Не бачать особливої вигоди у заміні паперових гривень на металеві і більшість оперативно опитаних нами вчора пересічних громадян.
Ніна, 44 роки, хазяйка кіоску, каже, що дрібні гроші до загальної каси взагалі не рахують, вони стають власністю реалізаторів як «чайові», отже, таким чином автоматично зменшується прибуток дрібних бізнесменів.
Ліна, 28 років, кореспондент, зізналася, що носити металеві гроші з її тендітною статурою дуже важко, тим більше що дрібноту вона зазвичай губить у громадському транспорті чи на базарі, тому звикла носити два гаманці – для паперових грошей та монеток. «Тепер мій особистий бюджет зменшиться у декілька разів», — скаржиться вона.
Петро, 20-річний студент, сказав, що йому все одно, яких грошей у нього нема – паперових чи металевих, утім, за його словами, із «пресом» хай навіть монет почуваєш себе людиною.
А от Олександр, 38 років, директор великої меблевої фабрики, зробив комплексний аналіз зміни гривень. «Монети не рвуться, не жмакаються, а при нагоді гаманцем можна відбиватись від усіляких нахаб, наприклад, настирливих клієнтів. Інший плюс для мене: можна буде вираховувати хабарників у фірмі за питомою вагою, лише треба поставити на вході в офіс ваги і зважувати співробітників на початку та в кінці робочого дня. Окрім того, в межах держави бурхливе зростання виробництва додаткових інкасаторських машин забезпечить створення нових робочих місць».
Зі свого досвіду можу додати, що на вас з осудом дивляться навіть таксисти, коли ви з ними розраховуєтеся не папірцями, а «копійками», хай і гривневими. Так що виграють від нововведення хіба що офіціанти, роздрібні продавці та жебраки, яким охочіше кидатимуть гривневий «дріб’язок» під церквою і в переходах.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
