В останній рік майдан Незалежності перетворився на своєрідний відкритий виставковий майданчик, де регулярно з’являються різні інсталяції, присвячені тим чи іншим моментам нашої історії.
Але парадокс: ці інсталяції підозріло часто збігаються в часі з оголошеннями про акції протесту, ініціаторами яких виступає Рух нових сил Саакашвілі та інші політичні сили.
У неділю терпець людям урвався. Побачивши, що влада напередодні знову захарастила Майдан металевими конструкціями, обтягнутими блакитними полотнами, люди просто взялися за молотки і за годину звільнили простір від «Йолки Порошенка», як почали називати ці інсталяції за аналогією з подіями Майдану.
Попри заклики використати ці конструкції для будівництва нових барикад, усе було акуратно складено на тротуар: і металеві труби, і шматки блакитної тканини.
Що не завадило пропрезидентським силам розганяти мережами хвилю про «варварів, які паплюжать національну символіку».
Загалом, судячи з того, що Петро Порошенко цього дня відбув з офіційним візитом до Кувейту, а центр столиці був переповнений силовиками з автоматами (чого не спостерігалося в Києві навіть у найгарячіші моменти 2014 року — тоді автоматників можна було побачити лише на блокпостах на в’їзді в місто), складається враження, що влада страшенно боїться повторення сценарію чотирирічної давності. І водночас робить усе, щоб так і сталося.
«Обережно. Заміновано»
Заходи безпеки, які вживаються перед акціями опозиції, з кожним разом усе більше вражають своїми масштабами.
«УМ» уже згадувала про величезну кількість поліції, яка очепила парк Шевченка в день народження поета. Цього разу озброєні автоматники з’явилися навіть біля виходів iз метро.
«Авторитетно можу заявити — сьогодні (в неділю. — Авт.) озброєних людей у формі в центрі Києва більше, ніж за часів агонії Януковича. Наші податки йдуть не на захист від російської агресії, а на залякування власного народу?» — резонно запитав з цього приводу один з активістів Дмитро Сіманський.
Не менше правоохоронців було в центрі столиці і напередодні. Увечері вони заблокували на Європейській площі машину, яка везла на Майдан сцену та звукопідсилювальну апаратуру для майбутнього мітингу.
А після кількох годин протистояння було оголошено, що автомобіль із технікою… заміновано і його мають оглянути вибухотехніки.
Ті ж, хто назвалися вибухотехніками, просто сіли в машину і вивезли її в невідомому напрямку. Як з’ясувалося пізніше, автомобіль і водія протримали ніч у райвідділку поліції на Герцена.
Приблизно така ж доля чекала і автомобілі, на яких активісти мали привезти в неділю до маєтку Петра Порошенка 50 залізних бочок, щоб влаштувати акцію «Гуркіт народного гніву» та охочих приєднатися до акції.
«Водіям «Спринтерів», які їхали на акцію, перетелефонували зі Служби безпеки України і попередили, що їхні машини розтрощать, якщо вони сюди сунуться.
Також стало відомо, що водія буса із бочками, який стояв на Окружній, заарештували і доправили до Обухівського райвідділу поліції. Ми привезли сюди лише дві бочки, і то довелося їхати окружними шляхами.
Насправді це смішно, що наші служби безпеки замість того, щоб захищати нас від ворога, полюють за бочками та звукопідсилювальною апаратурою. Але це ілюструє цей режим», — зазначила одна з організаторок акції.
Також учасники акції звертали увагу на велику кількість силовиків у штатському, які перебували серед демонстрантів.
«Їх було легко вирахувати за виправкою та звичкою групуватися навколо свого старшого для отримання інструкцій. Так було в парку Шевченка, так було і на Майдані. І це — незважаючи на те, що металеві конструкції практично перекривали доступ до стели», — розповів «УМ» один зі свідків.
«Спасибі діду за перемогу 1918-го». Це ви про що?
Взагалі, інсталяції, які з’явилися на Майдані ще в п’ятницю ввечері, мали на меті нагадати Росії про незаконність анексії саме 18 березня 2014 року Криму та стати тролінгом цьогорічних перевиборів Путіна на пост російського президента. Але в реальності все вийшло з точністю до навпаки.
І не лише тому, що гасла, розміщені на синьо-жовтих транспарантах, майже дослівно повторювали російські меми «Крим — наш» та «Спасибо деду за победу», а й за відверту безграмотність, оскільки серед написів виявилися і слогани на кшталт «Ялта — наш» чи «Феодосія — наш».
Зрештою, абсурдність цього визнав і сам ідеолог виставки Сергій Проскурня, який наполіг на тому, щоб «кримнашівські» написи прибрали.
«Рішення зняти ці банери було категоричним, сам лазив iз ножицями по риштуваннях. Ті з вас, хто знає мій стиль та мої естетичні уподобання, розуміють, що банери ці — не мій креатив. Їх відсутність на експозиції в день флешмобу — тому доказ», — виправдовувався він у «Фейсбуці».
Однак і гасло «Спасибі діду за перемогу 1918-го. Мусимо повторити» як анонс виставки про звільнення Криму від більшовиків армією Болбочана теж виглядав двозначно і непереконливо.
