У день завершення Другої світової війни в Європі — 8 травня — у Києві біля будівлі Головпоштамту презентують виставку «Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори».
На Хрещатику знайомлять із тридцятьма, які перебували за дротами 11 таборів Третього рейху.
Серед них — генерал Червоної армії Ткаченко, лідер націоналістів Бандера, український єврей Рибчинський, 2-річна Ганнуся Стрижкова, кримський татарин Нурі Халілов, онука Франка Віра...
Вихідці з України були в Аушвіці, Бухенвальді, Дахау, Равенсбрюку та інших концтаборах нацистської Німеччини. Наші розчинилися в морі різних національних груп: «росіян» (громадян СРСР), «поляків», «угорців», «румунів».
Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки точно наших співвітчизників пройшли нацистські «млини смерті», констатують в Українському інституті національної пам’яті.
Після Другої світової війни Ліга українських політичних в’язнів з’ясувала, що українці були в 26 концтаборах та їхніх філіях.
За приблизними оцінками Ліги, у Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тисяч громадян СРСР («росіян») 5 тисяч були українцями.
На початку 1943 року українців було 15% серед бранців Майданека. У таборі Флоссенбюрг українців налічувалося чверть від ув’язнених «поляків» і не менше половини від «росіян».
Історики говорять про близько 110 тисяч вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц: 15 тисяч червоноармійців, 95 тисяч євреїв із Закарпаття і близько 600 членів ОУН.
«Полонені червоноармійці, примусові робітники, українські націоналісти, духовенство, жінки й навіть діти — таким був український контингент концтаборів. За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми. І кожній із цих спільнот нацизм готував свою долю», — коментує один із авторів виставки історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.
Історії, про які йдеться у «Тріумфі людини», промовисті: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму.
У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину.
«У цій виставці — про те людське, що не здатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини», — говорить Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті.
Організували виставку Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», Галузевий державний архів СБУ. Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Олеся Ісаюк.
Особливі гості на відкритті — колишні ув’язнені концентраційного табору Аушвіц Ганна Стрижкова та Анастасія Гулей, голова Української організації борців антифашистського опору (колишніх політичних в’язнів фашистських концтаборів), якій довелося побувати і в Берген-Бельзен.
