Ілліч Кривавий: як Ленін поклав початок великому «Сталінському терору»

— Усі наші біди — своєрідна космічна кара за те, що знищувалися релігійні діячі й заперечувалося існування Бога, — розповідає Микола Сядристий. — Лише впродовж двох років за ініціативою Леніна було розстріляно 14 тисяч релігійних діячів та 100 тисяч  вірян. 

 

Наприклад, до 1950 року більшовики, керуючись вказівками великого інквізитора Леніна, знищили 68 475 храмів.

 

Не дивно, що перший найбільший концтабір у Совдепії Ленін створив саме на Соловках, де раніше був монастир, — це дуже символічно: він був злочинцем, за його наказами релігійні діячі підлягали знищенню, бо, бачте, так писав Маркс. 

 

За дві серпневі ночі 1922 року серед заарештованих було більше 100 відомих представника науки й культури Росії та України.

 

Арешти йшли хвилеподібно, всіх одразу більшовики-ленінці з ВЧК і ГПУ були неспроможні заарештувати й посадити.

 

«Ми повинні їх перемолоти», — казав Ленін. 

 

При будівництві соціалізму та комунізму завдяки марксистському маніяку Леніну в громадянській війні, яку він спровокував і розв’язав зі своїм оточенням, загинуло 13 мільйонів жителів колишньої царської Росії, тисячі людей були скалічені. Близько двох мільйонів емігрувало. Країна була цілеспрямовано розграбована й зруйнована.

 

Була знищена вся еліта: 400 тисяч представників інтелігенції виїхали за кордон або були насильно вислані за особистою ініціативою Леніна, котрий говорив: «Від інтелігентської сволоти очистимо Росію надовго».

 

Величезна кількість представників інтелектуальної еліти, арештованих у часи Леніна, загинули в ленінських концтаборах, котрі в наш час учорашні радянські історики, охороняючи й дотепер Леніна та його партію, називають сталінськими.

 

У 1920—1950-тi роки в Україні, згідно з установкам марксистсько-ленінської ідеології, було репресовано 2000 літераторів, із яких 1500 загинули в ув’язненні.

 

Люто ненавидячи інтелігенцію, Ленін говорив: «Російська інтелігенція є буржуазною та дрібнобуржуазною»; «... у радянської влади немає на службі надійної інтелігенції, i навіть та, яка перейшла на наш бік, увесь час чекає нашого падіння».

 

Або інший «перл» Ілліча: «А факт залишається: інтелігенція пішла геть (туди цій бл...ді й дорога!)» За всю історію людства  навіть найлютіший диктатор ніколи не говорив такої величезної кількості антинародних висловлювань і про народ, і про його еліту. 

 

Ленін дає вказівку головному чекісту Дзержинському, а той — Йосипу Уншліхту (одному з творців радянських органів державної безпеки — ВЧК-ГПУ): «Всю інтелігенцію треба розбити на групи... На кожного інтелігента потрібно завести справу». 

 

У числі вигнаних iз країни є люди, яких знає весь інтелектуальний світ: Бердяєв, Бунiн, Вишеславцев, Ільїн, Замятін, Мельгунов, Корсавін, Кізаветер, Сорокін (головний соціолог США) й багато інших.

 

Чимало з них було організаторами нових кафедр і нових наукових напрямів у найпрестижніших університетах Європи й Америки. 

 

Згодом Гітлер, котрий постійно говорив, що він «вчився у Леніна, Троцького й інших марксистів», про інтелігенцію висловлювався так само брутально, як Маркс у «Маніфесті» і Ленін у своїх статтях і виступах: «У міру того, як наша інтелігенція відучилася говорити з народом, вона, врештi-решт зовсім втратила здатність розуміти психіку маси».

Радянська влада здійснювала злочини не лише на території колишньої царської Росії, вона засилала свою агентуру в усі країни світу.

 

Ця диявольська влада, по суті, зруйнувала природний розвиток людства, який свого часу Маркс назвав капіталізмом.

 

Більшовики змінили суспільство, й, як казав Джеймс Мейс, ми — пост­геноцидне суспільство, обезголовлене, адже його інтелектуальна частина фактично вся була знищена. Це була катастрофа ХХ століття. 

 

У ЗМІ постійно пишуть про те, що зараз у країнах колишнього соцтабору відновлюють пам’ятники Леніну й Сталіну (який був вірним ленінцем), а деякі з них навіть позолочені.

