Проєкт системи оповіщення Полтавської тергромади розроблять за 1 копійку: чому така ціна?
Проєкт системи оповіщення Полтавської територіальної громади обійдеться місцевому бюджету в 1 копійку. >>
Дитячі хвороби української демократії: чи є шанс «вилікуватися»
13.03.2018
Залишитися в історії чи «вляпатися» в неї — такий вибір стоїть перед Президентом Порошенком. (Фото з сайта pravda.com.ua.)
Комусь належить креативна за символізмом ідея розташувати у дні пам’яті в ареалі майдану Незалежності інсталяцію портретів героїв Революції гідності 2013-2014 років поряд із ретроспективним зображенням діячів визвольних змагань 1917-1921 рр.
Оглядаючи такий імпровізований пантеон Великих Громадян України різних епох, укотре переконуєшся — у нас є героїчна історія, переможні традиції та видатні представники нації, які беззастережно кладуть на жертовний олтар її свободи особисте життя.
Замислюєшся над причинами фатальної долі української княжої доби, козацьких повстань, Центральної Ради, Гетьманату, УНР, Директорій, ОУН-УПА, а також над загрозливими за можливими наслідками негараздами сучасної України.
Як не прикро, але приходиш до невтішного висновку про те, що ключовим чинником непоодиноких поразок українців у боротьбі за свободу і власну державу є перманентне внутрішнє взаємопоборювання на ґрунті відсутності належної єдності серед еліти і нації.
Хоча і людство загалом за тисячоліття свого існування страждало такою ж недугою, що призводило до загибелі багатьох земних цивілізацій.
З цього приводу геній і пророк Тарас Шевченко у творі «Подражаніє 11 Псалму» писав:
Мій Боже милий, як то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть.
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
Утім, враховуючи як розвиваються події в атакованій російським агресором Вітчизні та масштабну ескалацію збройного протистояння у різних регіонах планети, схоже, що ні в Україні, ні у світі потрібних уроків із попереднього гіркого досвіду не винесено.
Нація — стала, а влада тимчасова
Із наближенням президентських і парламентських виборів національну демократію все очевидніше охоплює епідемія дитячої хвороби популізму, демагогії, війни компроматів і правового нігілізму.
Підбурювані Кремлем і відвертими колаборантами маргінальні політичні сили, цинічно спекулюючи на об’єктивних і суб’єктивних труднощах країни, з використанням проросійських медіа-ресурсів намагаються впроваджувати в суспільну свідомість концепт згубності стратегічного євроатлантичного курсу і реформування держави, псевдопацифізм і капітулянтство, розпалювати міжетнічне та міжконфесійне протистояння, ксенофобію і расову нетерпимість.
Метою подібних реваншистських акцій є дестабілізація, дезорієнтація, дезінформація і демобілізація української громади, світової спільноти та брутальна компрометація самої ідеї на право існування Української держави та нації.
Утім складається враження, що в гонитві за електоральними уподобаннями різної ідейно-політичної спрямованості влада необачно і ризиковано «попустила віжки» адміністративно-правового і контррозвідувального режиму в країні.
Інколи відверто не звертає увагу на очевидні порушення закону в захисті безпеки та інтересів громадян і держави. Гальмує процес національного відродження і дієвої боротьби з олігархічно-клановою за своєю природою корупцією.
Подекуди уникає виконання критично важливих для безпеки, оборони, фінансово-економічного стану країни та підвищення соціальної захищеності громадян умов важливих міжнародних угод. Фактично допустила в Україні можливість реалізації Угорщиною, Румунією, Польщею неоколоніальної за змістом і наслідками стратегії повзучої окупації територій, де проживає споріднений етнос.
Поки ще спостерігає, як за прикладом колишньої Веймарської республіки (Німеччина) окремі політичні сили та їхні фюрери-лідери намагаються створювати особисто віддану їм своєрідну «преторіанську гвардію» у вигляді де-юре сумнівних парамілітарних формувань.
Такі загони, начебто для охорони громадського порядку, починають перебирати на себе невластиві функції і повноваження національної поліції, у пошуках джерел фінансування втручаються у бізнес-розбірки і згодом, наростивши відповідні потужності, спроможні будуть ефективно сприяти узурпації влади партіями та їхнiми лідерами (Гітлер, Муссоліні, Хорті тощо).
