Про що мовчить Зеленський. Кому після війни належатимуть ключі від українських надр?
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Сергій Шахов: «Країні більше потрібен антикорупційний Кабмін, ніж Антикорупційний суд»
19.06.2018
Сергій Шахов.
Депутата Шахова вважають напрочуд незручним політиком. Головним чином тому, що він ніколи не намагається говорити те, що від нього хочуть почути.
Його оцінки ситуації — гострі, без огляду на чини і ранги. Що, звичайно ж, не може подобатися тим, хто при владі.
При цьому він чудово знає головні больові точки сучасної України: окуповані і просто доведені до ручки райони Донецької і Луганської областей.
Де з одного боку — бойовики, а з іншої — фактичне безвладдя, адже для людей, які проживають у його рідній Луганщині, уряду не вистачає ні часу, ні розуміння, що і як треба робити.
«Ви розумієте, — каже мій співрозмовник, — якщо би у нас у державі справи йшли блискуче, то це було би зайвим аргументом для українців, які нині перебувають у російській окупації. Адже сарафанне радіо скасувати неможливо: люди телефонували би до сіл і міст, які нині перебувають під чужою владою, розповідали би, що у нас усе добре, що є можливості для роботи, відпочинку, самореалізації... І це було би зайвим аргументом, аби разом ми вимели весь цей бруд із нашого дому».
Контроль за «потоками» і провал реформ
— Сергію Володимировичу, в українському уряді нещодавно вибухнув чи не найгостріший кадровий скандал. Посварилися два ключові чиновники, які відповідають за фінансову стабільність держави, у тому числі й за співпрацю з МВФ. Йдеться про Прем’єра Володимира Гройсмана та вже екс-міністра фінансів Олександра Данилюка. У чому причини цієї ситуації та які вона може мати наслідки для України?
— Я би розглядав ситуацію з двох сторін. Є дві сторони медалі, і, на жаль, обидві вони брудні. Перша сторона — це розподіл фінансових потоків, за які сьогодні воюють Прем’єр-міністр та інші. Серед інших донедавна був екс-міністр фінансів. Йдеться про контроль над відомствами: це фіскальна служба, митниця тощо. Це мільярди доларів, яких, до речі, сьогодні шукає Україна. Уряд бігає до МВФ із простягнутою рукою, а ці резерви є у нашій державі.
Інший бік проблеми, на який варто зважати: Олександр Данилюк провалив ще одну реформу і вирішив втекти. Так, як це вже зробила Яресько (екс-міністр фінансів Наталія Яресько. — Ред.), як готується сьогодні зробити Супрун (в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. — Ред.). Як відомо, вже понад рік написав заяву міністр аграрної політики (Тарас Кутовий пішов із посади 23 березня 2017 року. — Ред.), сьогодні немає голови фіскальної служби. Фінансові потоки продовжують йти. В які кишені, скажіть, будь ласка?! Чи взагалі потрібна на нашій землі фіскальна служба, у державі є стільки антикорупційних органів?..
— Фіскальну службу, як ми знаємо, перепорядкували Прем’єр-міністру Гройсману. Як свого часу підпорядкували напряму Кабінету Міністру «Укрзалізницю», коли у міністра інфраструктури виникла суперечка з Володимиром Гройсманом. Можливо, це така тактика нинішнього Прем’єра?
— Яка виглядає напрочуд аморально під час війни, коли гинуть десятки тисяч військових у нашій державі, коли ми отримали десятки тисяч переселенців, ветеранів війни. Замість того, аби вирішувати реальні проблеми держави, наша влада лише будує повітряні замки, не забуваючи при цьому «відщипати» свій шматок від державного пирога.
Ось наприклад, Прем’єр попросив українців не виїжджати на заробітки за кордон. Здавалося би, цілком логічний заклик. Але на тлі суцільної корупції, відсутності стратегії розвитку він виглядає дещо... Дещо дивним, якщо сказати м’яко. Держава нічого не робить для людей, а її керівництво ніби живе у паралельному вимірі
Ось цікаві цифри. У 2018 році на дороги в Україні виділили 47 мільярдів гривень. При цьому сам Прем’єр заявляє, що 30% неефективно використовуються! Я проїхав від Львова до Луганщини, спеціально не головною трасою Київ—Чоп, а через Тернопільщину, Хмельниччину. Мушу сказати: дороги, не кращі, ніж на Луганщині! Я запрошував уряд приїхати на Луганщину: нашими дорогами, у наших плацкартних вагонах. Щоби вони побачили, як жебракують прості люди.
