Трагічний досвід глобальних, регіональних та національних конфліктів лише ХХ ст. переконливо доводить, що людство мало можливість їх уникнути.
За умови тверезої оцінки та попередження на ранній стадії очевидних і прихованих загроз його існуванню. Не є винятком у цьому сенсі й новітня Україна.
Історична помилка перших очільників держави, пов’язана з відмовою від ядерного статусу країни під псевдогарантії безпеки Будапештського меморандуму, призвела до збройної агресії Кремля, анексії та окупації частини української території, а також численних жертв серед військових і мирного населення.
З цього приводу справедливої критики заслуговують спеціальні і правоохоронні органи та українська дипломатія.
З різних причин, в тому числі й об’єктивного характеру, розвідка, контррозвідка і зовнішньо-політичне відомство не завжди надавали вищому керівництву держави упереджувальну і достовірну інформацію відносно стратегічних загроз суверенітету та територіальної цілісності країни.
Вирішальну роль у поразках українців в останнє десятиліття зіграв колоборантський режим Януковича, що під диктовку реваншистської націонал-шовіністичної ідеології «руского міра» фактично перетворив Україну на малоросійський федеральний округ РФ.
СБУ нарешті почала виконувати ключові функції
Проте здорові сили нації за підтримки міжнародних партнерів забезпечили належну відсіч путінській імперській стратегії ланцюгової агресії. Цьому сприяли ініційовані Революцією гідності реформи в різних секторах життєдіяльності країни, особливо в оборонному і безпековому її сегментах. Зміну формату АТО на ООС на східному фронті почали гостро відчувати окупаційні російсько-терористичні війська. Потужні адекватні дії на випередження українських військових спричинили помітні втрати у живій силі та техніці ворога, посіяли в середовищі терористів паніку й дизертирство.
Через це агресор намагається перенести розвідувально-диверсійну і терористичну діяльність у глибокий тил України, особливо в її серце — Київ. Мета зрозуміла — дестабілізація обстановки та залякування населення з метою демонстрації українській, російській та світовій спільноті начебто нездатності вітчизняних владних інституцій ефективно і безпечно управляти країною. А тому Україна потребує зовнішнього управління у вигляді протекторату путінського режиму. Аналогічну неоімперську позицію під надуманими приводами займає фактичний сателіт Кремля — орбанівська Угорщина.
В умовах жорсткого пресингу Москви обнадійливо виглядає діяльність національних спецслужб із протидії розвідувально-підривній діяльності спецслужб РФ. Лише за 2017-2018 роки припинено злочинну діяльність значної частини мереж агентури та інформаторів ФСБ, військової розвідки РФ та терористичних «ЛНР» і «ДНР». Тішить, що відроджена і відновлена СБУ нарешті почала виконувати ключові функції — попередження і припинення шпигунської, диверсійної і терористичної діяльності ворога.
Переконливим прикладом є резонансна спецоперація СБУ з попередження масштабної за кількістю можливих жертв і географії терористичної акції РФ. Йдеться не лише про збереження життя журналіста, публіциста і письменника Аркадія Бабченка. На кін було поставлено оборонну і безпекову дієздатність держави, репутацію й авторитет України щодо її відповідності стандартам і цінностям для подальшої інтеграції у євроатлантичний простір. Тому ефективна і професійна робота контррозвідників, чітка координація їхніх дій із прокуратурою і національною поліцією та безумовне дотримання лінії поведінки харизматичним Бабченком унеможливили завчасний витік інформації до ворога й забезпечили успіх операції.
Розмови про існування якихось морально-етичних чи правових аспектів — від лукавого. Вони ініційовані істерикою Кремля і керованою ним «п’ятою колоною». Проте прикро усвідомлювати, що частина вітчизняних медіа, політикуму і громадськості примітивно повелися на російську інформаційну атаку з дискредитації України. Не розуміючи, що Кремль зазнав нищівної поразки і намагається взяти хоча б який реванш. Закиди різного штибу кремлеботів про те, що влада навмисне інсценізувала фейковий теракт із метою збільшення рейтингів та електоральних симпатій напередодні президентських і парламентських виборів, недоречні.
