Мій співрозмовник не є професійним істориком, він — кандидат технічних наук i донині працює старшим науковим співробітником Інституту електрозварювання ім. Є.Патона.
Проте саме скрупульозність науковця дала змогу Олександрові Бондаренку здійснити фундаментальну роботу в царині пошуку історичної істини.
Після початку війни на сході Олександр Гнатович вирішив займатися саме історичним дослідженням.
На початку цього року вийшла друком серія матеріалів «Під знаком молоха» у трьох книгах: «Історія зародження терору в Московії», «Витоки й наслідки червоного терору в Совдепії» та «Злочини більшовиків на теренах СРСР».
На жаль, наклад цього тритомника, який викриває більшовизм, — лише 200 примірників, адже автор друкує книжки за власні кошти.
Масовий терор у Московії розпочався ще з Івана Грозного
— Олександре Гнатовичу, ваші дослідження витоків насилля в російській історії є просвітницькими, адже чимало людей просто не уявляють, що передувало більшовицькому терору. «Проілюструйте» кожну зі своїх книг-досліджень.
— У першій книзі трилогії показано, що саме з Івана Грозного розпочався масовий терор у Московії проти власного народу, що саме він започаткував цю традицію: «А мы, Великие Государи, своих холопов казнить вольны, а и миловать их также вольны есть». А цар Олексій Михайлович згодом її продовжив: «А в моём царстве вольных людей нет, разве что холопы, которые сбежали и которых ещё не поймали». Традицію терору для утримання в покорі власного народу з успіхом продовжив засновник Російської імперії — цар-кат Петро І.
Особливу увагу приділено розвиткові тероризму в Російській імперії у другій половині ХІХ століття революціонерами-народниками, в якому активну участь брав брат Леніна Олександр, а також зроблено акцент на становленні особистості майбутнього «вождя мировой революции» Володимира Ульянова. Коли Ленін звільнився із трирічного заслання з сибірського села Шушенське, йому було заборонено жити у великих містах. Тож певний час він мешкав у Пскові, а потім виїхав за кордон і фактично 16 років не приїжджав у Росію (лише у 1905 році нелегально приїхав у Пітер на два тижні).
У Мюнхені він познайомився з Олександром Парвусом, який допоміг організувати випуск газети «Искра». Саме Парвус, маючи зв’язки з німецьким МЗС, рекомендував його співробітникам план-меморандум виходу Росії з війни — цією програмою передбачалося здійснення революції в Російській імперії за рахунок фінансування її Німеччиною. Парвус визначив й особу, яка мала це здійснити, — Леніна, найменувавши його «вождём мировой революции».
Сам Ленін не очікував, що в Російській імперії 1917 року відбудеться Лютнева революція. Прибувши на чолі своїх 33 однодумців у квітні 1917 року в запломбованому вагоні до Петрограда, Ленін розгорнув боротьбу за владу. На це німці виділили 50 мільйонів золотих марок, за допомогою яких і було згодом здійснено жовтневий переворот.
У книзі на основі друкованих матеріалів у ЗМІ тих часів описано події із захопленням влади більшовиками у Петрограді, яку голова тимчасового уряду Керенський віддав Леніну без боротьби. Спроба Керенського за допомогою вірних йому військ розгромити більшовиків наштовхнулася на спротив німецьких «полонених» під Петроградом. Для утримання влади Ленін разом із Дзержинським створив 7 грудня 1917 року так звані «збройні сили диктатури пролетаріату» — ВЧК, силами якої у Совдепії почав розгортатися масовий терор більшовиків проти населення колишньої Російської імперії.
Розпочавши кривавий масовий терор проти власного народу з розгону Установчих зборів у січні 1918 року, більшовицька влада почала поступово поглиблювати його до серпня 1918 року, здійснюючи різні провокації, зокрема вбивства: одного з більшовицьких лідерів Володарського, німецького посла графа Мірбаха, Миколи ІІ (останнього царя Російської імперії, який уже нічим не загрожував більшовицькій владі), його сім’ї та представників царської родини. Шляхом масового більшовицького терору розпочалося формування Червоної армії.
Совнарком інсценував замах на «вождя»
Друга книжка висвітлює один із найдраматичніших для більшовицької влади періодів: кінець серпня 1918 р. (коли ситуація з утримання більшовиками влади в Совдепії стала критичною) — серпень 1919 років. За пропозицією Свердлова та згодою Леніна, Совнарком прийняв рішення інсценувати замах на Ілліча, що дозволило б більшовикам розпочати нещадний червоний терор проти власного народу й таким чином утриматися при владі.
