Упродовж останніх років, як справедливо відзначало багато аналітиків, Конституційний Суд України був своєрідним дзеркалом бажань адміністрації Президента.
Серед найяскравіших ілюстрацій називалися рішення КС, які дозволили Леоніду Кучмі йти на третій термін, чи скасування конституційної реформи 2004 року на користь збільшення повноважень Віктора Януковича.
Утім останнім часом у роботі цього органу правосуддя намітилися несподівані тенденції: у лютому головою КС було обрано Станіслава Шевчука, який має у своєму послужному списку досвід судді Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та координатора проектів ОБСЄ в Україні.
Невдовзі по тому було оприлюднено рішення КС про визнання неконституційним Закону «Про основи державної мовної політики», більш відомого як Закон Колесніченка—Ківалова, яке всі чекали ще з 2014 року.
А в квітні КС також визнав неконституційним Закон про референдум, прийнятий за часів Януковича. І хоча підставою для двох останніх рішень стало не стільки неузгодження текстів законів iз нормами Конституції України, скільки порушення процедури їх прийняття, але факт лишається фактом.
Тим більше що, за наявною в «УМ» інформацією, Петро Порошенко був проти скасування закону Колесніченка-Ківалова.
Водночас Конституційний Суд досі продовжує працювати у неповному складі. Минулого тижня у четвер Верховна Рада нарешті внесла до порядку денного питання про затвердження ще двох суддів КС.
Але це питання у четвер було поставлене у кінець порядку денного і до голосування, як і передбачалося, в депутатів знову «не дійшли руки». Цього тижня це питання знову стоїть на порядку денному сесії, хоча прогнозувати реальність голосування не береться ніхто. Саме з цього ми почали розмову із суддею Конституційного Суду України Ігорем Сліденком.
«Процеси, які відбуваються у Верховній Раді, є продуктом політичного компромісу»
— Пане Ігоре, на вашу думку, чи є шанс, що цього тижня Верховна Рада дійде до голосування суддів і воно буде успішним?
— Шанс завжди є. Інша справа — чи ним скористаються? Ми прекрасно розуміємо, що процеси, які відбуваються у Верховній Раді, зокрема і щодо кадрових призначень, — є продуктом політичного компромісу. Якщо цього компромісу досягнуть цього тижня, то суддів оберуть. А якщо бути взагалі відвертими — то їх оберуть тоді, коли досягнуть політичного компромісу, і саме їх обрання свідчитиме, що цього компромісу досягнуто. Це стосується і суддів Конституційного Суду, і членів ЦВК, і інших призначень, яких ми чекаємо місяцями, а то й роками.
— Як це впливає на роботу Конституційного Суду?
— В українській правовій культурі нині мають місце не стільки формальні процедури, передбачені правовими нормами, скільки позаправові механізми, які впливають на формування державних органів. Це стосується і ЦВК, більшість членів якого уже чотири роки де-факто є нелегітимним. Це стосується і Конституційного Суду, який минулого року потрапив у надзвичайно важку кризу серед іншого і через недоукомлектованість. Усе це свідчить про те, що Верховна Рада не стільки виконує свої повноваження, скільки займається політикою.
Це ж стосується і Президента: ви прекрасно пам’ятаєте, що між проведеним конкурсом на місця суддів КС за квотою Президента і реальним їх призначенням пройшло кілька місяців, і ця пауза не була обумовлена жодними раціональними чинниками. І це має кардинальний вплив на роботу Конституційного Суду, де кожен голос має вагу і де багато голосувань відбуваються на межі прийняття того чи іншого рішення. А протягом майже усього минулого року замість передбачених законом 18 суддів працювали лише 13.
— Але це не завадило КС почати приймати рішення, яких чекали роками. Наприклад, той же Закон Колесніченка—Ківалова, за яким ви були суддею-доповідачем, чекав свого рішення 3,5 роки. Можна поцікавитися, чому так довго і чому було винесено саме таке рішення?
— Ви поставили надзвичайно складне запитання. Справді, Закон Колесніченка—Ківалова надійшов до Конституційного Суду ще у 2014 році, і два роки він фактично не розглядався. Тут певну роль, як на мене, відіграв колишній голова КС Юрій Баулін, який просто не ставив це питання в порядок денний. І тільки наприкінці 2016 року ця справа почала розглядатися, а на початку цього року було винесено рішення.
