«Волі нашої отрута»

У сучасних умовах підступної військової агресії, економічного шантажу та шаленої інформаційно-пропагандистської кампанії імперської Московії українське суспільство має консолідуватися для гідної відсічі ворогу задля збереження територіальної цілісності й державної незалежності України.

 

Будьмо відвертими: єднанню української політичної нації суттєво перешкоджають про­російськи налаштовані партії Опозиційний блок та «За життя», які сіють зерна розбрату в суспільстві.

 

Складається враження, що ці два відгалуження колиш­ньої монолітної Партії регіонів змагаються між собою, хто з них найбільше опозиційний до Української держави, хто найкраще плазує перед Кремлем.

 

Колишні «регіонали», видаючи себе за осіб, які палко вболівають за долю українського народу й нібито переймаються його нагальними потребами, один поперед одного підспівують імперській політиці Московії, виправдовують агресію Кремля й намагаються перекласти відповідальність на Київ.

 

А їхня показова турбота про поліпшення життя громадян України, яка не підкріплюється жодними реальними справами, — це насправді багатоходова ретельно продумана комбінація з метою завести Україну в оновлене ярмо новітньої московської імперії зла.

 

Згадаймо, що за часів владарювання Януковича і ПР жодних позитивних змін в Україні не відбулося — проводилася політика подальшого зубожіння народу і збагачення олігархів, руйнувалися паростки перших позитивних змін, запроваджених Президентом Ющенком.

 

Зокрема, руками Д. Табачника загальмувався процес відродження історичної правди, підручники з історії України почали переписувати на догоду Кремлю, а руками С. Ківалова — В.

Колесніченка брутально нехтувався статус єдиної державної української мови.

 

Ця горе-команда крок за кроком здавала національні інтереси України, підписуючи горе­звісні Харківські угоди, призначаючи на ключові посади в СБУ та ЗСУ громадян Росії, що призвело до трагічних наслідків.

 

Нині ж колишні «регіонали» жодним чином не засуджують кривавого російського агресора, який убив тисячі відважних захисників нашої Батьківщини та мирних громадян, зруйнував міста і села... 

 

І в цей трагічний для країни час «регіоналка» О. Бондаренко, втративши рештки совісті, мешкаючи в Києві, вільно відвідує Москву й бере участь у всіляких політичних шоу, паплюжачи наших воїнів-героїв, схвалюючи загарбницьку політику Кремля.

 

Така зрадницька політика Бондаренко викликає гнів і обурення у громадян України, а ось колишні її однопартійці її ганебні вчинки не засуджують.

 

Досить спекулювати на війні! Адже кожна порядна людина розуміє, хто розпочав цю гібридну авантюру, хто відірвав від України Крим, а й без того депресивні райони Луганської та Донецької областей перетворив на зону свого повного політичного впливу з метою дестабілізувати ситуацію в Україні.

 

Московія докладає максимум зусиль, щоб перешкодити вступу України до НАТО й отримати надійний оборонний щит.

 

То чи варто дивуватися, що Опоблок та «За життя» так рішуче й несамовито виступають проти вступу України в ЄС і НАТО? Руками цих політичних сил у Москві планують досягти своєї мети.

 

Прикриваючись демократичними гаслами, Опоблок і «За життя» підступно вкидають в українське суспільство деструктивні тези про федералізацію, фактично закликаючи до поділу України на окремі удільні «князівства» зі «своїми мовами, героями» тощо.

 

Це — страшна омана, яка принесе чимало горя народу. Кремлівські вірнопіддані з українськими паспортами погано знають правдиву історію України, адже наш народ споконвіку прагнув до своєї державності та єдності всіх українських земель.

 

Згадаймо бодай Універсал злуки 22 січня 1919 р. про об’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину соборну самостійну Українську державу.

 

Є чудові приклади і в новітній історії — це обидва Майдани, на яких були мільйони українців з усіх куточків нашої країни, що дружно скандували «Схід і захід — разом!». Це гасло було найголовнішим на обох Майданах.

 

Категорично не пого­джуюся з тезою промосковських сил, що мова роз’єднує українське суспільство.

 

Не провина жителів півдня чи сходу України, що тут найбільш наполегливо ще з часів царської Росії проводилася всеохопна політика русифікації.

 

Ще перший президент Чехословаччини стверджував: «Мова — найефективніший засіб побудови держави».

 

І дійсно, здобувши незалежність, Чехословаччина швидко позбулася панування німецької мови.

 

Ця теза була спішно реалізована і в бага­тьох інших державах світу. Прикро, але в Україні вона не спрацьовує. Як на мене, причин — декілька.

 

Це і менталітет українського народу — доброзичливість і толерантність, тим паче в мовному питанні; це і наслідки більш ніж 350-річної русифікації з численними цинічними заборонами української мови, книгодрукування тощо, і ганебна діяльність промосковських сил в Україні, що намагаються розколоти наше суспільство.

 

Не можу оминути й тему Героїв України, яку так часто в ЗМІ порушують промосковські найманці.

 

Зверніть увагу: антиукраїнські сили говорять про «своїх героїв», завбачливо не називаючи їхні імена з метою охоплення своїм зомбуванням якнайбільшого числа громадян.

 

Хоча легко здогадатися, що йдеться про керманичів комуністичного тоталітарного режиму, яких колишні «регіонали» так возвеличують.

 

Якими ж треба бути нелюдами, щоб вважати героями тих, хто вбив, замордував у ГУЛАГах, заморив голодом мільйони українців? «Волі нашої отрута» — так коротко і влучно словами Кобзаря можна охарактеризувати діяльність цих проросійських сил.

 

Безумовно, Героями України є всі визначні постаті, хто зробив вагомий внесок у здобуття, утвердження й розвиток Української держави з давніх-давен і по сьогодні.

 

Підтримую й ініціативу В. В’ятровича про перейменування парламенту України — Верховної Ради.

 

Пропоную перейменувати вищий орган державної влади в Центральну Раду на знак пошани до славних попередників, які виборювали незалежність Української Народної Республіки.

 

Згадаймо слова Михайла Грушевського: «Струси з себе рабський дух і навчись більш шанувати себе, українська спільноте, коли хочеш жити по-людськи і бути по-людськи шанована».