 

Тобто Леніна хоч і критикують, але дуже поверхово (мовляв, трохи «перегинав») колишні історики, які свого часу оспівували його діяльність. Глибинно «копати» на Ілліча їм не вигідно. 

 

Більше того, зараз радянська влада нікуди не поділася, а лише перевдягнулася, бо в переважній більшості на керівних посадах перебувають сини й онуки колишніх партфункціонерів, комісарів-ленінців, які були провідними злочинцями в «совєцькій» державі. (Навіть серед колишніх так званих дисидентів чимало колишніх агентів КДБ, і про це я говорив неодноразово). 

 

У мене щодня на виставці мікромініатюр у Києво-Печерській лаврі буває чимало туристів, зокрема іноземців із колишнього соцтабору: вони говорять, що в них те ж саме відбувається, що і в нас (біля керма «перевдягнені» партфункціонери чи їхні родичі).

 

І це породжує кризу не лише в нашій країні, а навіть у масштабі Європи. Та це й не дивно, бо радянська влада була могутньою й підтримувалася страхом за допомогою концтабірної системи.

 

СРСР була державою, в якій функціонувало 476 концтаборів, а при кожному з них були дрібніші табори. Саме за допомогою страху Ленін, а згодом і його «славні» послідовники й тримали країну. 

 

Великий «Сталінський терор» був лише продовженням діяльності Леніна (чого лише вартий «червоний терор», розпочатий наприкінці серпня 1918 року одразу після «капланівського замаху»). Ніякого «сталінізму» не було, а був «ленінізм» у виконанні Сталіна.

 

До речі, термін «сталінізм» видумав... Троцький, щоб ви­правдати перш за все себе й Леніна «за компанію», але цим словом чомусь користуються й донині! 

 

Під час великого терору Сталін завжди посилався у своїх злочинних письмових і усних декретах, вказівках на Леніна.

 

На жаль, основна маса населення й навіть дехто з істориків не знають, що Ленін був агентом Німеччини й жовтневий переворот здійснено саме на німецькі гроші.

 

У своїх спогадах керівник збройних сил Німеччини в часи Першої світової війни генерал Еріх фон Людендорф, описуючи заслання Леніна в Росію як агента німецького ген­штабу, писав: «Росія повинна була впасти в прірву!» 

 

Про злочинну діяльність Леніна писали абсолютно всі провідні історики, соціологи колишньої Росії, які були вислані або ж знищені на Соловках, в Магадані, інших концтаборах.

 

Російський письменник Іван Бунін, лауреат Нобелівської премії, так описав народну трагедію, до якої призвів Ленін, розв’язавши громадянську війну: «У Росії була тоді гидотна біблійна, така пітьма єгипетська, якої не було з часів самого створення світу: люди їли нечистоти, бруд, трупи, власних дітей і бабусь, багатотисячними натовпами йшли на край світу, куди очі дивилися... У Москві — глухій, мертвій, рваній і тифозній, iз ранку до ночі битій i всіляко катованій, замордованій до повної втрати образу й подоби Божої, люди випорожнювалися один при одному, в тих же місцях, де й тулилися, i кожної миті кожен чекав, що ось-ось увірветься осатанілий від крові й самогону скот (пролетарій. — Авт.) і відніме в нього, голодного Іона, останню гнилу картоплину, зґвалтує його дружину чи матір, а самого потягне «до стінки»».

 

А ось підсумкова думка письменника про Леніна: «Виродок, моральний ідіот від наро­дження, Ленін явив світові потрясіння. Він розорив одну з найвеличніших країн і вбив декілька мільйонів людей. І все-таки світ уже настільки втратив розум, що серед білого дня сперечаються: благодійник він світу чи ні?»

 

Подібне писав у 1938 році видатний російський філософ, історик Георгій Федотов: «Росія — найпослідовніша країна фашизму. Не забудьте, що саме Ленін був винахідником цієї державної форми, котру Муссоліні й Гітлер лише запозичили в нього. А соціальний зміст московського фашизму нічим не відрізняється від німецького».

 

Ця тенденція продовжується й зараз, коли РФ веде проти України війну: ідеологічну, фізичну, політичну.

Варто зазначити, що Ленін був психічно хворою людиною, й про це писав Олександр Богданов (унікальна особистість — філософ, економіст, лікар), який жив із Леніним на дачі в Горького на італійському острові Капрі.

