Віктор Ющенко про Голодомор: «Ми маємо відповісти на запитання, хто організатор цього лиха»

Тема штучних голодоморів в Україні не закрита. Її досліджуватиме ще не одне покоління істориків.

 

 

І той факт, що до виступів на Міжнародній конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття» зареєструвалося 140 доповідачів iз різних регіонів України та з-за кордону, свідчить про незгасаючий інтерес до цієї теми і намагання докопатися до правди.

 

 

Конференція відбулася в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

 

Організаторами наукової дискусії стали Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса, Міносвіти, Мінкультури, МЗС, Український інститут національної пам’яті, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», за підтримки Світового конґресу українців. Захід пройшов під егідою трьох президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. 

 

Тем під час обговорення порушували багато. Говорили про проблеми підрахунку втрат під час Голодомору 1932-33 років, про випадки масового завезення робочої сили в Україну з Росії, тоді як самим голодним українцям у роботі відмовляли (ці архівні документи були оприлюднені широкому загалу вперше), про «гуманне» пограбування українців через мережу «торгзін», куди доведені до відчаю селяни віддавали за жменю зерна ікони та останні родинні коштовності, і про відвертий грабіж, коли забирали землю, худобу, збіжжя.

 

Багата нація на родючій землі за короткий час стала не тільки нацією жебраків, а нацією, приреченою на смерть. 

 

«Ми маємо відповісти на запитання: хто організатор цього лиха? — каже третій Президент України Віктор Ющенко. — В українському законі ми назвали злочинців — лідерів Комуністичної партії. Але ми розуміємо, що це підтекст. За цим стоїть російський політичний режим радянського типу.  Слово «російський» я роблю ключовим, бо слово «радянський» дуже багато чого ховає. Важливим для суті нашої полеміки є лист Сталіна від 1928 року, в якому він пише, що насправді національне визвольне питання в суті своїй є селянське і приборкання селянства є ключовим питанням. Юрист Рафаель Лемкін цілком слушно казав: «Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму». Чому померли наші діди-прадіди? Бо в них бачили загрозу створення суверенної української національної держави. За це нас карали. А хіба сьогодні нас не за те саме карають? Нас намагаються «уразуміть», як і в 20-х роках минулого століття. Паралель очевидна і зрозуміла». 

 

Політв’язень Левко Лук’яненко нагадує, що кримінальна справа за фактом геноциду 1932-33 років була порушена Слідчим управлінням СБУ в травні 2009 року.

 

Одначе Апеляційний суд Києва в 2010 році постановив закрити справу, порушену проти Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря та Хатаєвича з огляду на їхню смерть.

 

«Це — страусове рішення, наголошує Левко Лук’яненко. — Суд зневажив 300-томну працю слідчих і, скориставшись фактом смерті сімох керівних діячів імперії, уникнув розгляду справи по суті. Нація, яка ступає своїми ногами по землі, всіяній мільйонами безвинно закатованих українців, які волають до нас, живих, про пам’ять і помсту, не може задовольнитися таким рішенням суду. Задля відновлення справедливості держава зобов’язана дослідити  міжнародний аспект московського комуністичного імперіалізму, його ідеологію і мораль та покарати тих партійних і адміністративних посадовців, які причетні до організації чи безпосередньої участі у скоєнні злочинів».

 

Зберегти пам’ять про жертв «кривавого століття» — обов’язок України. Водночас ця пам’ять може бути не тільки у вигляді пам’ятників і монументів.

 

«Щоб пам’ять була живою, вона повинна скеровуватися не тільки в минуле, а й у теперішнє, — каже владика УГКЦ Богдан Дзюрах. — Наша вразливість унаслідок пережитого голоду не може закрити наші очі на біду інших народів, які сьогодні переживають аналогічну трагедію — може, не з тих самих мотивів, але не менш страшну. Сьогодні є ініціатива, щоб Україна в пам’ять про жертв голодоморів виділила символічні 32-33 тисячі тонн зерна для порятунку дітей, які вмирають від голоду в Африці. Це буде живим пам’ятником нашим загиблим братам і сестрам. Нашим гаслом має стати: «Пам’ятаючи про Голодомор, рятуємо від смерті сьогодні»...

 

P.S. Усі матеріали конференції можна переглянути на спеціально створеному сайті holodomor.com.ua.