Уже три десятки років частиною знаменитого Андріївського узвозу у Києві і мистецького життя не лише столиці є театр «Колесо».
Його творчість «котиться» до глядачів Болгарії, Франції, Румунії, Туреччини, США й інших країн різних континентів.
На основній сцені затишного двоповерхового будинку камерного театру і двох ще менших уже поставлено майже півсотні вистав.
30-літній ювілей Київського академічного театру «Колесо» 28 травня відзначили виставою «Шантрапа», яку за 25 років трупа показала вже майже 400 разів.
Кілька вітчизняних театрів і знані режисери намагались поставити написану у 1913-му п’єсу Панаса Саксаганського, яка за радянських часів лежала на архівних полицях. (До речі, свого часу однією з виконавиць у «Шантрапі» була Марія Заньковецька). Постановка Ірини Кліщевської у «Колесі» прижилася надовго.
У виставі-комедії про провінційний театр початку ХХ століття задіяно найбільшу для порівняно невеликого колективу «Колеса» кiлькiсть акторів — 16.
Семеро з них виходили на сцену в прем’єрній виставі: Валентина Вовк, Галина Зражевська, Наталія Надірадзе, Олександр Бірюков, Стас Колокольніков, Сергій Ладесов та Олег Лепенець.
На сцені період, коли говорили «Я бачив Кропивницького». Авансом декоратору й акторам тоді могли видавати 20-50 копійок. Трупа, за словами одного з акторів, — семеро людей зі свинями. А театр — це часто інтрижки і бажання грати абищо, лише б заплатили більші гроші.
Коли приїздить купець Лука Карпович Іваненко, який може заплатити 15 рублів, трохи не кожен актор готовий навіть собаку зіграти, що під кущиком спорожняється.
А благодєтєль-гаспадін любить танці-манці: «Малоросійського язика мало понімаю, а комедію уважаю». Лише актор Іван Олексійович Бездомний спочатку гордовито противиться цій позиції, але «там сім’я голодує», тому теж здався.
Шантрапа, за Панасом Саксаганським, — це ті актори, хто догоджає несмаку публіки, яка може заплатити. Бо ж «у кого є гроші, той може ламатися».
Безвихідь для творчої людини — коли «у тебе в одному кармані — блоха на аркані».
Театр «Колесо» відроджує драматургію українських класиків також у виставах «Пристрасті дому пана Г.— П.» (водевіль-модерн за п’єсою Олени Пчілки «Сужена — не огужена») та «Блаженний острів» (фарс Миколи Куліша «Отак загинув Гуска»).
