Непереможні: у Києві презентують виставку про українців-в'язнів нацистських концтаборів

У день завершення Другої світової війни в Європі — 8 травня — у Києві біля будівлі Головпоштамту презентують виставку «Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори».

 

На Хрещатику знайомлять із тридцятьма, які перебували за дротами 11 таборів Третього рейху.

 

Серед них — генерал Червоної армії Ткаченко, лідер націоналістів Бандера, український єврей Рибчинський, 2-річна Ганнуся Стрижкова, кримський татарин Нурі Халілов, онука Франка Віра... 

 

Вихідці з України були в Аушвіці, Бухенвальді, Дахау, Равенсбрюку та інших концтаборах нацистської Німеччини. Наші розчинилися в морі різних національних груп: «росіян» (громадян СРСР), «поляків», «угорців», «румунів».

 

Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки точно наших співвітчизників пройшли нацистські «млини смерті», констатують в Українському ін­ституті національної пам’яті. 

 

Після Другої світової війни Ліга українських політичних в’язнів з’ясувала, що українці були в 26 концтаборах та їхніх філіях.

 

За приблизними оцінками Ліги, у Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тисяч громадян СРСР («росіян») 5 тисяч були українцями.

 

На початку 1943 року українців було 15% серед бранців Майданека. У таборі Флоссенбюрг українців налічувалося чверть від ув’язнених «поляків» і не менше половини від «росіян».

 

Історики говорять про близько 110 тисяч вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц: 15 тисяч червоноармійців, 95 тисяч євреїв із Закарпаття і близько 600 членів ОУН.

 

«Полонені червоноармійці, примусові робітники, українські націоналісти, духовенство, жінки й навіть діти — таким був український контингент концтаборів. За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми. І кожній із цих спільнот нацизм готував свою долю», — коментує один із авторів виставки історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

 

Історії, про які йдеться у «Тріумфі людини», промовисті: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму.

 

У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину. 

 

«У цій виставці — про те людське, що не здатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини», — говорить Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. 

 

Організували виставку Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», Галузевий державний архів СБУ. Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Олеся Ісаюк.

 

Особливі гості на відкритті — колишні ув’язнені концентраційного табору Аушвіц Ганна Стрижкова та Анастасія Гулей, голова Української організації борців антифашистського опору (колишніх політичних в’язнів фашистських конц­таборів), якій довелося побувати і в Берген-Бельзен.