Нарікати на якість шкільної освіти так само звично, як скаржитися на погоду. Поліпшення тут є наслідком цілеспрямованих дій урядів.
Як свідчить досвід, скажімо, Південної Кореї, Фінляндії, інших країни без значних корисних копалин, — там те зростання ВВП сталося саме завдяки вдалій освітній політиці.
Міжнародна система тестування PISA дозволяє оцінювати вміння дітей читати, рахувати, логічно й критично мислити, користуватися базовими знаннями з природознавства та соціології — порівнювати показники з навичками однолітків з інших держав.
Піввіковий моніторинг, що включає 18 тестувань, демонструє зміни в рівнях освіти.
Аманда Ріплі проаналізувала результати цього моніторингу та враження трьох американських підлітків, які за обміном навчалися в державних школах Польщі, Південної Кореї, Фінляндії, а також кореянки, котра певний час училася в США, й узагальнила їх: «Розумники. Як виховати успішну особистість» (К.: K.Fund, 2017).
Насправді висновки авторки доволі прості, їх здатні зрозуміти навіть члени Академії педнаук України. Головний: «Школа — не фабрика покори, а фабрика знань»; успішною є та школа, в якій немає дітей, що нудьгують.
Усе тримається на вчителях — рівень видатків на освіту загалом і одного учня зокрема, наповненість класів (крім початкової школи), рівень технічного оснащення самі собою не зумовлюють покращення показників дітей.
Цікаво: за результатами PISA Сполучені Штати посідають посереднє місце, хоч різноманітних тестів складається там багато і постійно, а от фінські діти, лідери PISA, мають лише один дуже серйозний іспит наприкінці школи і він реально впливає на їхнє майбутнє (із зарплатнею включно). Про «освітню істерику» в Південній Кореї годі й згадувати: за підсумками тестів учні потрапляють в один із трьох провідних університетів, що майже автоматично обумовлює все подальше життя.
Освітні держави вірять у вимогливість: «Рівність — головна цінність справедливості, підкріплена коштами й узаконена відстроченим сортуванням — точна ознака вимогливості».
Незалежність учителя — ознака вимогливості: вчителі та директори шкіл мають достатню свободу дій, щоб працювати, як підказує професійне чуття, а не міністерські обіжники. Вони звітують про результати, але незалежні у виборі методів.
З іншого боку, це — й свобода дітей, адже наполеглива праця передбачає невдачі, бо неможливо чогось досягти не помиляючись. Вимогливість і свобода формують у дітей такі надзвичайно важливі для подальшого компетентного життя риси характеру як цілеспрямованість, наполегливість, працездатність.
Педагогіку започаткував Ян Амос Коменський, розробивши класно-урочно-предметну систему; Й.Г.Песталоцці наголосив на розвитку здібностей дитини; розробник тесту PISA Андреас Шляйхер ще в юності зробив висновок: «Не можна виміряти те, що має значення в педагогіці, — людські якості… Тобто в педагогіці немає нічого наукового, і саме тому я обрав фізику».
Може, час шукати своїх Шляйхерів і фінансувати їх, а не Академію педнаук?
