У Києві з 23 по 30 березня проходить XV Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays.UA.
Темою цьогорічного традиційно маштабного проекту є слова «Рівні рівності», а візуально його представляє логотип iз лабіринтом — вибратися складно, але можливо.
Працюють, зокрема, шість секцій, що зосереджені на найбільш помітних дискримінаціях, які існують в усіх країнах світу: «Поважна рівність» зібрала картини про ейджизм — дискримінацію за віком, до речі, не лише старшим, а й молодим; «Проста жіноча рівність» досліджує не лише фемінізм; «Синдром рівності» покаже історії людей iз фізичними вадами; «Квірність» зосереджена на ЛГБТ-кіно; «Свята рівність» привертає увагу до дискримінації на релігійному підґрунті, а «Неорівність» показує тему неонацизму.
Конкурс цього року складається з трьох секцій — DOCU/Україна (повнометражні фільми), DOCU/Коротко (короткометражні фільми), DOCU/Світ (міжнародна секція). Традиційні секції — DOCU/Хіти, ретроспектива чи спеціальні покази.
Цьогоріч уперше в історії фестивалю відбувається національний конкурс повнометражних стрічок DOСU /Україна.
На фестиваль-2018 надійшло 668 фільмів. Із такої кількості заявок на участь організатори відібрали 62 картини.
Серед яких, наприклад, фільм «Макала», що отримав Ґран-прі Тижня критиків на Каннському кінофестивалі.
Уперше 28 березня о 19:00 та 29 березня о 12:15 у кінотеатрі «Жовтень» покажуть фільми для незрячих людей.
Аудіоописові коментарі супроводжуватимуть стрічку «Віддалений гавкіт собак» режисера Сімона Леренґа Вільмонта, а також фільм «Перша сотня» режисерів Ярослава Пілунського, Юлії Шашкової, Юрія Ґрузінова.
Фільмом -відкриттям фестивалю стала стрічка «Жінка в полоні». Угорська режисерка Бернадетт Туза-Ріттер кілька років тому познайомилася зі співвітчизницею Етою, яка пишалася тим, що ніколи не працювала, натомість тримала кількох... рабів-прислужників, в яких забрала документи.
Серед них і Маріш — жінка, якій за паспортом за 50, а візуально — під 70. Маріш зайнята сім днів на тиждень: вона виконує всю хатню роботу та працює на місцевій фабриці, віддаючи весь заробіток Еті.
У домі, де її утримують силою та погрозами, у неї небагато прав: спати на дивані і мати гроші на цигарки.
Ета дозволила знімати режисерці Маріш, бо отримала гонорар. Закінчується фільм титрами про те, що в Угорщині людей iз долями Маріш — 22 тисячі, в Європі — 1,2 млн.
Docudays.UA. — це і майстерня документального кіно DOCU/Клас, i простір для дітей віком від 3 до 14 років DOC/Садок.
На окрему увагу заслуговує правозахисна програма Rights now, а також проект «Жива бібліотека», що працює на фестивалі з 2012 року.
Від звичайних остання відрізняється тим, що замість книжок там люди, котрі розповідають свої унікальні історії та діляться досвідом упередження щодо себе.
Загалом, упродовж восьми фестивальних днів відбудеться понад двадцять правозахисних подій і п’ять кампаній.