 

У своїх спогадах про той період він писав: «На Леніна часто находив стан, який нагадував марення божевільного», і коли уважно перечитати політичні лозунги, заклики й документи, котрі через десяток років Ленін «народжував» щоденно й щогодинно в боротьбі з народом своєї країни, і в першу чергу з селянством, то здається, що Богданов як лікар мав рацію... 

 

Фактично Ленін був маніяком, чого варті лише такі його марення: «Ми скоро побачимо народження міжнародної радянської республіки.

 

Більшість присутніх — не старші 30-35 років — побачать розквіт комунізму»; «Коли ми переможемо в світовому масштабi, ми, думається мені, зробимо із золота громадські вбиральні на вулицях найбільших міст світу». 

 

Ленін страждав від обсесії (на­в’яз­ливих думок. — Авт.). У березні 1922 року він звернувся до кремлівського психіатра Ливерія Даркшевича й розповів, що його мучать нав’язливі думки, яких він хотів би позбутися.

 

І якщо проаналізувати життя й діяльність «генія», то можна припустити, що його нав’язливими думками були думки про владу й перемогу над власним народом — своєрідна невтомна компенсативна пристрасть генетичного виродженця, до того ж мозок котрого був вражений спадковим і набутим сифілісом. 

 

Читаючи Леніна, важко навіть повірити, що люди за ним ішли, обмануті побудовою комунізму. Ілліч пропагував диктаторство і став диктатором, він говорив: «Диктаторська влада єдиноначальства не суперечить соціалістичному демократизму».

 

Це ж є чистим алогізмом! Щось подібне читаємо в Гітлера у «Майн кампф»: «Уся організація суспільства повинна бути втіленням прагнення поставити особистість над масою, тобто підпорядкувати масу особистості». Складається враження, що фюрер був членом КПРС...

 

Як бачимо, Гітлер і Муссоліні були повністю згодні з Леніним у тому, що при комуно-фашистських режимах вождями мають бути диктатори.

 

Причому всі вони, включаючи Мао Цзедуна, Пол Пота, Чаушеску й інших, обожнювали Маркса, вважаючи себе його послідовниками.

 

Ленін ненавидів російський народ (то про яке «милосердя» можна говорити щодо українців?): «Терор і ЧК — речі абсолютно необхідні!», «Прин­ципово ми ніколи не відмовлялися й не відмовляємося від терору». 

 

Або ось така важлива «мудра думка» Ілліча: «Громадянської війни, необхідної умови й супутника соціалістичної революції, без розрухи бути не може. Зрікатися революції, соціалізму «з приводу розрухи» означає тільки проявляти свою безідейність і переходити на ділі на бік буржуазії» — хіба це не звичайний цинізм руйнівника?!

 

Чи про яку демократію можна було говорити при совєтах, коли Ленін вважав: «Не голосуванням, а громадянською війною вирішуються ВСІ серйозні питання політики, коли в порядок денний поставлена диктатура пролетаріату». 

 

Показовим є також секретний циркуляр ОГПУ від лютого 1923 року, в якому детально перераховані всі прошарки суспільства, приречені на фізичне винищення («політичні партії й організації», «співробітники царських установ», «таємні вороги радянського режиму»), хоча величезну кількість цих «буржуїв» уже було винищено в період «червоного терору» 1918—1920 років.

 

Із цього приводу член політбюро ЦК КПРС Олександр Яковлєв, який у «горбачовські часи» мав доступ до найсекретніших архівів і документів КПРС, написав: «...увесь народ було підведено під розстрільну статтю на розсуд влади». 

У Росії ще здавна національними героями були розбійники (Пугачов, Разін тощо), й, розуміючи це, Ленін проповідував грабіж: «Грабуй награбоване» — лозунг, у якому, як я не придивляюся до нього,  не можу знайти що-небудь неправильне, якщо на сцену виступає історія».

 

Український філософ, академік-енциклопедист, професор Московського університету Володимир Вернадський писав: «Спостерігаючи сучасне життя розвалу, вражаєшся однією явною аномалією. На поверхні при владі й на чолі осіб діючих, тих, котрі говорять i нібито задають тон, — не кращі, а гірші. Усі крадії, грабіжники, вбивці й злочинні елементи в усіх течіях виступили на поверхню».

 

Тож, усіляко заохочуючи грабунки, Ленін розвалив Росію. 

 

Аби хоч якось поліпшити жахливий стан у державі, Ленін у 1921 році бере тимчасову паузу у вигляді НЕПу (нової економічної політики. — Авт.), при цьому плануючи подальший стратегічний наступ через 10 років.

