Чи достатньо різноманітні канали інформації висвітлюють події української історії, життєписи видатних постатей?
Чи всі мають легкий, «з першого кліку», доступ до цієї інформації? Чи її досі потрібно «шукати», причому «знати де»?
Проблема слабкої наповненості українського інформаційного простору і водночас масованої пропаганди з боку агресора на різні аудиторії створює для значної частини молоді ситуацію «соціальної шизофренії», коли, живучи в Україні і навчаючись в українській школі чи ВНЗ, хлопець чи дівчина перебувають у віртуальному просторі Російської Федерації.
Повернути молодь до реальності та до самих себе покликані широкі інформаційно-просвітницькі кампанії, виставки, онлайн-курси, творчі пошукові проекти та багато іншого — які в змозі ініціювати музеї разом iз молодіжними громадськими організаціями.
Більшість молодих ніколи не волонтерили...
Українські музеї сьогодні перестають бути «сховищем старих речей». Натомість набувають нової суспільної ролі — центрів освіти і спілкування.
У музеї, де інформація сприймається зором, слухом і навіть на дотик, — процес пізнання прискорюється.
Це особливо актуально для історичної освіти та пошуків власної ідентичності. Саме в Історичному музеї відомі зі шкільного підручника події можуть стати близькими і зрозумілими.
Недарма нині так багато охочих відвідати Національний музей історії України, який за останні три роки суттєво оновився.
Нещодавно в музеї, на «круглому столі» в рамках програми НМІУ «Молодь. Музей. Громадянське суспільство», обговорили можливості співпраці з молодіжними організаціями для створення освітніх програм для молоді.
НМІУ є доброю платформою для популяризації суспільно корисних ідей і справ. Через музей молодіжні об’єднання можуть поширювати інформацію про свої суспільно-значущі проекти, знайомити ширші кола громадськості зі своєю діяльністю.
Також активна творча молодь може створювати на базі музею власні пізнавальні програми, чим залучати до своєї справи більше однолітків.
«Музейне середовище має стати стартом і підтримкою для активних молодих людей, які хочуть провадити свої дослідницькі й освітні проекти, — переконана генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська. — Ми відкриті для спілкування і готові кожній групі молодих людей iз патріотичними настроями надати наші площі для виставок, дискусій, «круглих столів» і тренінгів. Зараз твориться держава майбутнього. І цей завтрашній день варто творити за участі тих, кому в ньому жити».
Утім чи є потенціал у молоді, щоб у вільний час займатися просвітницькими історичними проектами, бути «музейними волонтерами»?
Чи достатньо у старшокласників та студентів мотивації для цього? За результатами соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, впродовж 2009 — 2014 років низка пріоритетів суттєво піднялася в ієрархії цінностей 14-35-річних.
Серед них: державна незалежність України, демократичний розвиток країни, свобода слова, контроль рішень влади, національно-культурне відродження.
Утім керівник відділу B2B та стратегічних досліджень GfK Ukraine Тетяна Ситник на «круглому столі» розповіла про певний дисонанс між бажаннями і можливостями нинішнього молодого покоління.
«Молодь внутрішньо відчуває свою здатність чітко мислити і приймати рішення. Але тільки близько половини твердять, що добре справляються з проблемами. Отже, є розрив між бажаннями і змогою їх втілити. Молоді також бракує механізмів для взаємодії з громадою. 70 відсотків молодих людей задоволені особистим життям, але тільки 55 відсотків відчувають власну користь і 40 — задоволені залученням до життя громади. Можна сказати, що молодь має великий незадіяний потенціал до громадської діяльності».
До речі, за даними опитувань Інституту соціології, 64 відсотки української молоді ще ніколи не займалися волонтерством.
Усі революції — з молоді
Поза тим, усі революції в Україні починалися з молоді. Про це розповів завідувач відділу історії ХХ століття НМІУ, відомий дослідник визвольного руху Олександр Іщук. Для багатьох стало відкриттям, що вік більшості керівництва ОУН та Української повстанської армії становив
23—30 років. Цей молодіжний аспект української історії часто ігнорується в навчальних програмах з історії. Як і аспект успішності й позитиву.
«Українську історію слід перестати подавати як вервечку суцільних поразок, — переконана доцент кафедри історії Київського університету ім. Бориса Грінченка Ольга Дудар. — Бо її творили люди. І ці люди свідомо обрали свою долю. 1917 рік не прийшов «нізвідки». Довге ХІХ століття були люди, які нехтували кар’єрою, особистим життям, здоров’ям — але сіяли зерна для того, щоб у 1918 році хтось пішов під Крути, а хтось визнав себе українцем, а не малоросом чи хохлом. І це — тривалий шлях».
Сьогодні молодь запроваджує цікаві сучасні суспільні проекти. Так, референт МНК Іван Брацюнь розповів про результати культурно-просвітницької кампанії «Два століття — одна війна».
Це мистецьке поєднання світлин iз нинішньої війни та фото часів діяльності УПА. Аналогів цьому проектові в Україні не було.
До речі, він стартував саме в НМІУ, а опісля побував в усіх областях України.