На моє враження, тут правові чинники не відігравали ніякої ролі, оскільки справа була цілком зрозуміла і ніяких серйозних перешкод для її вирішення не існувало уже в 2014 році. Принаймні за цей період у справі не з’явилося жодних нових фактів, які могли б вплинути на рішення.
«До правового колапсу, швидше, призведе брутальне порушення приписів Конституції, яке дозволяють собі народні депутати»
— Однак цей закон було визнано неконституційним не через зміст, який у багатьох моментах прямо порушував права і свободи громадян України, а через те, що було доведено, що депутати, чиї голоси були враховані, фізично були відсутні в момент голосування не лише в сесійній залі, а й в Україні. Чи не призведе це до якогось правового колапсу, адже за такою ознакою можна скасовувати кожен другий закон?
— Мені здається, що до правового колапсу швидше призведе (і вже призводить) саме таке брутальне порушення приписів Конституції, яке дозволяють собі народні депутати. Зокрема й голосування «за себе і за того хлопця», яке ми досі спостерігаємо у парламенті. Це дискредитує статус самого народного депутата, це дискредитує статус Верховної Ради як найвищого органу законодавчої влади, це дискредитує в принципі і саму правову державу. І те безсистемне і суперечливе законодавство, яке ми маємо останні понад двадцять років — воно є наслідком такого голосування. Депутат нині представляє не стільки себе чи своїх виборців, скільки вузькокорпоративні інтереси. Тобто, закон стає результатом суб’єктивної волі, яка реалізується через домовленості, які не мають жодного стосунку ні до політики, ні до державних інтересів. І таких законів справді надзвичайно багато. Закон КК — один із них.
— До речі, наступним таким законом може стати і Закон про освіту, де досі тривають дискусії навколо мов національних меншин: чи держава має гарантувати лише вивчення мов національних меншин, чи забезпечити процес навчання цими мовами?
— Хочу сказати, що я є суддею-доповідачем і з цього питання. Але, доки не винесено рішення, я нічого коментувати просто не маю права.
— А які перспективи дочекатися рішення КС щодо Закону про очищення влади?
— Закон забороняє суддям Конституційного Суду давати будь-які коментарі з приводу справ, які перебувають у провадженні.
— Днями з’явилася інформація, що група народних депутатів готує подання щодо визнання неконституційним закону, який дозволив Юрію Луценку без відповідної фахової освіти очолити Генеральну прокуратуру. Які перспективи у цієї справи?
— Я знаю про це подання, яке, здається, ініціював депутат Віктор Чумак. Із цього приводу можу сказати лише одне: якщо це подання відповідатиме вимогам, Конституційний Суд буде зобов’язаний його прийняти і винести своє рішення.
«Проблема не у створенні антикорупційних органів, а в тому, які люди туди приходять»
— Останнім часом багато розмов про судову реформу. Як ви можете оцінити її ефективність і чи можна сподіватися, що вона зможе змінити систему?
— Це на воротах Дантового пекла був напис, що «Залиш надію всяк, хто туди входить», а у нас надія завжди є. Але, наскільки ця надія пов’язана з судовою реформою, сказати важко.
Є певні позитивні моменти, пов’язані зі змінами, але є моменти, які пояснити дуже важко — і це стосується і статусу Конституційного Суду, й інших судів. Наскільки це вплине на ситуацію? Ви — журналіст, ви самі можете все побачити на прикладі того ж новоствореного Верховного Суду. Уже зараз є процеси, м’яко кажучи, неоднозначні.
Є судді, призначені до ВС, до яких є надзвичайно багато питань у плані їх доброчесності. Але саме доброчесність, поставлена в основу конкурсного відбору, мала повернути довіру до судової системи. А про яку довіру можна говорити, якщо до вищого органу призначаються судді, які апріорі не довели свою доброчесність?
— Громадська рада доброчесності взагалі сказала, що вона виходить із цього процесу.
— Крім ГРД, iз приводу конкурсу до Верховного Суду ще восени минулого року висловили свою стурбованість і наші західні партнери. А поки що йдеться винятково про Верховний Суд, оскільки всі інші ланки судової системи — важко сказати, наскільки вони реформовані щодо цих принципів. Однак, незважаючи на цю стурбованість, Верховний Суд був призначений і він функціонує.
