Величезна кількість екологічних проблем, пасивність влади і протистояння зусиллям активістів їх вирішити.
Такою наразі є ситуація в регіонах, однак чи зможе виконання зобов’язань відповідно до Угоди про асоціацію вирішити ці проблеми.
Больові точки екології в регіонах
Проблеми з екологією — типові для всієї України. Попри те, що кожен регіон наче має свої нюанси та особливості, однак у підсумку топ-десять проблем кожного регіону все-таки дуже подібні.
У топ-проблем зазвичай виходять поводження з відходами, стан екологічної свідомості, ситуація з питною водою та зеленими насадженнями.
Ці проблеми найчастіше озвучують у медіа-просторі, порушують активісти та пересічні мешканці, а подекуди вони навіть удостоюються уваги влади.
Однак є безліч аспектів, які теж потребують уваги влади і громадськості та вирішення.
Їх рідше порушують, оскільки вони або стосуються вузької частини населення (наприклад, спорудження ГЕС на річках — проблема, яка хвилює екологів, місцевих мешканців та туристів), або пересічні українці не уявляють масштабу чи гостроти проблеми (вирубка лісів, розорювання земель, знищення червонокнижних видів тощо).
«Пострадянське суспільство не розуміє важливості екологічних проблем. От як тоді казали «спочатку збудуємо соціалізм», — тоді займемось проблемами довкілля, так і досі залишився цей момент екологічної прокрастинації. Однак не можна бути успішним, якщо ти помираєш від раку. Тому формування екологічної свідомості — найбільша проблема і найважливіше завдання», — каже Олег Перегон, координатор Харківської обласної громадської організації «Зелений фронт».
Вода, дерева і сміття: де найбільші проблеми
Однією з найгостріших проблем у кожному регіоні країни наразі є проблема поводження з відходами.
Вона актуальна для всіх категорій відходів, яких у Національній стратегії поводження з відходами нараховується шість, однак найбільш близьким для пересічного українця є аспект побутових відходів.
«У Тернопільській області відсутня система управління твердими побутовими відходами (ТПВ) та іншими видами відходів: роздільний збір, вивезення, вторинне використання, утилізація або переробка. При цьому на території області є більше 850 несанкціонованих сміттєзвалищ», — коментує Галина Проців, керівник екологічного клубу «Край».
Із майже 1 млн. тонн відходів різних категорій, які утворюються в Тернопільській області, утилізовується та переробляється належним чином близько 20%.
Проблемною, з екологічної точки зору, є переробка відходів переробної і харчової промисловості.
А міське сміттєзвалище біля с. Малашівці Зборівського району розташоване в зоні Горішньо-Івачівського водозабору, який на 70% забезпечує питною водою потреби обласного центру.
Годі й зауважувати, що сміттєзвалище переповнене, що влаштоване не відповідно до всіх вимог і є предметом постійних дискусій та конфліктів між владою Тернополя та мешканцями Малашовець.
«Вся Україна свого часу говорила про трагедію, яку спричинила пожежа в Грибовичах на Львівщині. На щастя, на сміттєзвалищах на Харківщині люди не гинули, але не менші пожежі раз по раз спалахують на звалищах у Люботині, Дергачах тощо», — коментує Олег Перегон.
Обидва активісти, попри те, що з різних куточків України, з іншим кліматом, умовами, структурою економіки, одноголосно заявляють про непридатність для вживання води, яку використовують як питну в їхніх регіонах.
Олег Перегон заявляє, що харківська вода містить забагато сульфатів і тому її не можна пити. Галина Проців, зі свого боку, зауважує, що суттєві проблеми має і очищена вода з Дністра, яку вживають на Тернопільщині.
«Є 60 показників якості води. Коли оцінку води проводили в новітній лабораторії, обладнаній за підтримки американського донора, то мали жахливі результати. Якби споживачі дізнались про це — не могли б пити воду з кранів. Діючим лабораторіям у місті бракує обладнання, реактивів, знання методик», — каже Галина Проців.
За даними дослідження Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля», на території Тернопільської області налічується 139 очисних споруд, з яких 127 не забезпечують повної біологічної очистки.
Із 35 міст і селищ області каналізаційними очисними спорудами забезпечені 24, проте лише 4 станції працюють ефективно.
Головною причиною є значна зношеність каналізаційних мереж, насосних станцій, очисних споруд, припинення експлуатації обладнання у зв’язку з високою енергоємністю, низька кваліфікація обслуговуючого персоналу, недостатня увага міських і селищних рад до питань забезпечення належного функціонування згаданих об’єктів.
Ще одна велика проблема міст — ситуація із зеленими насадженнями. Не раз ЗМІ будь-якого українського міста висвітлювали те, як нещадно нищать парки задля будівництва житлових кварталів, а ліси та заповідні території — заради деревини чи тих же розважально-відпочинкових комплексів.
«Це стає можливим через відсутність паспортизації зелених насаджень у містах. Усі дерева мають бути прописані поштучно, і тоді зрубати можна лише за умови посадки десь аналогічного саджанця. Нема паспортизації — важко довести, що ці насадження не підлягають зрубуванню,і їх можуть зрізати вночі без будь-яких санкцій за це», — пояснює Галина Проців.