У цьому контексті важливим для нації є ґрунтовний звіт НБУ про реалізацію майна й активів ліквідованих банків, які, за різними оцінками, обчислюються у сумі понад 400 мільярдів гривень.
Адже, як говорять, десь у столиці під прикриттям динамічних народних депутатів функціонує структура, що реалізовує це майно й активи лише за 15 відсотків його вартості.
Зрозуміло, що решта коштів привласнюється і виводиться в офшори. Заблокувавши у Верховній Раді України законопроект про спецконфіскацію, зацікавлені політичні сили і представники влади фактично унеможливили повернення правоохоронними органами у бюджет держави, як вважають компетентні експерти, 35 мільярдів доларів США, викрадених екс-президентом Януковичем.
Тому у суспільстві поширюються розмови про наміри окремих політиків використати за допомогою Кремля такі кошти під час майбутніх виборчих кампаній.
Подейкують також про таку собі багатовекторність частини українських депутатів у справі забезпечення фінансування власних перегонів.
Частина з них, як васали ординських ханів у давнину приповзали в Золоту Орду за ярликом на князівство, тепер прилітають на суперлайнерах у Вашингтон за благословенням на президентство та жебракування мільярдів доларів на реалізацію подібних проектів.
Безумовно, що такий кримінального забарвлення меркантильний дуалізм повинен стати предметом ретельного дослідження як українських, так і американських правоохоронних органів.
Істеблішменту та родині президента США потрібно, як говориться, «фільтрувати базар» відносно сумнівних, із кремлівським підтекстом, «ходоків» з України.
Досвід «договорняків» із Януковичем, Дерипаскою, європейською «габсбурзькою групою» одіозного Манафорта врешті повинен стати повчальним для Вашингтона у справі забезпечення національної безпеки та репутації власної країни.
Українському ж політикуму, незважаючи на маніпуляції у минулому з коштами, серверами та гнилою гречкою, потрібно враховувати, що лише свідомість вихованого у горнилі демократії нового типу українського громадянина гарантує підтримку тих кандидатів і партій, які вже тепер реально забезпечують соціальний захист населення.
І головне: при всіх розкладах різноманітне вітчизняне середовище повинно дбати про збереження і подальше процвітання української держави і української нації.
Бо за визначенням, такі суспільні складові є сталими, а влада, закономірно, є змінною категорією.
Не завадило б також відповідним спеціальним структурам США і ЄС організувати всеохоплюючий пошук 10 трильйонів доларів США, що, за даними різних джерел, починаючи з 1992 року виведено в офшори з Росії.
Зайве пояснювати, яким чином ці кошти використовує режим Путіна в агресії проти України, підтримці міжнародного тероризму, корумпуванні світової еліти для «підриву західних демократій від Нідерландів до Чорногорії і від Німеччини до США», а також у реалізації стратегії агресивної експансії «руского міра».
Поза сумнівом, оприлюднення результатів міжнародного розслідування суттєво прискорило б пробудження російського суспільства та крах тиранічного режиму узурпатора.
У справі досягнення справедливого миру на засадах відновлення територіальної цілісності країни влада зобов’язана обрати жорстку позицію відносно спроб окремих партнерів схилити Україну до визнання таких умов врегулювання, які зазвичай пропонуються лише переможеному противнику.
Всіляко відстоювати узгоджену з союзниками власну версію щодо мандата миротворчої місії ООН на тимчасово окупованих територіях Донбасу.
Реанімувати Нормандський формат, схиливши до участі в ньому США і Великобританію. Більш переконливо узгодити включення вітчизняного представника у процес консультацій Волкера і Суркова.
Бо будь-які переговори чи консультації без участі офіційного Києва не можуть повною мірою відображати українські інтереси і несуть в собі ризики негативних сепаратних домовленостей.
Існує також нагальна необхідність ініціювання офіційним Києвом скликання міжнародної мирної конференції, де буде можливість ухвалення рішення про юридично зобов’язуючі гарантії безпеки України та припинення збройного протистояння в інших регіонах світу.
Подібні кроки сприятимуть повноцінному поверненню українського питання у світовий інформаційний простір та міжнародну безпекову політику.
СБУ слід позбавити деяких функцій, МВС — додати
Законодавчо закріплена відданість України політико-дипломатичній дорожній карті припинення війни повинна супроводжуватися діями влади з нарощування зусиль у подальшій модернізації потужностей сектору безпеки і оборони.