 

Уже через декілька років «непман» стало образливим, антирадянським словом, адже Сталін призупинив НЕП відповідно до ленінських вказівок. 

 

Голова установчих зборів Віктор Чернов, котрий добре знав Леніна й навіть свого часу захищав його, згодом у довгому викривальному листі до Ілліча, зокрема, писав: «...Ви — людина аморальна до останніх глибин своєї істоти. Ви собі «по совісті» дозволили переступати через усі перешкоди, котрі знає людська совість. Кажуть, у своєму приватному житті ви любите дітей (котрих Ленін розстрілював разом із батьками. — Авт.), кошенят, кроликів, усе живе. Але ви одним розчерком пера проллєте скільки завгодно і чиєї завгодно крові з черствістю й дерев’яністю, котрій позаздрив би будь-який виродок із кримінального світу». 

 

Пангерманісти Маркс і Енгельс були сатаністами. Для організації вбивств, пограбувань і хаосу в різних країнах Європи й світу вони створили для пролетаріату спеціальний програмний статут «Маніфест Комуністичної партії».

 

Маркс вважав головним діючим станом у суспільстві пролетаріат, а Ленін, хоч і вихваляв на мітингах цю «найграмотнішу» частину суспільства, водночас писав таке: «Не можна надіятися, що сільський пролетаріат ясно й твердо усвідомлює свої інтереси.

 

У нас немає іншої опори, як мільйони пролетарів, котрі несвідомі, часто-густо темні, нерозвинуті, неграмотні, але котрі йдуть за своєю партією» (хоча в тій же ленінській партії не було жодного пролетаря, а лише одні інородці, котрі приїхали з Леніним у Росію з Цюріха). Узагалі головною ударною силою Маркса—Леніна—Гітлера був пролетаріат.

 

І не дивує своєрідний гіпноз мас Леніним, адже він чудово знав, iз ким має справу: «Народ у своїй масі темний. Більшість людей не вміють думати, а лише заучують слова. Серед більшовиків таких 60-70%». 

 

Провідний письменник-історик Акім Арутюнов, який більше 30 років займався дослідженням особистості й політичної біографії Леніна (йому допомагала Лідія Фотієва, яка в 1918—1924 роках була особистим секретарем «вождя»), писав: «На чолі бандитів, рецидивістів і наркоманів, які здійснюють цю огидну акцію, стояв Ленін».

Майже всі мислителі Росії вважали Леніна одним із перших у світі фашистів, і це дійсно було так. У своїх виступах Муссоліні часто цитував думки Леніна, називаючи при цьому його ім’я. (До речі, Анжеліка Балабанова, яка була редактором газети AVANTE, котру видавав її чоловік — Муссоліні, згодом, за ініціативи Леніна, працювала секретарем Комінтерну в Москві).

 

Так от, у своєму виступі на ІV Конгресі Комінтерну восени 1922 року в Москві Ленін, обговорюючи проект резолюції по здійсненні революції в Європі, говорив: «Можливо, нам нададуть великі послуги, наприклад, фашисти Італії. Можливо, це буде дуже корисно».

 

Тобто Ілліч не приховував своїх симпатій до фашистів, на цьому ж Конгресі сказав: «Користуватися практично чудовими (хоча й задорогими) наочними уроками фашизму — і перемога за італійським комунізмом забезпечена». 

 

Ще в 1923 році Бухарін (якого Ленін називав «улюбленцем партії») говорив у своїй доповіді: «Характерним для методів фашистської боротьби є те, що вони більше, ніж будь-яка інша партія, засвоїли собі й застосовують на практиці досвід російської революції, — це повне застосування більшовицької тактики: швидке збирання сил, облік і розподілення, мобілізація та нещадне знищення противника, коли це потрібно й коли це називається обставинами».

 

Покійний Маркс був би дуже вдячний Леніну, адже свого часу говорив: «Ніде мій успіх не міг бути для мене приємнішим і він дає мені задоволення в тому, що я завдаю удару державі (Росії. — Авт.), котра поряд з Англією є істинним бастіоном старого суспільства».

 

А ось що писав філософ Микола Бердяєв про Маркса, якого обожнював Ленін: «А ми то, дурні, думали, що Маркс був інтернаціоналістом на гуманній підкладці, що він хотів братерства народів. Дуже наївні люди всі ці російські хлопчики». До слова, програма Гітлера була взята з висловлювань і установок Маркса та Енгельса...

