У підготовці до Великодня Тернопільщина відзначилася тим, що, за підрахунками співробітників Інституту аграрної економіки, її традиційний святковий кошик уже третій рік поспіль виходить найдешевшим в Україні й обійдеться споживачеві в середньому у 589 гривень.
Дозволю собі трохи не погодитись із фахівцями, однак спочатку — коротко про ціну, вирахувану ними для інших регіонів.
Отже, найдорожчим — у середньому 760 гривень — виходить кошик для киян.
У центрі України найменше він коштуватиме на Сумщині (613 грн.), а найбільше — на Житомирщині (680 грн.).
На сході вартість коливається від 668 грн. у Луганській області — і до 696 у Донецькій.
На півдні найдешевшим святковий кошик виглядає для жителів Запорізької області (633 грн.), а найдорожчим — для одеситів (673 грн.). На заході України найбільша вартість на Закарпатті — 719 гривень, і найнижча, як уже згадувалося, на Тернопільщині.
В цілому ж, за підрахунками спеціалістів, традиційний набір у порівнянні з минулим роком подорожчав приблизно на 140 гривень, різниця ж між регіонами залежить винятково від цінових коливань на продукти в кожному з них.
Але хочу поділитися деякими власними спостереженнями у найдешевшій щодо традиційного продуктового набору області.
До речі, за підрахунками місцевих журналістів, навіть у середньому його вартість усе-таки дещо вища — близько 600 гривень, і в порівнянні з 2017-м зросла майже на чверть.
Так, ціни на сільськогосподарську продукцію на Тернопільщині — одні з найнижчих в Україні (паралельно з найнижчими зарплатами та пенсіями).
Але треба знати ставлення місцевого населення до того, яким має бути святковий стіл на Великдень!
Бо він таки має вгинатися, навіть якщо для цього господині довелося б витратити всі фінансові запаси та ще й позичити.
І, мабуть, тільки в західних областях можна побачити великодні кошики, які міцні чоловіки заледве витягають із багажників авто, і які за оздобленням нагадують витвори мистецтва.
Якось під час ритуалу посвячення біля церкви такий вмостили просто поряд зі мною. Коли господиня гордо відгорнула великий вишиваний рушник — я впала в легкий ступор.
Бо, крім усього звичного, в чомусь потрійній кількості там красувалися ще файно запаковані у прозору плівку миски з холодцем та голубцями, півлітра і навіть… ананас. «Знай наших!» — так би мовити.
Тим часом бабусі-пенсіонерки, в яких нема ні родичів на селі, ні дітей у бізнесі чи на закордонних заробітках, сумно підмощують денця своїх невеликих кошичків, щоб усього теж наче «з горою» було, «щоб не так бідно виглядало»…..
І від цього навіть у таке світле свято, як Великдень, стає дуже сумно, бо йдеться про тектонічне зміщення найвищих цінностей. Так і хочеться звернутися до частини своїх земляків: «Люди добрі»! Великдень — не «обжеровисько»! І що спільне мають усі ті набиті харчами кошики і увігнуті від їдла та алкоголю столи до Воскресіння Христа?!...
До речі, тернопільські священики вже не раз виступали у місцевих ЗМІ з роз’ясненнями про те, що саме має бути у великодньому кошику, згідно з церковними канонами, і чому там аж ніяк не місце.
Так от, ніяких пляшок, навіть із «Кагором», там бути точно не повинно. Як і холодців-голубців, бананів-ананасів чи ранніх помідорів-огірків, нашпигованих нітратами.
Дозволених же церквою продуктів цілком достатньо і в невеликій кількості.
«У «Требнику» вміщено три молитви, які читає священик під час окроплення освяченою водою. З них ми дізнаємося, що можна приносити в цей день до храму. Все інше молитвою не освячується. По-перше, читається молитва на освячення пасок, випечених із борошна («хліба»). Далі священик виголошує молитву на благословення пасхального агнця й іншої м’ясної поживи. В цьому випадку слід зауважити, що канонами церкви категорично забороняється вносити м’ясні страви до святого храму, а тому той, хто наважується це робити, — чинить гріх.
Благословення м’ясної іжі є свідченням того, що з того дня Церква дозволяє віруючим вживати м’ясні страви, від яких вони утримувалися впродовж посту. Як бачимо, всі інші страви приносяться вірянами до освячення самовільно, і під час чину освячення їх не відбувається, а тільки благословляється кропленням святою водою. Практика, коли люди приносять до храму для освячення ніж, сіль, горілку, вино, чи будь-які інші сторонні речі, не має під собою жодного церковного ґрунту», — так пояснює церковні правила тернопільський протоієрей, кандидат богословських наук Євген Заплетнюк.