«Те, що це типовий «русскiй мір», — навіть говорити не треба. Зрозуміло здалеку. Але — по суті 1918 року, «перемоги діда» і «мусимо повторити». У 1918 році в січні припинила своє існування Кримська Народна Республіка. Першого муфтія Криму, главу Кримського уряду Номана Челебіджихана, який написав Гімн кримськотатарського народу «Я поклявся», схопили матроси червоної армії. 23 лютого, після жорстоких тортур, його вбили, а тіло викинули в Чорне море. Номана Челебіджихана в 1918 році вбили червоні матроси! І та тварюка, яка написала все це безумство, хоче повторити вбивство цілого народу за право жити на своїй землі?» — емоційно відреагувала на владний креатив блогерка із Криму Ліза Богуцька.
Якщо влада і хотіла організувати виставку на підтримку анексованого Криму, то зробила це вкрай неоковирно.
Бо контури Криму, які насправді мали символізувати металеві конструкції, видно було хіба що з квадрокоптера чи з верхніх поверхів Головпошти. А сама виставка губилася в нетрях інсталяції.
«Я теж хотів подивитися експозицію про бойові подвиги Болбочана чи генерала Алмазова. Але я просто не зміг до неї дістатися. Весь огляд перекривали оці залізяки з синіми полотнами, об які можна було перечепитися і ногу зламати. Чому б не поставити експозицію біля поштамту чи вздовж дороги, щоб і видно було, і нікому не заважало?» — дивується історик Олександр Хоменко.
За логікою, так воно б і мало бути. Якби на першому місці стояло завдання відкрити історичну правду.
Але, схоже, Крим та українська історія цього разу слугували лише ширмою для чергового перекриття Майдану.
«Конструкції з’єднані між собою у непролазні стометрові стіни так, що можна тільки по центру коридором у 5-7 метрів від Хрещатика пройти до стели, поперек Майдан можна перетнути тільки тротуаром уздовж Хрещатика. Це — ґвалтування Майдану, такого собі не дозволяв ніхто — ні Янукович, ні Кучма, ні комуняки», — обурювався голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко.
Затишшя перед бурею
Ще однією метою «кримської інсталяції», схоже, була організація чергового «срача» в інтернеті між представниками різних патріотичних спільнот та опозиційних сил.
Чого варті лише обурливі реляції радника міністра внутрішніх справ Зоряна Шкіряка «Дикуни і варвари! Грьобаний стид... Якими ж треба бути ідіотами, щоб зривати українську символіку і знищувати інсталяцію (або споруду з контурами Криму), присвячену полковнику Болбочану, котрий свого часу, у 1918-му, звільняв Крим від комуняк» чи віце-прем’єра Павла Розенка «27-й рік від дати відновлення Незалежності України! Металеві конструкції з українською символікою (!!!) летять у бруд і чорний сніг під схвальні вигуки натовпу!».
При цьому автори використовували звичну риторику про «руку Москви» та «картинку для Путіна». Але пристрасті розгорілися неабиякі.
Дійшло до того, що один із громадських діячів, який у 2014 році Петра Порошенка називав не інакше, як «однотуровий», заявив, що видалятиме з друзів кожного, хто виправдовуватиме дії протестувальників. Не знаю, як Путін, але організатори цих інтернет-воєн пляшку шампанського таки відкрили.
Практика показала, що чисельність «мирних маршів» та подібних акцій протесту, організованих Рухом нових сил та їхніми союзниками, з кожним разом усе зменшується.
Але це зовсім не означає, що протестний потенціал суспільства падає.
«Швидше, навпаки. Громадянське суспільство взяло курс на демократичні цінності і на ненасильницьку зміну влади. Багато партій та громадських організацій узялися за розбудову горизонтальних структур і налагодження контактів для того, щоб проводити праймеріз і висувати до влади найавторитетнiших і найгіднiших членів. У недалекому майбутньому це може стати реальністю. Але влада розуміє, що за такого розвитку подій вона програє.
Тому вона і надалі провокуватиме незгодних на силові дії в надії на те, що можна буде найактивнiших заарештувати чи нейтралізувати іншим чином і під гаслами наведення порядку ввести неофіційний військовий стан — тоді вибори пройдуть так, як їм треба, це для них єдиний шанс. Іншого варіанта перемоги влада не бачить. Але проблема в тому, що силовий варіант може бути як контрольованим, так і не контрольованим. А це вже може нести серйозну загрозу, аж до втрати держави. Тому орієнтація влади на силовий варіант — якщо це відповідає дійсності — є однозначно, і антиконституційною, і антидержавницькою», — зазначає Павло Жовніренко.
Швидше за все, позиційні ігри влади та опозиції триватимуть і далі. Поки що м’яч на полі Президента, який вважає, що він контролює ситуацію (хоча і постійно намагається перестрахуватися).
Втім у 2014-му Віктор Янукович так само був у цьому впевнений. Як і Леонід Кучма — у 2004-му. А історія повернулася зосім іншим боком.