Так само є багато як мінімум дискутивних питань щодо якості законодавчих змін. Наприклад, абсолютно логічний крок України щодо запровадження конституційних скарг. Однак ті параметри конституційних скарг, які наразі закладені в Конституцію України, перетворюють КС не стільки в орган конституційного контролю, скільки в касаційну або суперкасаційну інстанцію. Фактично, йдеться про дослідження тих справ, за якими передбачена або апеляція, або касація.
— Чи не буде це відволіканням суддів КС від справ більшої державної ваги?
— Те, що розгляд конституційних скарг забиратиме більшу частину часу роботи КС, передбачено навіть регламентом, де зазначено, що засідання Великої палати КС відбуватиметься раз на тиждень, а засідання Сенатів, які розглядатимуть, власне, ці конституційні скарги — двічі на тиждень. Очевидно, що з огляду на кількість скарг, які вже надійшли і які ще будуть надходити, це буде один з основних напрямів його діяльності.
Але цими змінами повністю змінюється сенс діяльності КС. Наразі він стає органом, який займається розглядом конституційних скарг, і це справді може вплинути на справи, які розглядаються у рамках конституційних подань і конституційних звернень.
— Багато скарг уже надійшло?
— Із 2016 року, відколи ці зміни стали чинними, надійшло понад 500 конституційних скарг.
— А на що скаржаться?
— Є кілька напрямів. В основному це — порушення з точки зору заявників їхніх соціальних прав.
— Що можна зробити, щоб повернути довіру до суду і до правосуддя і чи реально це зробити найближчим часом?
— Я почну з кінця вашого запитання. На мою думку, найближчим часом це зробити нереально. Ситуація зайшла надто далеко — система дискредитована, дезорганізована і близька до колапсу. Ви знаєте, що багато судів загальної юрисдикції зараз просто не працюють, бо там немає суддів. Бо старих звільнили, а нових не призначають. Ми прийшли до того, що можна було швидко змінити в 2014 році, але тоді побоялися руйнувати систему.
Але я думаю, що Україна буде змушена піти на це під тиском зовнішніх факторів, оскільки цивілізацію від хаосу відрізняє наявність цивілізованого способу вирішення конфліктів, чим і займається правосуддя. Якщо ми не хочемо зануритися в хаос, а я думаю, мало хто цього хоче, то ми просто змушені будемо привести свою судову систему до світових стандартів.
А з точки зору того, що потрібно робити — як це не банально звучить, потрібно просто дотримуватися закону і права, а не гратися ними. Бо якщо говорити про порушення, які ми згадували, то суть цих порушень є гра з законом. Практично в кожному законі є неоднозначності та суперечності, коли суддя може прийняти взаємно протилежні рішення, обґрунтовуючи їх нормами цього ж закону. І в цьому лежить корінь проблем. Ну й величезну роль у цьому відіграє суб’єктивний фактор, моральні якості того чи іншого судді.
— Зараз багато говориться про створення антикорупційного суду. Наскільки його поява вирішить проблему корупції? Бо сподівання, які покладалися на ті ж НАБУ, САП i НАЗК, виявилися дещо перебільшеними.
— Одна з проблем трансформаційних демократій, які ми спостерігаємо у нас — це формальне, без суті копіювання інститутів західної демократії. Але претензії до цих органів здебільшого не через те, що вони створені, а через те, чим вони наповнені. Тобто, той самий суб’єктивний фактор, який під час демократичних перетворень має визначальну роль.
Утім навіть, незважаючи на певну дискредитацію антикорупційних органів, їх створення — це спроба вплинути на ситуацію. І тут головне питання: які кадри туди прийдуть, наскільки вони зможуть бути незалежними і неупередженими? Тільки це може стати запорукою успіху.
За аналогією, у 70-х роках в Італії, коли почалася системна боротьба з мафією, там було важко знайти суддю, який погодився б розглядати такі справи. На всю Італію було лише кілька суддів, яких особливо охороняли. Я вважаю, що й у нас немає жодних проблем із вирішенням цих питань і в загальних судах. Потрібне лише бажання.
