Вище — тільки гори: як живеться мешканцям найвіддаленішого села України

05.06.2018

Гребля на річці Сарата.

Кожне українське село по-своєму унікальне. Приміром, село Моринці, що на Черкащині, відоме тим, що там народився Тарас Шевченко.

Біля Києва є село Трипілля, яке уславилося тим, що в ньому знайдено археологічні пам’ятки, які зрештою дали змогу казати про стародавню Трипільську культуру.

Село Сарата, що в Путильському районі Чернівецької області, також незвичайне. Його вважають найвіддаленішим і найбільш важкодоступним селом України.

Утім дістатися сюди цілком реально. Більше того, той, хто подолає 20-30 км, м’яко кажучи, не найкращої дороги, не пожалкує. Адже село справді дуже цікаве.

Вісім жилих будинків на все село

У цьому селі — лише вісім будинків, у яких живуть люди. В якійсь хаті залишилася лише одна бабуся, в інших живуть по дві-три душі. Тож загальне населення села становить близько 20 осіб (а в кращі часи, як стверджує «Вікіпедія», тут мешкало 200 людей).

Здається, коли населення таке невелике, порахувати кожного дуже просто. Але кілька дітей, які мають батьків у селі, більше часу проводять поза його межами, навчаючись у школі-інтернаті.

Тож коли йдеться саме про постійних мешканців, то підрахунки досить проблематичні.

Звісно, що в селі, де так мало мешканців, немає ані магазину, ані поштового відділення. Але до цього люди звикли і якось дають собі раду.

Основа економічного життя мешканців Сарати — це їхня праця на землі. Дякувати Богу, її тут більш ніж удосталь. Хати розкидані одна від іншої на кількасот метрів.

Тож скільки є сил і бажання — копайся на своїй ділянці. Щоправда, родить не так уже й добре — дається взнаки висота місцевості, яка приблизно становить 1100 м. Тож тут помітно прохолодніше, ніж у передгір’ї.

Звичайна температура в липні — 15-18 градусів тепла, узимку стовпчик термометра опускається до мінус 30 і нижче.

За цих умов плодових дерев у Сараті немає: не визрівають ані яблука, ані груші. Тож в основному селяни займаються городиною: вирощують картоплю, буряки, цибулю.

Останнім часом, правда, раціон горян урізноманітнився: з огляду на потепління почали визрівати й кабачки.

Худоби в Сараті більше, ніж людей

Інша важлива складова господарства — тваринництво. Оскільки пасовища великі, є змога тримати по три-п’ять корів.

Виходить, що худоби в Сараті більше, ніж людей. Місцеві корови теж своєрідні — самі собі йдуть на пасовище і самі ж повертаються.

Молока дають не так багато, але це не дуже важливо, адже продавати його все одно немає кому. Отже, практично все молоко родина використовує для власних потреб. Восени поголів’я меншає — у Сарату приїздить машина, що забирає м’ясо.

Зрозуміло, що в навколишніх лісах сила-силенна грибів та ягід. Отже ніхто з мешканців не сидить голодним.

Хліб печуть удома, а коли є потреба в олії чи борошні, то домовляються з тим, хто привезе. Відстань до найближчого магазину хоч немала, але не така вже й велика — доїхати можна, хай і поганенькою дорогою.

Перший хлопець на селі

З об’єктів, які є в селі, мимоволі звертаєш увагу на красиву церкву. Як і належить, вона стоїть на горбочку, і тому її добре видно звідусіль. Храм, між іншим, діючий — почути слово Боже, причаститися, висповідатися тощо мешканці мають змогу в рідному селі.

А ще в селі, а точніше на річці, що має назву Сарата, є дерев’яна гребля, яку колись збудували для сплаву лісу.

Вочевидь, як і будь-де, у Сараті є певні проблеми. Найбільш очевидна — це поступове зменшення населення. Приміром, на все село є один лише парубок, якого звуть Максим. І водночас жодної дівчини!

Звісно Максиму, якому 18 років, найбільше не вистачає спілкування з однолітками. А закохатися він може хіба що віртуально. Хвалити Бога, технічний прогрес сприяв тому, що в Сараті тепер є мобільний і телезв’язок. Щоправда, для останнього потрібно встановити «тарілку».

Туристам на замітку

Зрідка до Сарати навідуються й туристи. Добре, що через село проходить наскрізна дорога. Зокрема, через Сарату можна зробити подорож із села Нижній Яловець в село Шепіт.

До Нижнього Яловця відстань становить 20 кілометрів, в Шепіт — 18 км. Періодично ці відстані місцеві жителі долають пішки.

Тож якщо потрібен провідник, його можна знайти. А от до українсько-румунського кордону тут — рукою подати, якихось кілометрів п’ять, значно ближче, ніж до села Шепіт, адміністративною одиницею якого є Сарата.

З місцевих об’єктів туризму потребує уваги доволі висока гора Томнатик, до якої від Сарати 4 кілометри. На самій горі стоять величезні і водночас дивовижні кулі. Це місце називають «Памір», адже таку назву мала розташована тут радіолокаційна станція, що функціонувала за часів Радянського Союзу.

Отже, з упевненістю можна сказати, що той, хто зазирне в Сарату, не пошкодує.

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Селище з назвою Сарата існує також в Одеській області. На відміну від своєї буковинської тезки, одеська Сарата є селищем міського типу та районним центром. Кількість мешканців перевищує чотири тисячі осіб.

Свою назву селище отримало від річки Сарата, що протікає територією Молдови та України. Це зовсім інша річка, ніж та, що дала назву буковинському високогірному селу. Сарата з Українських Карпат є притокою Білого Черемошу, це зовсім скромна річка (довжина — 15 км) порівняно з одеською тезкою (120 км), хоча вона теж несе свої води в межах двох держав — України та Румунії.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,

доктор географічних наук

Друкована версія