На основі різноманітних джерел я розвінчую совєцькі міфи про причетність есерки Каплан до «замаху» та «важкі поранення» Леніна 30 серпня 1918 року в Москві. Наведено великий обсяг фактів масового червоного терору в Москві, Петрограді й інших містах і містечках колишньої Російської імперії. Фактично це було не просто насильство над людьми, а формування системи більшовицької влади в Совдепії шляхом масового терору. Саме в системі більшовицької влади, яка функціонувала в СРСР аж до його розпаду, полягав той морально-психологічний жах червоного терору, його руйнівний вплив на людську психіку, а не в окремих убивствах і навіть не в їхній кількості, а саме в системі. Люди гинули тисячами, а згодом мільйонами, їхнє життя нічого не коштувало.
Також наведено факти масового червоного терору як засобу формування Червоної армії, застосування різноманітних засобів агітації й заохочення червоноармійців, що дозволило більшовикам уже в 1919 році створити майже тримільйонну Червону армію.
У третій книжці відтворено події в Совдепії з вересня 1919 року аж до розпаду СРСР, коли каральні органи (ВЧК, ГПУ) почали поступово вдосконалюватися (ОГПУ, НКВС, МДБ, КДБ) та перехоплювати владне домінування над комуністичною партією й суспільством, перетворюючись на «державу в державі». Це був період народження небаченої в історії людства системи, яка планомірно втілювала в життя криваве насильство над власним народом.
Значну увагу приділено розкриттю смислу так званого «Листа до з’їзду», який у радянській історіографії подавався як «заповіт» Ілліча. Але справжній «заповіт» Ленін висловив улітку 1922 року в інтерв’ю італійському письменникові Папіані, суть якого зводилася до постійного проведення триякої війни: вченого варвара проти гнилого інтелігента, міста проти села, Сходу проти Заходу. Цей усний «заповіт» почав реалізовуватися ще за життя «вождя пролетаріату» шляхом виселення за кордон інтелігенції, знищення й пограбування храмів, монастирів та масовий розстріл священників, шляхом голодомору 1921-22 років та постійної війни Сходу проти Заходу (яка триває й донині).
Ідеологічною «вершиною» діяльності Леніна було створення системи концентраційних таборів, що стали продовженням кривавої бійні, яку «вождь» iз молодих років вважав «святом революції». Факти звірячої жорстокості більшовизму проти народу не підпадають під термін давності, а відтак їм ніколи не буде виправдання.
— У ваших книжках дуже багато цитат-посилань, та й загалом вони дуже інформативні...
— Я користувався великою кількістю джерел, які подані наприкінці книг, зокрема, досліджував тогочасні газети в бібліотеці ім. Вернадського, які в радянські часи зберігались у закритому фонді. Рукопис кожної із книжок склав до 450 аркушів: таке не можна писати на комп’ютері, бо коли знаходжу новий матеріал, роблю вставки, а в кожному розділі своя нумерація посилань, які доводиться змінювати.
До речі, в розпіареному радянською владою шалаші поблизу озера Разлив, де Ленін разом із Зінов’євим переховувалися влітку 1917 року від арешту, вони займалися зовсім не підготовкою до «світової революції». Навіть Крупська одного разу спіймала Ілліча на гомосексуальній зраді — це я познаходив у різних архівних матеріалах. Свого часу Маріета Шагінян знайшла ці дані в архівах, і за «крамольні» викривальні матеріали головний ідеолог ЦК КПРС Михайло Суслов говорив, що її треба знищити, але генсек Леонід Брежнєв вирішив їй дати Ленінську премію — письменниця «виправилася» й стала вже «оспівувачкою» вождя, написавши декількатомну книгу «Чотири уроки у Леніна».
Була ціла війна між Леніним і ЧК
— Улітку 1918 року справи у радянською влади були ж дуже кепські?
— Так, у липні-серпні більшовики хотіли тікати за кордон, бо розуміли, що не можуть утриматися: награбовані гроші перераховували за «бугор», у партійних бонз було заготовлено по декілька паспортів. Наприклад, Бухарін мав емігрувати в Аргентину (як він казав, «вирощувати папуг»), а у сейфі Свердлова, який відкрили лише в
1930-х роках, знайшли сім паспортів і... недопиту пляшку коньяку.
Більшовики сиділи «на голках» і врешті прийняли рішення, що спастися зможуть лише, якщо інсценувати замах на Леніна, й він на це погодився. Щотижня, по п’ятницях, більшовики виїжджали «в народ» із лекціями. Спершу Ленін поїхав на шосту вечора на хлібну біржу, а згодом — на завод Міхельсона, де його й «підстрелили» холостими патронами.
