільму «Король Данило» Олеся Галканова-Лань
Олеся Галканова-Лань.
Фото з власного архіву.
— Олесю, які ринки вже зробили пропозиції щодо майбутнього прокату фільму «Король Данило»?
— До нас уже зверталися дистриб’ютори з Франції та Польщі. Ми маємо достатньо часу, щоб розглядати пропозиції та можливості. Зараз ще зарано про це говорити. Спочатку повинен вийти фільм, щоб приймати остаточні рішення. Навіть надійшла пропозиція від російської дистриб’юторської компанії, яка хоче купити фільм «Король Данило». Вони ще навіть не бачили трейлер, але вже дуже зацікавлені фільмом.
— Чи є пропозиції від українських кінотеатрів?
— Ми наразі ведемо перемовини з кінотеатрами. Поки всіх секретів розкривати не будемо. Директори кінотеатрів йдуть нам назустріч. Але ми лише на кінотеатрах не зупинимось, й, все ж таки, відкрию секрет (сміється) — далі буде серіал на чотири сезони.
— Чому фільм знімали без коштів Держкіно?
— У вас є мрія, ви хочете її реалізувати, а держава каже: «Візьми документи, віднеси їх спочатку до одного відділу, потім до іншого», і так може тривати два роки. Потрібно діяти, а не чекати. На мою думку, держава має допомагати, а не бути основним джерелом фінансування. Кіно має бути різноманітним, а не лише в рамках держави. Кожен обирає свій шлях.
— А де ж знаходили фінансування?
— Ми вклали зароблені кошти з попереднього фільму. Також знайшлись люди, які в нас повірили, яким ми дуже вдячні. Наша команда підтримує закон про меценатство, ми знаємо, що це зараз дуже важливо не лише для українського кіно, а й для культури загалом. Оскільки це було б прекрасно — давати шанс людям здійснювати свою мрію.
— На які касові збори розраховуєте?
— Коли ми будемо мати готовий фільм — глядач прийде в кіно, купить квиток і таким чином проголосує. Зараз немає сенсу говорити про те, що ми очікуємо. Зараз ми робимо якісну, хорошу роботу й згодом дамо її на розсуд глядачеві. Потрібно не планувати, а робити свою роботу та показувати її.