Для цього у стислі терміни мають бути реалізовані положення закону про деокупацію, розглянуті і проголосовані в парламенті законопроекти «Про національну безпеку України» та «Про захист національної державності від проявів колабораціонізму».
Після кадрової ротації повинен відбутися якісний і кількісний прорив у діяльності «Укроборонпрому» зi своєчасного виконання державного оборонного замовлення на 2018-2020 рр.
Українське військо для відсічі і стримування російського агресора повинно мати ракетну зброю, здатну вражати цілі у Москві, Санкт-Петербурзі та інших чутливих для Кремля точках Російської Федерації.
Для більш цілеспрямованого зосередження на боротьбі з розвідувально-підривною та терористичною діяльністю головного противника — Росії та її сателітів — СБУ належить позбавитися баласту не властивих спецслужбі правоохоронних функцій. Максимально розширити у вразливих відносно сепаратизму регіонах та в зонах безпеки мережу міських і районних органів СБУ.
Вкрай недоречними вбачаються наміри влади законодавчо унормувати створення чергової бюрократичної надбудови у вигляді державного Комітету з питань розвідки. Автоматично дублювати досвід США з потужною системою розвідорганів для вирішення масштабних завдань глобального лідерства Україні недоцільно.
Зайва ланка між Президентом і розвідкою лише гальмуватиме систему своєчасної постановки завдань і доповідей про результати їх виконання, вноситиме нервозність і нездорову конкуренцію в управлінську складову, суттєво посилить ризики витоку розвідувальної інформації, а відтак і довіри до неї.
Назрілою є необхідність реструктуризації МВС iз метою оптимізації агентурної і технічної складових ключових оперативних підрозділів. Неефективна функціональна практика реагування лише на злочини, що відбулися, повинна поступитися оперативно-розшуковій діяльності, спрямованій на попередження, своєчасне виявлення приготувань і припинення протиправної діяльності.
Законодавець має наділити відповідні структури МВС додатковими повноваженнями, а уряд та органи місцевого самоврядування забезпечити їх необхідними фінансовими, матеріально-технічними і кадровими ресурсами.
Суттєвої корекції у сторону посилення вимагає захист військовослужбовців, особливо тих, що перебувають на фронті, та членів їхнiх сімей і пенсіонерів сектору безпеки, оборони, а також правоохоронних органів.
Відповідного аудиту на предмет дотримання законодавства у службовій діяльності та рішучого подолання масштабної корупції у власних лавах вимагають фіскальний і митний монстри.
Проте уряд із незрозумілих міркувань призупинив заходи Мінфіну із реформування зазначених відомств. Фактично закривши очі на працюючі там цинічні схеми безсоромного пограбування країни.
У високих державних кабінетах мали б враховувати зауваження відомого енциклопедиста барона Гольбаха про те, що «немає більш небезпечної істоти, ніж ділок, який вийшов на полювання». Напевне, саме через вмонтованість у вищі ешелони влади таких ділків не рухаються в Україні так необхідні в тому числі соціальної спрямованості реформи.
«Покаранням за громадянську пасивність є влада злодіїв»
Свою порцію відповідальності за стан справ в Україні зобов’язана нести і вітчизняна еліта, яка нарешті, хоч і повільно, позбувається психології меншовартості та відстороненості дрібного шляхтича. Ще античний філософ Платон писав, що «покаранням за громадянську пасивність є влада злодіїв».
Еліта країни небезпідставно претендує на лаври совісті нації та роль потужного двигуна і рушійної сили в остаточному очищенні країни від рудиментарних залишків колоніального і комуністичного минулого.
Своїми ідеями та проектами еліта повинна сприяти відродженню економічної і безпекової потужності України та формувати так необхідну нації управлінську модель взаємовідповідального партнерства між владою і громадянським суспільством.
Реалістичність таких відносин можлива за умови, коли влада по-справжньому політично сприятиме своєчасному покаранню виконавців, організаторів і замовників убивства героїв Революції Гідності, воїнів і мирного населення на східному фронті та тимчасово окупованих територіях Донбасу і в Криму. Наважиться нарешті зламати хребет олігархічно-клановій моделі внутрішнього управління, що є джерелом і донором корупції та гальмом торжества принципу соціальної справедливості.