Коли «пораненого» привезли додому, то він сам піднявся на третій поверх, де вже зібрався весь уряд на чолі зі Свердловим. А коли на квартиру приїхала перелякана Крупська, то Свердлов їй сказав: «Не хвилюйтеся, ми з Іллічем про все домовилися!». І цього ж дня почався червоний терор...
А реально Леніна поранила 9 жовтня 1918 року людина з його охорони — есер Драницький, котрий вистрелив двічі, проте влучив лише раз, у праве передпліччя (лише у 1922 році цю кулю витягнув у день народження Ілліча професор Борхард, який спеціально приїхав із Німеччини).
— Олександре Гнатовичу, чутки про причини другого інсульту Леніна якісь досить суперечливі...
— Була ціла війна між Леніним (і його найближчими соратниками) й ЧК: чекісти, по суті, захопили владу в 1918 році й стали державою в державі (була ситуація, коли Ленін у розпал червоного терору сказав, аби відпустили когось із заарештованих, та чекісти не підкорилися й розстріляли людей). Наприкінці 1922 року Ілліча вдруге «прихопило», й ось чому.
Більшовики награбували величезну кількість валюти й коштовностей і розміщували все це добро в європейських і американських банках. І коли представник Леніна з-за кордону прислав звістку, що гроші на його рахунках зникли, Ілліч приїхав із Підмосков’я до Москви. Тут він виявив, що у його сейфі ніяких документів і банківських шифрів немає, й одразу ж стався другий інсульт. До травня 1923 року світила медицини лікували його в Москві, а потім перевезли в Горки: у 1923-24 роках «вождь» там залишався, по суті, перетворившись на дитину, адже не міг фактично навіть розмовляти...
Я знайшов матеріали, які підтверджують, що Ленін помер не внаслідок інсультів, а був отруєний за наказом Сталіна. У 1939 році Крупська надрукувала спогади, що «у Володєньки пішла кров зі шлунка, після чого він і помер». Крім того, знайшов посилання, що в Свердловській тюрмі був чоловік, який свого часу годував немічного Леніна, і він згадував, як Ілліч йому сказав: «Гаврилушка, по-моему, меня отравили...».
— Чи збираєтеся ви продовжувати роботу над викриттям більшовицьких злочинів?
— Так, зараз займаюся вже четвертою книгою з цієї серії, хоча планую написати й п’ятий-шостий томи. Адже терор був ще й в Україні, зокрема, в Криму, Києві, Одесі, Харкові — це ті точки, де був найбільший розгул більшовицького насилля. Ці книги стосуватимуться тільки України. n
P.S. Зацікавлені в замовленні трилогії можуть звернутися безпосередньо до автора (097-628-10-83).
ЦІКАВО ЗНАТИ
— Повертаючись до подій 1917 року: що це за історія з озброєними полоненими німцями?
— Одразу після більшовицького перевороту 1917 року Керенський у Пскові знайшов Краснова і попросив допомогти відвоювати Пітер. А в Росії у той час було 300 тисяч полонених німців: Ленін домовився з німецьким керівництвом, що ці полонені будуть охороняти більшовизм... І Краснов, коли глянув у бінокль й побачив тих німців, почав фактично тікати, бо його козаки не були готові до війни з, посуті, регулярною армією. Ці «полонені» німці також розбили під Казанню Чехословацький корпус, який ішов на більшовиків до Пітера. Фактично вони підтримували більшовицьку владу аж до листопада 1918-го, коли в них на батьківщині сталася революція — тільки тоді вони повернулися в Німеччину.
До речі, коли підписали Берестейський мир 9 лютого 1918 року, то Балтійський флот мав відійти німцям. Але капітан першого рангу Щасний «витягнув» цей флот, щоб не потрапив до німців, й привів у Пітер. То його більшовики заарештували й розстріляли після суду у Москві за те, що спас флот!
Крім того, упродовж 1918 року в трюмах кораблів із Німеччини через Балтику привозили в Росію гармати й іншу зброю саме для полонених німців, які воювали за більшовиків.
— Тобто німецька армія, яка підтримувала Скоропадського у 1918 році, — то зовсім «інші» німці...
— Так. В Україні була 400-тисячна збірна німецько-австрійська армія. Ці німці пішли в центральну Україну, аби допомогти вигнати більшовиків, а австрійці пішли на південь (на Катеринославщину і т.д.) бити червоних...