Слово «хабар» китайською мовою
— Із цим, мабуть, погодяться всі: доріг у державі немає. При цьому на них витрачають мільярди гривень. Сьогодні ж влада для будівництва і ремонту доріг залучає китайські фірми...
— ...і китайці вже вивчили слово «хабар»! Так, наш уряд залучає до цих робіт іноземців, наприклад, турецьких підрядників. Але виникає цілком логічне питання: а чому українці не будують свої дороги?! Чому сьогодні не дають розвиватися всій інфраструктурі, а це десятки підприємств, які можуть бути долученими до будівництва доріг? Згадаймо Америку. Президент Рузвельт розбудовував дороги, оголосивши цей напрямок державним пріоритетом. І саме він, до речі, вивів Америку з кризи, яка склалася там 70-80 років раніше.
Сьогодні я можу порадити нашим державним чиновникам: зверніть увагу на минуле, щоби зробити майбутнє!
Беріть досвід Грузії, Сінгапуру... Сінгапур — це острів, на якому немає і крихти тих природних ресурсів, які є в Україні. Навколо лише 48 островів, свого часу там не було жодного підприємства, а сьогодні це місто-держава ввійшло у десятку «Форбс» на четверте місце! За якихось тридцять років.
Сьогодні у нашій державі четвертий рік йде війна, жодного підприємства за цей час не збудовано. Попри всі ті мільярди, які взяли з МВФ — це 9 мільярдів доларів. Найбільшу кількість грошей цей уряд взяв під час війни. Скажіть, куди поділися ці гроші? Я хочу запитати, де два трильйони гривень, які поділися за цей час, коли Україна жебракує?
«Нинішній уряд найкраще просто розігнати»
— Політичні опоненти Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, втім, не тільки вони, а й економісти, громадськість вже тривалий час очікують на звіт очільника уряду.
— Ми підготували звернення до парламенту від політичної сили «Наш край», щоби взагалі розігнати цей уряд. Адже і справді: звіту за два роки не було, ключових міністрів немає, проблеми не вирішуються.
У воюючій державі, яка сьогодні у вогні, немає міністра охорони здоров’я. Звичайно, Уляна Супрун невдовзі завершить свою каденцію і поїде до Америки. Але залишаються питання, що виникли під час її керівництва Міністерством охорони здоров’я. Скажімо, коли пані Супрун помилилася на 10 мільярдів гривень коштів для первинної допомоги, назвавши меншу цифру для потреб держави.
Сьогодні повністю провалені залізнична, транспортна реформи. Чиновники викачують останні гроші з кишень пересічних українців, — і на це люди мало звертають увагу. Я нещодавно був на Вінниччині. Зайшов на одне з підприємств, мені розповідають: для них утричі підняли вартість електроенергії! Гроші для цього були змушені взяти з кишень робітників, наших із вами співвітчизників.
Або давайте подивимося на аграрне міністерство. Сьогодні кількість латифундистів зростає, як гриби після дощу. При цьому у державі немає ні міністра аграрної політики, ні самої аграрної політики, ні дієвої допомоги селянам. І немає жодної відповідальності. Ситуація дивна до абсурду, але складається враження, що це комусь потрібно.
Навіть на паркан від Росії (так званий об’єкт «Стіна», ініційований урядом Арсенія Яценюка, який так і не був реалізований. — Ред.) витратили сотні мільйонів гривень. І при цьому кинули його по межі людських земельних наділів. Власникам цих наділів, до речі, досі не виплатили компенсацію. Люди скаржаться, сваряться з прикордонниками, які викопали цей рів і поставили намет.
Причому сам паркан, на якому свого часу так активно піарився екс-Прем’єр, не може нікого й нічого захистити від військового нападу. Як кажуть, пес може просто з того боку перескочити цей паркан.
У країні немає фіскалів, немає суддівської реформи. Людям затьмарюють очі Антикорупційним судом. Натомість, я вважаю, треба створити новий уряд, складений із українських міністрів, які працюватимуть на державу. Адже антикорупційний Кабмін є навіть важливіший за Антикорупційний суд.
«Це робота проти українського народу»
— Ще одна наша проблема — монополізація у всіх ключових сферах ухвалення важливих рішень. Звідси і високі тарифи, і несправедливі рішення, які викликають подив у тому числі й на Заході.
— Монополією держави сьогодні дуже активно та ефективно користуються українські олігархи. Ось, наприклад, залізниця піднімає вартість квитків на 12% з 1 липня 2018 року. І ще 12% до 1 жовтня. Це взагалі робота проти українського народу!