Однодумець Леніна та його «партнер по ліжку» Гришко Зінов’єв у вересні 1918 року на VII Петроградській партконференції заявив: «Ми повинні повести за собою 90 мільйонів зі ста, що населяють Радянську Росію. Із іншими говорити не можна — їх треба знищити».

 

Дещо раніше, в жовтні 1914 року, «гуманіст» Ілліч казав: «Лозунг миру — неправильний на даний момент. Це — обивательський, попівський лозунг. Пролетарський лозунг повинен бути «Громадянська війна». 

 

Згодом «вождь» успішно втілив у життя свою сентенцію: «Ми повинні розколоти село на два ворожі класи. Ми зобов’язані розпалити в селі громадянську війну, те, що ми вже змогли здійснити в місті».

 

Чимало істориків писали, що Ленін знищував «лише куркулiв», але сам Ілліч зiзнавався: «Удари, які призначалися для куркулів, падали й на середнє селянство. Тут ми погрішили (вбили масу людей. — Авт.) надзвичайно». 

 

Голод 1920-х і 1930-х років організовувався за технологією Леніна, котрий казав: «Конфіскувати весь хліб у бунтівників». Відбирали не тільки зерно, а й реманент. 

 

Готуючись до виступу на ІV Всеросійському з’їзді профспілок, Ленін написав у чорновику, що «останній і рішучий бій буде у 1931 році (можливо, трохи раніше чи пізніше)», тобто через 10 років після НЕПу.

 

Фактично — це був прийнятий Леніним смертний вирок непокірному селянству... У 1921 році він пише: «Дрібні власники — це наші противники. Дрібновласницька стихія — наш найнебезпечніший ворог», іншими словами, селяни — найбільші вороги більшовицької влади. 

 

У січні 1933 року, під час апогею Голодомору, Климент Ворошилов у статі «Про підсумки першої п’ятирічки» писав: «На долю т. Сталіна випав величезний історичний обов’язок — завершити стратегічний момент Леніна, коли будуть накопичені сили й засоби, й перейти до більш рішучого соціалістичного наступу».

Безмежна влада, яку мав Ілліч, забезпечувала йому безкарність за вчинені злочини. Федір Дан і Павло Аксельрод, iз якими раніше товаришував Ленін, а згодом їх вислав із Росії, говорили: «Ленін думає про владу 24 години на добу!»

 

Про яку, навіть елементарну, законність у Совдепії можна говорити, коли Ілліч вважав: «Суд повинен не усувати терор, а обґрунтувати й узаконити його принципово, ясно, без фальші й без прикрас».

 

Згодом Гітлер постійно повторював заповіти Маркса-Леніна: «Треба мати право карати, потрібне спеціальне законодавство про покарання — примусова сила». 

 

Пристрастю, що поїдала мозок і серце Леніна, була влада. Не влада ідеї освічувала шлях цієї людини, а ідея влади. Їй і тільки їй він служив.

 

Підтримуючи думки Леніна, його улюбленець Бухарін писав: «Потрібно здійснити корінну ломку — до самих глибин. Упродовж 50 років знищити всі непролетарські елементи. Якщо ж робітничий клас не буде відповідати загальноприйнятим пролетарським завданням — розстріляти й робітників». Тобто країною керували психічно хворі люди!

 

Легендарною стала цитата зі статті Мартіна Лаціса (співробітника органів ВЧК-ОДПУ), опублікована 1 листопада 1918 року в журналі «Червоний терор», який видавався ЧК: «Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, — до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинувачуваного. У цьому — зміст і сутність червоного терору».

 

Тож підняті на вершини влади марксистом Леніним агресивні соціальні й кримінальні низи, котрих Маркс називав «люмпен-пролетаріатом», знищували передових людей і національну еліту держави.

 

У результаті вона повернулася в часи дикунства. Відбулося цілеспрямоване руйнування країни та її інтелектуальне обезголовлювання.

 

Завдяки Леніну та його соратникам за 70 років комуно-більшовицького панування, за даними московських архівів, було знищено близько 120 мільйонів людей, у тому числі й понад 30 мільйонів українців.

 

Може, бодай ця страшна цифра стане прозрінням для тих сивочолих і одурманених «внучат Ілліча», які були готові лягати під бульдозери, коли в Україні зносили пам’ятники тирану Леніну.

 

Тим часом пам’ятник головному злочинцю ХХ століття досі стоїть у центрі Москви. Отже, доба страху триває, а криваве століття розпочало свій уже другий виток...