По-перше, з огляду на принциповість і незалежну позицію, Аркадій Бабченко не дозволив би так нахабно себе використовувати, усвідомлюючи, які наслідки матиме це для його родини та власної професійної діяльності. По-друге, у сучасному просунутому світі глобальних комунікацій тривалий час зберігати будь-яку таємницю апріорі неможливо. Це прекрасно розуміють у високих кабінетах на Банковій, Різницькій та Володимирській. Ставити хрест на своїй політичній, державній чи службовій кар’єрі там однозначно не збираються. А та обставина, що попередження терористичного акту об’єктивно працює на авторитет відповідних державних інституцій, — явище закономірне і в міжнародній практиці відіграє також подібну роль.
Кримінальна відповідальність за невизнання Росії агресором
Потрібно мати на увазі, що в контексті операції СБУ офіційно і Євросоюз, і Білий дім, і значна частина не проплачених Кремлем міжнародних дослідницьких центрів та громадських діячів визнали право України на самозахист і оборону та з розумінням сприйняли дії української спецслужби. Переконливими напевне були докази та аргументи Генпрокуратури, СБУ для послів «Великої сімки» та провідних журналістів зі «списку 47» на організованих для них зустрічах. Звичайно, останнє слово — за рішенням суду, яке і повинне розставити всі крапки над «і».
Проте вже тепер є підстави подякувати українським контррозвідникам і правоохоронцям, які досить своєчасно і дошкульно дали відкоша зарозумілим, зухвалим і цинічним кремлівським посіпакам.
Для українців із чіткою громадянською і державницькою позицією такі операції лише посилюють довіру до СБУ та правоохоронних органів. У свою чергу, серед скептиків «хохлів-малоросів», яким властиве таке ганебне суспільне явище, як консумерізм (споживацьке ставлення до життя), державі варто суттєво посилити патріотично-пропагандистську роботу та вживати правові заходи з попередження використання ворогом в умовах війни такої категорії мешканців на шкоду національним інтересам України. Вагомим стримуючим кроком законодавця у цьому напрямку було б введення кримінальної відповідальності за невизнання Росії агресором.
Водночас компліментарні оцінки зусиль Збройних сил України, СБУ, Генпрокуратури і Національної поліції не означають, що у роботі цих відомств відсутні проблеми кадрового, управлінського оперативно-технічного та військово-технічного характеру. Не завершено процес їх реформування, ще не належним чином державою мотивується оперативно-службова діяльність особового складу, що сприяє корупції і проявам тяжких злочинів у лавах спецслужбістів, воїнів і правоохоронців.
Для достойної реабілітації та інтеграції в цивільне життя ветеранів АТО та ООС уряд повинен затвердити державну програму «добрих дій», згідно з якою працедавці при зарахуванні на роботу надаватимуть перевагу такій категорії осіб. Зазначене суттєво мінімізувало б ті труднощі і бюрократичну тяганину, з якими постійно має справу ветеранське середовище. Більш цілеспрямованою і комплексною має бути у зарубіжжі робота МЗС із просування та відстоювання українських інтересів. Україні як зацікавленому суб’єкту вже настав час на глобальному рівні ініціювати питання про розрядку міжнародної напруги із зупинення маховика чергової гонки озброєнь.
Хто ви, панове єврокапітулянти?
Тим часом напрошується закономірне запитання: чому путінський режим продовжує поводитися так зухвало, брутально попираючи норми міжнародного права та гуманістичні цінності? Черговим свідченням такої поведінки є нещодавні заяви Путіна, що фактично спонукають Україну до безумовної капітуляції на умовах Кремля. В унісон узурпатору одіозний опоблоковець Бойко пропонує розпочати прямі переговори з РФ та терористичними «ЛНР» та «ДНР». Вочевидь, головною причиною безкарності Москви є непослідовність і зволікання Заходу із застосуванням до Кремля стратегії примушування до миру.