Маємо дуже дивну ситуацію. Залізничники пояснюють: тарифи не покривають затрат, їх необхідно піднімати, щоби не допустити банкрутства підприємства. Але ж даруйте, у цілому світі транспорт приносить доходи, а не збитки! І тільки в Україні залізничний транспорт чомусь є дотаційним і вимагає постійно залізати у кишеню клієнтів.
Ще один приклад. Утричі НКРЕКП підвищувала ціну на електроенергію для комунальних підприємств. Утричі! Я звернувся до Президента України Петра Порошенка з цього приводу. Якщо споживач платить по 90 копійок за кіловат, а більше певного ліміту — вже 1 грн. 50 копійок, то комунальні підприємства одразу 3 гривні! Незважаючи на обсяг спожитого. Скажіть, це справедливо?!
Йдемо далі. Мінтранс вирішив не запускати нові нічні потяги. І суттєво зменшити кількість існуючих. Для чого це робиться? Аби більше споживачів користувалися денним тарифом на електроенергію?!! Чиновники відповідають: так у Європі. Але у Європі територія суттєво менша». І наш потяг йде із середньою швидкістю 52 кілометри за годину, а у Європі — 160 кілометрів за годину, не кажучи вже про швидкісні експреси, які рухаються ще швидше.
Ось і виходить, що у ХХІ столітті ми живемо, як у кам’яному віці...
Коболєву чи ветеранам АТО?
— Натомість чиновники почувають себе у такій ситуації доволі непогано: отримують чудові, навіть за західними мірками, зарплати, мільйонні премії...
— Так, керівники НАК «Нафтогаз України» отримають по мільйону за те, що вони виграли суд у російського «Газпрому». Аморальність цього кроку просто зашкалює. Насправді «Нафтогаз» не має прямого відношення до судового процесу та його рішення. Адже, як відомо, інтереси державної нафтогазової компанії представляла норвезька фірма. Вона чудово відпрацювала, отримала очікуваний результат, за роботу їй заплатили, як і домовлялися, 14 млн. доларів. Ця сума і є преміальними!
А тепер скажіть: скільки грошей мають отримати десятки тисяч родин загиблих у цій клятій війні?! Війна вже продовжується більше, ніж Друга світова. І скільки вона ще буде продовжуватися, це залежить зокрема від Президента, від уряду, від парламенту. Сьогодні, у ці хвилини, хлопці також перебувають під обстрілом. Скільки вони повинні отримувати мільйонів за те, що вони пішли туди воювати? Ми зараз говоримо, а топ-керівники «Нафтогазу» вже взяли собі по мільйону доларів ні за що!
— Як запобігти цьому? Зарплатам по 300 тис. гривень, при мінімальній у межах 4 тис. грн., високим преміальним, які виписують люди самі собі?
— Насамперед, треба посилювати закони, ухвалювати нові законодавчі акти, аби виправляти ситуацію. Негідники з «Нафтогазу» насправді не отримали свої премії! Ні, вони їх вкрали!... А раз так, тоді їх мають покарати, відповідно до всієї суворості закону.
Щоби домогтися цього покарання, треба змінювати закон. Адже, за існуючим порядком речей, керівництво «Нафтогазу» нібито зробило все правильно. І з формального боку, це правда. Але з людського, маємо кричущу несправедливість. Тому, безсумнівно, треба змінювати закони. Верховній Раді має бути подано закон, який би заборонив такі дії.
Також я наполягаю, щоби повернути всі монополії у державу. Дмитра Вовка (екс-керівник НКРЕКП. — Ред.) звільнили за моїм поданням, тепер треба розслідувати, що він накоїв у своєму відомстві, діяльність якого має такий величезний вплив на життя і добробут усіх нас. Я вважаю, що треба також повернути ціни на воду, знизивши їх до попереднього рівня. Адже сьогодні у нас вода на 80% дорожча, ніж у Європі.
Ми мусимо повернути на місце ціни на газ. Сьогодні в Україні вистачає газу, щоби забезпечити свою державу. І не треба при цьому дивитися на «Північний потік-2» та інші глобальні світові проекти, міркуючи, що у нас не буде транзиту. Адже у нас є свій газ!
Негайно повернути ціни на електроенергію. Буквально за 5 місяців нинішнього року у державі виробили на 18% більше електроенергії, ніж торік. Значить, цей ресурс у нас є! Значить, він може забезпечити всю нашу країну, всіх наших людей, споживачів.
У нас також є ще і нафта. Менше, ніж у Росії, але вона у нас є. І цей перелік може бути доволі довгим. Повернути у власність держави підприємства оборонпрому, які не надто ефективно працюють, але там можна провести модернізацію. Повернути хімічну промисловість.
