У Києві вона вчилася музики у композитора Миколи Лисенка, який подарував їй на пам’ять невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з підписом «Моїй учениці».
Було шалене кохання до перського князя Іскандера. Початок літературної творчості у Парижі. І чеський Мельник.
У житті Наталени Королеви — письменниці українсько-іспансько-польсько-литовського походження — подій умістилося стільки, що вистачило б не на одне життя.
Критики відзначають, що своєю творчістю письменниця намагалася пов’язати світ стародавніх скіфів, Русі та України зі світом античності та європейського середньовіччя.
Дитинство на Волині
Кармен-Альфонса-Естрелья-Наталена Королева народилася 3 березня 1888 року в селі Сан-Педро де Карденья біля міста Бургос у Північній Іспанії. Мати майбутньої письменниці іспанка Марія-Клара де Кастро Лачерда Медіна-Челі померла при пологах. Переконують, що її рід був споріднений зі Святим Домініком.
Батько Наталени — граф Адріян Георг Дунін-Борковський, який несподівано овдовів, належав до знатного польсько-литовсько-українського роду, був членом французької Академії наук. Після смерті дружини він вирушив у наукову подорож до Африки, потім на Цейлон. Спочатку навіть не хотів бачити доньку.
Тому іспанська аристократка опинилася у селі Великі Борки на Волині, де дівчинкою опікувалася батькова мама — бабуся Теофіла з литовського роду Довмонтовичів. Наталена проживе там лише п’ять років, проте наслухається давніх українських казок і легенд, милуватиметься неповторними волинськими краєвидами — і це згодом відіб’ється в її творчості.
Після смерті бабусі Наталена знову опиняється в Іспанії — у дядька по материній лінії. З часом він віддав її на виховання у монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Пізніше жінка з теплотою у серці згадуватиме найперше місце свого навчання, де сформували її особистість.
Наталена вивчала мови, історію, філософію, медицину, музику, співи. За спогадами письменниці, «монастирський» період був доволі насиченим. Наталена часто бувала у своїх родичів, вчилася їздити на конях, фехтувати, стріляти.
У 1899 році Наталена жила вже у Мадриді, у двоюрідної тітки по матері — доньї Касильди Мединаселі, що була придворною дамою, улюбленицею королеви — регентки Марії-Кристини. Кармен-Наталена часто бувала в палаці Ель Ескоріаль, мала доступ до королівського двору, спілкувалася зі старшим від неї на рік майбутнім королем Іспанії Альфонсом XIII.
Інститут шляхетних дівчат
Коли батько Наталени — граф Дунін-Борковський повернувся з мандрів, вдруге взяв шлюб. Його обраницею стала Людмила, зі знатного чеського роду Лосів. Подружжя оселилося у Києві і запросило Наталену приїхати у гості. Нова подорож в Україну Кармен-Наталени відбулася восени 1904 року. Хоча батько з мачухою були люб’язними з юнкою, проте родинного затишку й тепла Наталена так і не звідала: почувалася самотньою, спустошеною.
Майбутня письменниця прагнула нових знань, постійного саморозвитку. Знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови. У батьковому домі почала вивчати чотири слов’янські мови. Із татом розмовляла польською, з мачухою — чеською. Українську мову пам’ятала ще з дитинства, проте прагнула її удосконалити.
А от російська, за спогадам Наталени Королевої, давалася їй важко. В автобіографічній повісті «Без коріння» письменниця пригадувала поради батька: «Вміти їхньої мови докладно й поправно — тобі не личить. Отже, вважай, що, коли заговориш «по-їхньому», кожен зразу пізнав, що ця мова — тобі чужа!»
У Києві Наталена відвідувала Інститут шляхетних дівчат, аби навчитися «мистецтва обертатися в товаристві собі рідних». В автобіографічній повісті «Без коріння» письменниця змалювала атмосферу передвоєнного Києва, майстерно описала характерні ознаки різних суспільних прошарків.
В Інституті шляхетних дівчат музику викладав видатний український композитор Микола Лисенко. «Елегантний, з сивою головою й рожевим обличчям», — так описувала вчителя. Спершу композитор був невдоволений своєю ученицею: «Ой, ледача ж чужинка, хоча й чорноброва». Проте трапилася подія, після якої Лисенко змінив свою думку.
Якось на уроці Ноель (так називали Наталену) впустила свою теку. Швиденько почала підіймати розсипані листочки-сторіночки. Серед розсипаних нот Микола Лисенко помітив українські композиції — «Ой одна я, одна», «Нащо мені чорні брови».
