Додаткова вага для жебраків і офіціантів

08.10.2003

      Не ба­чать особ­ли­вої ви­го­ди у за­мі­ні па­пе­ро­вих гри­вень на ме­та­ле­ві і біль­шість опе­ра­тив­но опи­та­них на­ми вчо­ра пе­ре­січ­них гро­ма­дян.

      Ні­на, 44 ро­ки, ха­зяй­ка кі­ос­ку, ка­же, що дріб­ні гро­ші до за­галь­ної ка­си вза­га­лі не ра­ху­ють­, вони ста­ють влас­ніс­тю ре­а­лі­за­то­рів як «ча­йо­ві», от­же, та­ким чи­ном ав­то­ма­тич­но змен­шу­єть­ся при­бу­ток дріб­них біз­нес­ме­нів.

      Лі­на, 28 ро­ків, ко­рес­пон­дент, зіз­на­ла­ся, що но­си­ти ме­та­ле­ві гро­ші з її тен­діт­ною ста­ту­рою ду­же важ­ко, тим біль­ше що дріб­но­ту во­на заз­ви­чай гу­бить у гро­мад­сь­ко­му тран­с­пор­ті чи на ба­за­рі, то­му звик­ла но­си­ти два га­ман­ці – для па­пе­ро­вих гро­шей та мо­не­ток. «Те­пер мій осо­бис­тий бюд­жет змен­шить­ся у де­кіль­ка ра­зів», — скар­жить­ся во­на.

      Пет­ро, 20-річ­ний сту­дент, ска­зав, що йо­му все од­но, яких гро­шей у ньо­го не­ма – па­пе­ро­вих чи ме­та­ле­вих, утім, за йо­го сло­ва­ми, із «пре­сом» хай на­віть мо­нет по­чу­ва­єш се­бе лю­ди­ною.

      А от Олек­сандр, 38 ро­ків, ди­рек­тор ве­ли­кої меб­ле­вої фаб­ри­ки, зро­бив ком­п­лек­с­ний ана­ліз змі­ни гри­вень. «Мо­не­ти не рвуть­ся, не жма­ка­ють­ся, а при на­го­ді га­ман­цем мож­на від­би­ва­тись від усі­ля­ких на­хаб, нап­рик­лад, нас­тир­ли­вих клі­єн­тів. Ін­ший плюс для ме­не: мож­на бу­де ви­ра­хо­ву­ва­ти ха­бар­ни­ків у фір­мі за пи­то­мою ва­гою, ли­ше тре­ба пос­та­ви­ти на вхо­ді в офіс ва­ги і зва­жу­ва­ти спів­ро­біт­ни­ків на по­чат­ку та в кін­ці ро­бо­чо­го дня. Ок­рім то­го, в ме­жах дер­жа­ви бур­х­ли­ве зрос­тан­ня ви­роб­ниц­т­ва до­дат­ко­вих ін­ка­са­тор­сь­ких ма­шин за­без­пе­чить ство­рен­ня но­вих ро­бо­чих місць».

      Зі сво­го дос­ві­ду мо­жу до­да­ти, що на вас з осу­дом див­лять­ся на­віть так­сис­ти, ко­ли ви з ни­ми роз­ра­хо­ву­є­те­ся не па­пір­ця­ми, а «ко­пій­ка­ми», хай і грив­не­ви­ми. Так що виг­ра­ють від но­вов­ве­ден­ня хі­ба що офі­ці­ан­ти, роз­д­ріб­ні про­дав­ці та жеб­ра­ки, яким охо­чі­ше ки­да­ти­муть грив­не­вий «дрі­б’­язок» під цер­к­вою і в пе­ре­хо­дах.

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>