Завершить обвинувальними судовими вироками справи Януковича і його мафіозного злочинного угруповання, місіонера Московського патріархату та емісара «руского міра» депутата-олігарха Новінського, депутата–«беркутівця» Добкіна, депутатів-утікачів Клюєва та Онищенка, «бурштинових» депутатів Розенблата і Полякова, колишнього депутата і «короля луганських копанок» Єфремова, депутата-нувориша Бакуліна, мерів Харкова — Кернеса, Одеси — Труханова, Слов’янська — Штепи тощо.
Суспільство вимагає також з’ясування окремих обставин втрати Криму і частини Донбасу. Уряд і комісія «Меморіалу», незважаючи на спротив Інституту національної пам’яті (В’ятрович), Інституту демографії (Лібанова) та окремих вихованих на радянській історіографії так званих учених, зобов’язані визнати понад 7 мільйонів жертв геноциду українського народу у період 1932-1933 рр., що переконливо доведено вітчизняними науковцями і дослідниками. Спробувати аргументовано переконати кнесет Ізраїлю врешті визнати факти геноциду українців, незважаючи на те, що втрати світового єврейства від холокосту становлять 6 мільйонів осіб.
Опираючись на відповідні вироки вітчизняних судів та факт самопроголошення Росією себе правонаступницею колишнього СРСР, вітчизняні інституції мають підготувати позови до Росії у міжнародні судові інстанції стосовно злочинів комуністичного режиму проти українців. Такі позови мають охоплювати депортацію кримськотатарського населення у 1944 році і примусове виселення на спецпоселення десятків тисяч мешканців західних областей України. Можливий компенсаційний ефект слугуватиме не лише морально-політичною сатисфакцією, а й боляче позначиться на економіці та міжнародній репутації країни-агресора.
Тобто владі належить переконливо позиціонувати себе, що вона є українською і турбується не лише про власну репутацію і міжнародний престиж держави, але насамперед опікується благополуччям громадян, відновленням історичної справедливості, суверенітету і територіальної цілісності країни. Дещо перефразовуючи Макіавеллі, потрібно зауважити, що влада і лідер країни лише тоді почувають себе у безпеці і впевнено, коли еліта до них лояльна, військо їм віддане, а народ довіряє своїм керманичам. Чи може розраховувати чинна влада і лідер України на подібне ставлення до себе такої вітчизняної тріади? Питання, звичайно, риторичне.
Пробігти «між крапельками» не вийде
Утім, заради справедливості, владі слід віддати належне за низку корисних для України і нації стратегічних рішень у реалізації першочергових внутрішніх і міжнародних пріоритетів. Такі кроки прогнозовано викликали шалений спротив Кремля, його сателітів і маріонеток та спричинили кампанію цинічного шельмування України. З боку політичних маргіналів і «п’ятої колони» штучно нагнітається ідея дострокових парламентських виборів та імпічменту Президента. Послідовники кочубеївщини крадькома і вголос за американською традицією кваліфікують Президента України останнього року каденції, як «кульгаву качку». Нагнітають психоз щодо його управлінської недієздатності й намірах глави держави в інтересах другого терміну призупинити проукраїнські реформи.
Усе це підпорядковано єдиному задуму. За рік до запланованих виборів повністю зупинити і так повільний рух країни в ЄС і НАТО. Кинути суспільство в чергове жорстке протистояння, щоб послабити позиції української сторони у відсічі і стримуванні російської агресії. Закономірно, що і так невисокі соціальні досягнення будуть нівельовані. Поза всяким сумнівом, такого сценарію розвитку подій ні влада, ні здорові сили громадянського суспільства допустити не повинні.
Переконливий досвід успішних лідерів окремих країн засвідчує, що вони не звертали уваги на синдром «кульгавої качки» і до кінця каденції демонстрували рішучість, послідовність і чіткі дії в руслі національних інтересів. Вони не оглядались на електоральні уподобання, не вели пошук сумнівних і капітулянтських компромісів з опонентами і ворогами, якщо події відбувалися під час війни. Завдяки такій позиції були підтримані нацією і перемогли. Подібна стратегія заслуговує бути затребуваною в українських реаліях. Пробігти «між крапельками дощу», вірогідно, не вийде. В історії власної країни потрібно залишитися гідним лідером. Інакше існує небезпека «вляпатися» в неї і стати зневаженим нацією і світом навіки.
У поетичній «Молитві» Тарас Шевченко висловив досить слушне побажання українській спільноті такими словами:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли…
Було б украй безвідповідально та необачно ігнорувати таке доленосне послання батька української нації.
Василь Богдан, експерт з питань безпеки, генерал-лейтенант, публіцист