«Ми розуміли, що просто виставка може й не зацікавити молодь, і вирішили осучаснити її подання, — каже Іван Брацюнь. — У кожному обласному чи районному центрі була презентація. У Фастові одна вчителька, що привела своїх 9-класників, здивовано сказала: «Ви так просто й цікаво все подаєте, що всі мої учні слухали!». У різних містах ми побували в багатьох музеях — там часом iще так багато радянщини! У музеї в Кам’янському ми здійснили акт декомунізації: винесли здоровенну фігуру Дзержинського в підвал. Ми переконалися, що Національний музей історії України можна виділити серед усіх. Він прогресивний, близький для молоді. Сюди хочеться приходити».
«Бібліотеки та музеї можуть стати осередками життя громади. Ключова річ, яку повинні формувати музеї, бібліотеки, громадські рухи — це цінності. Тому що цінності кришать метал, цінності штовхають нас боротися, цінності змушують нас шукати рішення, — нагадав учасникам «круглого столу» засновник Відкритого університету Майдану та освітньої платформи ВУМ-онлайн Остап Стасів.
Ця платформа дистанційної громадянської освіти пропонує безкоштовні якісні курси, орієнтовані на громадян, активістів, учителів, людей будь-якого віку, яким цікаві зміни в своєму внутрішньому світі та в своїй громаді. Користувачами платформи сьогодні є понад 22 тисячі громадян.
«Ми готові максимально популяризувати ідею громадянської освіти в музеях, — запевнив пан Остап. — Я сподіваюся, що курс «Музейна педагогіка» у співпраці з Історичним музеєм також з’явиться в цьому році».
Патріотизм майбутнього
З Історичним музеєм готова співпрацювати і ГО «Юнацький корпус».
«У школи, ВНЗ приходять розпорядження, що вони до якоїсь дати, скажімо, до дня добровольця чи героїв Крут, мають щось провести. А в них нічого немає, — розповідає представник ГО Богдан Тищенко. — Або ж учитель ДПЮ говорить про те, що «В Совєтском Союзє харашо жилось, что ви мнє прішлі расказивать».
Школи знаходять варіанти — запрошують нас. Ми проводимо уроки так, що дітям цікаво. Адже школярі краще сприймають, коли до них говорять майже однолітки, молоді хлопці».
Богдан вважає, що слід об’єднуватися і домагатися підтримки в політиків і урядовців.
Заступник директора НМІУ Олександр Буценко вважає, що потрібна широка платформа співпраці.
«Безперечно, ми бачимо взаємодію не лише з Мінмолодьспорту та Міністерством культури. А обов’язково хотіли б тут бачити також Міністерство освіти, Міністерство інформації, Міністерство економіки, Міністерство фінансів та інші — як це робиться в багатьох країнах» — каже пан Олександр.
Він розповів, що у Польщі вже 10 років діє програма «Патріотизм майбутнього». Вона фінансується через Міністерство культурної спадщини з державного бюджету, а виконує цю програму Музей історії Польщі у Варшаві.
Щороку на гранти для цієї програми виділяється 2 мільйони злотих — це приблизно 15 мільйонів гривень.
Здавалося б, не така велика сума. Але якщо згадати масштабний проект «Два століття — одна війна», реалізований за 73 тисячі гривень, то на ці кошти подібних проектів можна здійснити 200, якщо б існувала така міждисциплінарна програма.
А от у штаті Міннесота в Америці діє програма «Музей — місце суспільної дії». Цю програму ініціював Інститут музеєзнавства і мистецтвознавства штату Міннесота.
Вона об’єднує зараз 53 музейні недержавні організації. Там не існує Міністерства культури. І ці організації об’єднуються в платформу, яка сприяє поширенню ідей подолання расизму, постколоніального мислення тощо.
Начальник відділу національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту Микола Ляхович розповів про цілком реальні можливості державного фінансування для подібних проектів МГО.
Він нагадав, що Міністерство молоді і спорту і навіть СБУ чи Президент не в силі нікого примусити ходити до музеїв на просвітницькі програми, але може частково забезпечити умови доступу до них.
Чиновник наголосив, що і в США, і в європейських країнах музей — це один iз головних інструментів громадянського виховання, формування громадянської ідентичності.
Утім важливо, що саме в ньому представлено та як інтерпретовано.
«Часто ми заходимо до музею і бачимо там радянський агітаційний плакат і на текстівці: «плакат часів СССР», але не вказано, що це більшовицька пропаганда, що прикривала страшну реальність. А в шкільному музеї — купа піонерських вимпелів, фотографія першої ЧК у містечку і таке подібне, а в куточку кілька привезених волонтерами деталей від «градів» — щоб, коли «влада поміняється», швиденько викинути це і забути, — каже Микола Ляхович. — Про яке виховання в такому музеї можна говорити?». Це, звісно, не про НМІУ. Адже Мінмолодьспорту вже не перший рік патронує молодіжні проекти музею. Зокрема, креативний конкурс «Україна в родинних історіях».
ВАРТО ЗНАТИ
18 жовтня 2017 року прийнято план дій щодо реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2017—20 роки.
Там кілька разів згадується музейна справа у сфері національно-патріотичного виховання. Є доручення як Міністерству культури, так i Інституту національної пам’яті, обласним державним адміністраціям — сприяти оновленню експозицій у музеях.
До речі, один з індикаторів ефективності виконання Стратегії національно-патріотичного виховання — це збільшення кількості молоді, яка відвідує музейні експозиції, де представлено процеси націєтворення та події боротьби за державну незалежність України.