Це вразило композитора настільки, що він запросив Ноель зіграти...Запанувала мовчанка, і вже за хвилину Лисенко заспівав: «Зоря з місяцем над долиною зустрічалася...» А одного дня приніс їй власноруч написані ноти романсу «Зоря з місяцем». І підписав у її присутності: «Моїй учениці».
В автобіографічній оповіді про інститутські роки Наталени Королевої чуються нотки суму за попереднім монастирським життям. Та ось з’являється новий карколомний сюжет — родина виїхала до Петербурга.
Шаленство почуттів, злети і падіння: Росія, Персія, Індія
Перебування у столиці Російської імперії Кармен-Наталена описала в автобіографічній повісті «Шляхами та стежками життя». Наука, освіта поглинають її. Наталена вступила до Археологічного інституту, бере уроки у співака Олександра Мишуги, захоплюється театром, відвідує Академію мистецтв. Цікавиться також медициною.
Проте мачуха не розділяє таких захоплень. На її думку, найліпший варіант для падчерки — це одруження. І не втомлюється шукати їй наречених. Проти власної волі Наталена вже заручена з ротмістром Кисілевським.
Щасливий випадок дає надію на вдале розв’язання непростої ситуації. Одного вечора на балу Наталену познайомили з перським дипломатом — сорокарічним князем Іскандером Гакгаманішем ібн Курушем. Ніхто й подумати не міг, що спалахне пристрасне кохання. Звісно, з ротмістром Кисілевським заручини розірвали.
Заручившись зі східним князем, Наталена вирушає до Персії. Княжий рід Ахаменідів, з якого походив Іскандер, прийняв іспанську грандесу. Мати Іскандера познайомила Кармен із сімейними та національними традиціями — вони належали до сповідників «Святого Світла», до зороастрійської традиції. І хоча Наталена (яку тут називали Естреллою — зіркою) була закохана в князя, проте перед самим весіллям... втекла. Причина? Не знайшла сил змінити релігію, що було необхідною умовою шлюбу.
Із попутним караваном Наталена потрапила в Індію, а звідти повернулася в Європу. До літа 1911 року знову жила у Мадриді, вчилася у Мадридському університеті, вивчала археологію, маврознавство (мову і мистецтво). Озвався колишній знайомий, з яким Наталена не бачилася з юних років. Король Альфонс XIII не приховував своїх намірів одружитися. Кармен-Наталена, проте, аж ніяк не розділяла королівських почуттів. Тож змушена була обирати: або піти до монастиря, або негайно залишити Іспанію.
І ось Наталена разом iз дядьком Евгеніо опиняється у Парижі. Власне, у французькій столиці вона і розпочала свою літературну творчість, до чого її закликав відомий письменник Анатоль Франс.
Характеризуючи творчість письменниці, дослідники пишуть про властивий їй симбіоз східної та західної культур; синтез романського, арабського, греко-римського і слов’янських світів.
Зрештою, це й не дивно, враховуючи яскраве життя письменниці, її «занурення» у різні культури.
Широке визнання принесла Королеві повість «1313» (Львів, 1935), в основу якої покладено середньовічну легенду про винайдення пороху на початку IV століття. Вершиною літературної творчості Наталени Королевої є повість «Сон тіні» (Львів, 1938). В основі оповіді — історичні події першої половини II ст. н. е. в єгипетському місті Александрія за часів панування римського імператора Публія Елія Адріана.
А в основі повісті «Предок» (Львів, 1937) — родові хроніки іспанських пращурів письменниці, історія життя Дона Карлоса Лачерди, котрий жив у першій половині XVI століття. Авторка описує не лише зовнішній блиск життя іспанських грандів, а й зосереджує увагу на непостійності та непередбачуваності людської долі. У повісті є сюжетна лінія, пов’язана з Волинню, яку письменниця вважала своєю другою батьківщиною. Письменниця, спираючись на певні джерела та художній вимисел, звела докупи два роди своїх предків по материнській та батьковій лінії.
В останніх розділах повісті художньо відтворено складне релігійне життя Волині першої половини XVI століття, коли починав зароджуватися розбрат між православною і римо-католицькою вірою, поступово визрівала ідея унії.
Блискучу характеристику життєвих колізій письменниці дала дослідниця Катерина Доценко: «Перші спроби пера французькою в різних журналах під псевдонімами... Повернення до Києва... Примирення з важко хворим батьком, якого незабаром не стане... Пекло Першої світової... Сестра милосердя... Шалене кохання до перського князя Іскандера й одруження нарешті... А за кілька місяців — загибель коханого...».