Вбивство опозиційних російських політиків (Литвиненка, Нємцова, Вороненкова), теракт щодо малайзійського «Боїнга», хімічна атака на Скрипалів у Великобританії, збройна інтервенція проти України та жахливі вбивства російськими військовими мирного населення у Сирії так і не отримали належної міжнародно-правової оцінки та застосування до РФ жорстких фінансово-економічних і безпекових санкцій. Вся енергія міжнародних інституцій (ООН, ЄС, НАТО, ОБСЄ) використовується на декларативні заклики до Путіна схаменутися. Такий підхід, безумовно, не працює і лише заохочує агресора до подальшої експансії.
Режим Путіна продовжують легалізувати і утримувати на плаву і нещодавні візити канцлера ФРН Ангели Меркель та президента Франції Еммануеля Макрона в Росію, результати яких засвідчують наявність конфлікту інтересів між міжнародними зобов’язаннями і національними інтересами у німецького і французького очільників. У такому разі стає зрозумілим схвалення і визнання ФРН будівництва антиєвропейського й антиукраїнського газопроводу «Північний потік-2» бізнесово-економічним, а не відвертим політичним проектом. Наміри французьких компаній заключити багатомільярдні контракти з Росією.
Чомусь ці країни традиційно, як відомі анімаційні герої Чіп і Дейл, поспішають на допомогу Кремлю, як це було і в 1980 році, коли ФРН і Франція перехопили санкційні контракти США, від яких Вашингтон відмовився на знак протесту проти введення радянських військ в Афганістан. Президенту Макрону варто брати приклад зі свого попередника Франсуа Олланда, який після анексії Росією українського Криму негайно скасував угоду із продажу РФ двох «містралів»-вертольотоносців.
Більше того, поряд із проросійськими євроскептиками в ЄС виникло нове явище — єврокапітулянти. Лише так можливо кваліфікувати суперечливу заяву голови Єврокомісії і відомого пошановувача протокольних смачних чоловічих поцілунків Жана Клода Юнкера про те, що «потрібно перестати цькувати Росію і відновити з нею стосунки». У свою чергу, напередодні візиту Путіна в Австрію віце-канцлер цієї країни і лідер прокремлівської партії «Свобода» Хайнц Штрахе закликав зняти санкції з Росії. Такою ж є позиція і нового популістського уряду Італії та окремих політичних сил інших країн Євросоюзу.
Враховуючи тріщину в трансатлантичному партнерстві і відкат від європейських принципів окремих країн ЄС і НАТО, неважко змоделювати, як такими обставинами (до їх створення Путін має безпосередній стосунок) скористається Кремль у власних інтересах. Усе це дає підстави вважати, що Нормандський формат, як інструмент реалізації мінських домовленостей, вичерпав себе і не має подальшої перспективи.
Подібне віддаляє на невизначений термін і введення миротворчої місії ООН на тимчасово окуповані території Донбасу та звільнення окупованого Криму. Очевидно, конче потрібно повернутися до першоджерел — задіяння у повній мірі Будапештського формату, де представлено всіх постійних членів РБ ООН. Звичайно, за умови, що на Росію одночасно чинитимуть потужний санкційний і політико-дипломатичний тиск. Інакше від експансії і тероризму Кремля постраждає не лише Україна, а й західний світ. Адже путінські озброєні орди «вже скрегочуть зубами» на східних кордонах країн ЄС І НАТО. Тому є досить очікуваним, що за дріб’язкові чвари та бездіяльність західної політичної еліти розплачуватимуться пересічні європейці та американці під прицілом «зелених чоловічків».
Уроки причин і наслідків Другої світової війни повинні бути враховані. Інакше глобальна катастрофа неминуча.
Василь БОГДАН, експерт з питань безпеки, генерал-лейтенант, публіцист
