Угорський Янукович. Чи може Орбан програти вибори?
У центрі Європейського Союзу вже багато років існує політична загадка, яка дедалі більше нагадує нервову проблему для Брюсселя. >>
Місія нездійсненна: Порошенко намагається створити підконтрольний собі Антикорупційний суд
25.05.2018
Другий день у парламенті триває бурхливе обговорення у другому читанні законопроекту про Вищий антикорупційний суд.
Утім, бурхливим це обговорення є хіба що в кулуарах — у самій сесійній залі можна налічити заледве півтори сотні депутатів.
Тож із 1925 поправок від 96 депутатів (а саме стільки «зауважень» знайшлося в народних обранців до законопроекту, прийнятого в березні у першому читанні) практично жодна не знаходить підтримки народних обранців. Але процедура є процедурою, тож усі поправки методично ставляться на голосування.
Але усім зрозуміло, що доля Антикорупційного суду вирішується не в сесійній залі. З нагоди голосування за цей законопроект до України прилетіли представники Венеційської комісії, тривають переговори з МВФ.
І це не випадково — створення Антикорупційного суду входить до зобов’язань України перед МВФ у рамках програми розширеного кредитування. На кону — черговий транш і загальна перспектива подальшого кредитування. А попереду — вибори.
Тому доля законопроекту залежить не стільки від того, що відбувається в сесійній залі, скільки від переговорів, які точаться за її межами.
Якщо вдасться досягти компромісу, законопроект можна буде проголосувати вже на цьому тижні. Але більшість експертів схиляються до думки, що остаточна крапка в цьому питанні буде поставлена не раніше червня. Надто високі ставки і надто затятими виявляються гравці.
Довга дорога до суду
Вперше питання Антикорупційного суду постало на порядку денному парламенту ще навесні 2016 року.
Тоді Президент Петро Порошенко намагався протиснути через парламент свій варіант змін до Конституції в частині судової реформи.
За ідеєю, ця інституція мала стати логічним завершенням створення антикорупційного бар’єру після створення НАБУ, САП і НАЗК.
Але тоді все обмежилося лише згадкою в Конституції про те, що Антикорупційний суд має бути створений.
Пізніше це питання разом зi зміною виборчого законодавства, імпічментом Президенту та скасуванням депутатської недоторканності було підхоплено на щит Рухом нових сил Мiхеїла Саакашвілі.
Однак після екстрадиції лідера руху протестні настрої пішли на спад, і ця тема поступово втратила гостроту. І єдиними, хто постійно нагадував Петру Порошенку про обіцянки створення Антикорупційного суду, лишилися міжнародні партнери.
Сайт «Дойче велле» навіть підготував добірку публічних висловлювань Петра Порошенка, де той обіцяє спочатку, що суд з’явиться до кінця 2017 року, потім гарантує, що це питання буде вирішене у 2018-му, а останнім часом у розмовах на цю тему почала проскакувати дата 2019-20 роки.
Однак така постановка питання геть не задовольнила МВФ, який перед майбутніми президентськими і парламентськими виборами хоче мати гарантії, що їхні гроші не пропадуть і не будуть розкрадені.
Тож Петрові Порошенку був поставлений ультиматум у стилі Остапа Бендера: зранку гроші — увечері стільці. Точніше: буде Антикорупційний суд — будуть кредити.
Між Сциллою і Харибдою
Намагаючись зберегти контроль над усіма процесами, політичними і позаполітичними, Петро Порошенко опинився у досить неоднозначній ситуації.
Робота Антикорупційного суду в тому варіанті, як це вимагають міжнародні партнери, повністю нівелює роль Президента як гаранта особистої недоторканності тієї чи іншої особи в обмін на лояльність. А це — основний козир будь-якої виборчої кампанії.
Враховуючи нинішній рейтинг Порошенка, на майбутніх виборах він може покладатися лише на адміністративну вертикаль та лояльність місцевої влади. А про яку лояльність може йтися, якщо Президент не зможе захистити корупціонерів нижчого рангу від суду і не матиме впливу на ці процеси?
Тому Порошенко всіма силами намагається зберегти свій вплив на призначення суддів до Антикорупційного суду, як йому вдалося свого часу взяти під свій контроль і НАБУ, і САП, і НАЗК.
Бо, попри гучні скандали, які час від часу виникають за участi цих інституцій, за ці три роки жоден топовий корупціонер так і не опинився за ґратами.
Для цього Президент вніс у законопроект норму, коли суддя-претендент на посаду у Вищому антикорупційному суді, кандидатуру якого Міжнародна рада експертів (МРЕ) відхилила, може подати апеляцію, яка розглядатиметься спільно Міжнародною радою експертів та нашою Вищою кваліфікаційною комісією суддів.
І тут є два моменти. Перший полягає в тому, що МРЕ складається із семи членів, тоді як до ВККС входять 16 експертів.
«Тобто, якщо для накладення вето на кандидатуру судді необхідно 4 з 7 голосів міжнародних експертів, то для його подолання потрібно, щоб лише 3 міжнародні експерти були проти. Це маніпуляція, яка за необхідності дозволить відбілити будь-якого суддю, який може бути недоброчесним!» — переконаний народний депутат Юрій Дерев’янко.
З іншого боку, репутація у ВККС теж не надто висока — від співпраці з нею відмовилася навіть наша Громадська рада доброчесності, побачивши, хто потрапив до складу новоствореного Верховного Суду.
Саме тому МВФ категорично наполягає на тому, щоб право вето МРЕ було остаточним і безповоротним. Без цього фонд відмовляється навіть говорити про продовження програми розширеного кредитування.
А без грошей МВФ у бюджеті виникає величезна діра, яка загрожує затримкою соціальних виплат. А такий розвиток подій перед виборами — не найкращий вихід.
Петро Порошенко опинився як між Сциллою і Харибдою. З одного боку — поява незалежного Антикорупційного суду загрожує і йому самому, і лояльним до нього політикам та бізнесменам, а це перед виборами, коли потрібно гуртувати групу підтримки, не сприяє лояльності.
Та й частина депутатів, розуміючи, що вони можуть стати одними з клієнтів цієї структури, навряд чи охоче натискатиме зелену кнопку. З іншого — без грошей МВФ також вибори не виграти. А їх не буде, якщо МВФ запідозрить шахрайство.
Хто кого?
Саме тому питання остаточного голосування за Антикорупційний суд максимально затягуватиметься.
Очевидно, що варіанта, який задовольнив би усі сторони, просто не існує, бо МВФ вимагає конкретних дій, а влада вкотре намагається влаштувати імітацію. Утім цього разу МВФ налаштований рішуче.
Тому остаточне голосування, очевидно, затягуватиметься. Якщо цього тижня депутати не встигнуть розглянути поправки, це питання перенесеться на середину червня. За ці два тижні сторони таки мають знайти вихід із глухого кута. А уряду тим часом доведеться шукати додаткові резерви, щоб зупинити соціальний колапс.
Усе може закінчитися тим, що закон про Вищий антикорупційний суд буде прийнято у тому варіанті, на якому наполягає МВФ.
Але потім процедура відбору суддів, запуску роботи суду затягнеться настільки, що запрацювати він зможе лише після виборів.
Хіба що МВФ так само почне відкладати час виплати траншу, тонко натякаючи, що вони не такі вже й дурні. Зрештою, саме в такій майстерності натяків і полягає сенс великої політики.