Сьогодні треба повернути всі підприємства, які за 26 років були продані оліграхам і вирізані на металобрухт. Нам треба дати робочі місця. І вони у нас є. Для цього необхідно повернути наших людей в Україну. Ось ви подивіться, молодь каже, що вони навчаються в Україні, але будуть розпочинати свій життєвий шлях за кордоном.
«Такі заклики — це вершина цинізму!»
— Прем’єр Володимир Гройсман, як ми вже говорили, звертався до молоді із проханням не їхати за кордон.
— Так, я бачив цей момент. І можу сказати, що очільник уряду вже перейшов цією фразою допустиму межу здорового цинізму. Його запитують: «Чому наші люди їдуть за кордон?». А він відповідає: «Це подорожі». За що подорожувати?!
Люди їдуть працювати, як колись мої батьки. Мій батько поїхав у Москву, це було ще в радянські часи, назад його привезли в урні, спаленого! Мати поїхала тоді у Вірменію заробляти гроші. І що? Ні матері, ні батька. Таких людей, як Шахов, є сотні, тисячі у нашій країні, які повністю розірвали сім’ї, а діти з бабусями залишилися.
Тому ще раз наголошую: цей уряд треба розігнати, створити новий, з українських фахівців. Якщо хтось хоче із-за кордону нам допомагати, будь ласка, будьте радниками, але не керуйте. Нам не потрібен зовнішній вплив у нашу державу.
Найголовніше зараз — розвивати країну, дбати про людей, чиї діти не поїхали вчитися за кордон, а навчаються у наших школах, лікуються у наших лікарнях. Я хотів поставити питання Реві (міністр соціальної політики Андрій Рева. — Ред.), який провалив пенсійну реформу. Може, вона була написана правильно, але пішла у неправильному руслі.
Коли до мене звертається людина у моєму рідному 114-му окрузі на Луганщині і каже: «Сергію Володимировичу, у які рамки це вписується? Від моєї пенсії відмінусували гривню. Не додали грошей, а забрали!». А тим, хто сидів у кабінетах і розвалював нашу державу, навпаки, нарахували по 20 тис. грн. Де справедливість?
— На Луганщині гостро постає проблема вимушених переселенців...
— Надзвичайно гостро! Сьогодні таких осіб налічується 1 млн. 700 тисяч. Спеціальні служби ходять, перевіряють їх по хатах і квартирах. Неймовірно принизливо! Може, цим людям ще вдягнути на руки наручники?! Їх у чомусь підозрюють? Вони не можуть подорожувати, не отримують пенсії на окупованих територіях: у Криму, Донецькій та Луганській областях. Діти не можуть нормально навчатися, бо всі школи і садочки приватизували ті ж самі олігархи.
Їдеш по Сіверськодонецьку: 30 шкіл закритих, нема куди повести дитину на навчання. Їдеш по селах, зруйновані повністю. Поїхав на Львівщину — така ж ситуація. З людьми говориш: «Ми розуміємо, що нас ошукали, треба негайно перезавантажувати владу!». Була би моя воля, я перезвантажив би і парламент, і уряд.
До речі, я також є переселенцем, прописаний у місті Кадіївка, колишній Стаханов. У мене там є квартира, яку забрали бойовики. Я патріот своєї країни, я переконаний, що ці території повернуться... (робить паузу).
Але парадокс нинішньої ситуації: я можу бути обраним, але голосувати я не можу! Ми, вимушені переселенці, стали другорядними людьми у своїй державі. Це порушення Конституції, закону прямої дії. А також прав людини. Це перше, на що мають звернути увагу європейська спільнота, державні діячі, а також Америка, Азія і весь світ, які хочуть допомогти України.
Мільйон сімсот тисяч людей могли зателефонувати і сказати своїм братам і сестрам: «Там, в Україні, живеться краще, давайте виметемо це сміття. Це зараз там російські кадрові військові, а тоді були звичайні бандформування. Я тоді говорив зі своїми однокласниками, — вони кажуть, що там платять дешевше за газ, електроенергію. То українська владо, зробіть щось для людей. Поверніть хоча би комунальні тарифи!». Тарифи, я переконаний, можна знизити утричі. У Харкові ж місцевий мер якось це зміг зробити, а по всій країні вони тільки зростають. Це окремі, але головні напрями того, як ми маємо поліпшити свою країну, змінити її, зробити більш конкурентоспроможною, світлішою, добрішою до людей. Це наше спільне завдання.