Ще варто згадати, що Наталена мала чудове мецо-сопрано, тож їй вдалося укласти контракт із паризьким Theatre Gymnase. Проте саме тоді, коли тріумф був таким близьким, із Києва надійшов лист про хворобу батька.
Наталена повернулася у підросійський Київ, і саме тут її застала Перша світова війна. Через Товариство Червоного Хреста Наталена стала сестрою милосердя в російській армії. За майже три роки на війні Наталена отримала солдатський хрест «За храбрость», три поранення і кілька запалень легенів.
Саме війна знову повернула їй князя Іскандера — того, з яким їй не судилося поєднати долю. Кармен зізналася, що не змогла зректися християнської віри, тому й втекла перед весіллям. На знак кохання князь Іскандер сам охрестився, аби бути разом iз нареченою. І доля все-таки їх поєднала. Проте цей шлюб здавався Наталені сном. А вже через півроку князь Іскандер загинув на фронті...
Разом iз мачухою Наталена вирушила до Чехії. Проте до місця призначення їм не судилося дістатися вдвох. У дорозі в грудні 1919-го мачуха померла.
ОСТАННЄ КОХАННЯ
Кооператива з двох
У Празі Наталена знайомиться з Василем Королевим-Старим, який походив зі священицької родини, навчався у Полтавській духовній семінарії. У своїх спогадах він згадував про Симона Петлюру, з яким підтримував дружбу протягом тривалого часу.
Василь Королів-Старий брав участь у революційному українському національному русі. У 1906 році за організацію селянської спілки був заарештований і ув’язнений. Після звільнення перебував під наглядом поліції. Займався журналістикою, активно дописував у газети «Рада», «Хлібороб», «Засів». Один iз фундаторів та голова Товариства шкільної освіти, член ради Київського товариства «Просвіта». У 1919 році був відряджений iз дипломатичною місією УНР до Праги, де й залишився емігрантом.
У них було багато спільних інтересів — живопис, література, цікавість до архітектурних пам’яток. Королев шанував інтелектуальність Наталени, адже письменниця володіла багатьма мовами.
Оцінивши літературний стиль Наталени, Королев починає вчити її «на українську письменницю». Несподівано іспанська грандеса, життя якої нагадувало бурхливий роман, отримала зовсім не романтичну пропозицію: «Ані у вас, ані у мене немає нікого на світі. Чи не було б мудріше створити таку кооперативу з нас двох? Щоб допомагати одне другому нести тягар життя, який уже нам обом намуляв рамена...»
Як це нерідко буває в житті, дружні стосунки переросли у щось більше. Головне, що подружжя підтримувало й шанувало одне одного.
Наталена під впливом чоловіка «українізувалася», а коли їй запропонували роботу на кафедрі єгиптології в Паризькому університеті, відмовилася. «Щоб не роздвоюватись, бо рішуче вступила на шлях української письменницької творчості», — пояснювала письменниця.
Подружжя мешкало в місті Мельник, за 30 км на північ від Праги. Жили на гонорари й невелику пенсію, яку Наталені виплачував Червоний Хрест. Проте в подружньому житті, яке розпочалося так неромантично, Наталена була щасливою.
Восени 1941 року за зв’язки з ОУН гестапо заарештувало кількох їхніх знайомих. Почали викликати на допити й Василя Королева-Старого. «11 грудня 1941 року Василь Королев помер, — писала Наталена в своїй автобіографії. — І я лише за півроку дізналась, яка була причина його смерті. 9 грудня 1941 року він поїхав до Праги. Чому? Не сказав мені. А я дуже не випитувала, бо знала, що він там має у друкарні книжки і листівки... Сказав тільки, що лишиться в Празі день чи два, бо був дуже побожний і хотів перед Різдвом сповідатися. Повернувся 11 грудня ввечері. І подзвонив. Я відчиняю. Сказав тільки: «Слава Ісусу Христу!» — і впав мертвий... Без агонії, без страждань...Тільки двічі затремтіли повіки...» Пізніше виявилося, що в день смерті він був у Празі на допиті в гестапо. Після допиту зізнався знайомому: «За тиждень або два мене заберуть до концентраку...».
Наталена пережила свого чоловіка на чверть віку. Померла письменниця 1 липня 1966 року, похована на цвинтарі в Чехії, в містечку Мельник. Життя, що нагадувало авантюрний роман, добігло кінця. Проте Наталена Королева встигла наповнити його добрими справами. Працювала у місцевій школі, виховала чеського хлопчика-сироту Войтеха. Останні роки жила скромно, проте з почуттям гідності. Так, як належить аристократці.