Чий це клопіт?
Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС, але без його реалізації та дотримання на регіональному і місцевому рівні це законодавство може залишитися документом у шухляді.
Неспроможність системи державного управління належно забезпечити виконання функцій та здійснення повноважень у захисті довкілля є викликом, що проявляється на національному, регіональному та місцевому рівнях.
«Найчастіше про регіональні екологічні проблеми першими мають інформацію представники громадськості, а не контролюючі органи. При цьому вони не лише активно поширюють екологічну інформацію,а й протистоять злочинам у природоохоронній сфері», — каже Галина Проців.
Яскравою ілюстрацією цього твердження є ситуація зі спорудженням каскаду ГЕС на Дністрі. Ідею реалізовуватиме компанія Укргідроенерго спільно з Міністерством енергетики.
Отриману енергію від роботи ГЕС купуватиме держава за «зеленим тарифом».
Тож це може бути дуже прибутковим бізнесом, який, однак, може знищити унікальну екосистему, червонокнижні види рослин і риб, знищить туризм у каньйоні Дністра, а також банально затопить частину прилеглих до Дністра сіл.
Спільна боротьба активістів, місцевих мешканців та ЗМІ наразі відтермінувала, однак остаточно не ліквідувала ідею спорудження каскаду ГЕС.
При цьому влада області зайняла пасивно-нейтральну позицію, ігноруючи вимоги небайдужих громадян захистити заповідну територію.
На Харківщині ж немає жодного природного заповідника, лише три молодих заповідних парки. Однак показовим аспектом «турботи» влади про стан заповідних територій стало призначення директором заповідного парку «Гомільшанські ліси» депутата Івана Северина, який збирав підписи серед місцевого населення за ліквідацію національного парку.
Протести громадськості проти призначення, підкріплені фактами та публічними висловлюваннями, малосумісними з посадою директора заповідної території, таки дали результат — Северина звільнили, однак він залишився на посаді заступника парку.
Такі випадки є радше типовими, ніж винятками, і демонструють тенденцію, що поки перемоги над екологічними проблемами — справа небайдужих громадян та активістів. А влада часто залишається осторонь.
«Харківська міська рада щорічно приймає десятки екологічно значущих рішень. Це рішення про будівництво певних об’єктів,ліквідацію зелених зон, застосування певних технологій у сфері поводження з відходами, водопідготовки, будівництва та реконструкції різноманітних об’єктів тощо. Ані на сайті ХОДА, ані на сайті Харківської міської ради немає жодного заходу,спрямованого на екоосвіту або екопросвітництво, пропаганду екологічних знань або навичок серед населення», — каже Олег Перегон.
І поки владні структури скаржаться на брак кадрів, повноважень чи коштів, громадськість чи приватні бізнесмени досягають маленьких перемог.
Наприклад, усе більше їх стає у сфері роздільного збору та переробки відходів. У Харківській області у 20 населених пунктах діють елементи роздільного збору відходів у населення, а в Теребовлянському районі на Тернопільщині така система успішно функціонує завдяки вдалій організації процесу приватним бізнесом, який був витіснений з обласного центру.
«Змусити звітувати і нести відповідальність»
Угода про асоціацію з ЄС має законодавчі акти, обов’язкові до імплементації Україною, практично в кожній сфері охорони довкілля.
Більшість із них наразі не імплементовані і в стані розробки та адаптації. Однак навіть прийняття законодавчих актів та стратегій на національному рівні — недостатній крок.
Наступними на черзі мають бути підзаконні акти, інструкції, постанови, накази, що регулюватимуть цю сферу. Природно, що це займе дуже багато часу.
Тож, якщо є бажання вирішувати в регіонах екологічні проблеми — влада мусить шукати ці рішення та втілювати їх, не очікуючи на вказівки згори.
Починати варто з екологічної освіти, оскільки більшість українців навіть не усвідомлює суті і масштабу екологічних загроз.
Вади вітчизняного законодавства у сфері екопросвітництва та екоосвіти, екологічного інформування населення полягають у тому, що не передбачено конкретних видів адміністративної або кримінальної відповідальності керівників за непроведення громадських слухань або за фальшування їх результатів, порушення нормативів при їх підготовці та здійсненні.
Активісти-екологи переконані: вирішення проблеми пасивності влади у вирішенні екопроблем лежить у запровадженні санкцій за порушення законодавства.
«Лише невідворотність покарання змусить посадовців виконати свої обов’язки щодо інформування громадськості та врахування громадської думки при прийнятті рішень. Отже, необхідне більш жорстке законодавство у цій сфері та більш жорстка практика реагування з боку європейських партнерів на факти порушення тих чи інших нормативів. Усі положення Оргуської конвенції повинні бути відображені у регіональній політиці», — вважає Олег Перегон.
Якщо ж і якісь аспекти охорони довкілля законодавчо не регулюються, і влада пасивна у тому, аби якось їх врегулювати та вирішити на місцевому рівні, то залишається лише один шлях — громадський тиск та ініціативи.
