Проєкт системи оповіщення Полтавської тергромади розроблять за 1 копійку: чому така ціна?
Проєкт системи оповіщення Полтавської територіальної громади обійдеться місцевому бюджету в 1 копійку. >>
Володимир Красиков: «Раніше вони просто били, а тепер стріляють»
06.03.2018
Володимир Красиков через постійні погрози життю змушений жити як конспіратор.
До 2014 року 44-річний Володимир Красиков мав бізнес iз мільйонним оборотом — власний автосервіс у центрі Києва, а нині він, повністю розорений «рейдерами» незадовго до Революції гідності, ночує в авто, наметах, кочуючи зоною АТО з волонтерами, які допомагають українським військовим.
Адже Володимиру й досі погрожують і вже тричі скоювали замахи на його життя. Він не користується жодним ґаджетом, навіть мобільним телефоном, остерігається, що техніка «викаже» його місце перебування.
Тому для зустрічі зі мною, єдиним знайомим журналістом, він застосував старий спосіб — прислав гінця, бабусю з папірцем...
«За Януковича відібрати бізнес було звичною справою»
Бабуся тицьнула мені записку і відразу побігла в метро... Отже, в Києві їду, згідно з «інструкціями», на «Теремки», на конспіративну квартиру Красикова, в якій він ночує не більше однієї ночі поспiль, коли приїжджає з волонтерами по продукти для бійців АТО.
Дзвінок не працює. Стукаю стільки разів, скільки йшлося в записці, мені відчиняє сам Володимир. Світла в квартирі немає. У помешканні порожньо, воно без ремонту й майже без меблів — лише диван і два стільці. Гості тут не бувають, бо Красиков уже давно нікому не довіряє.
— Коли в тебе стріляють просто на вулиці посеред столиці, довіра зникає не тільки до влади, а й до найближчого оточення, — каже він, сідаючи біля заштореного вікна на стілець. На ньому дороге, але дуже пошарпане пальто, і він то нервово розстiбає на ньому ґудзики, то відразу застiбає.
— Останнiй раз, коли ми бачилися, ти був меценатом, — запитую його, — фінансував організації, які по всій Україні опікуються десятками реабілітаційних центрів для наркозалежних, а нині ховаєшся від людей. Що сталося?
Красиков справді мав успішний бізнес, їздив на чорному «Лексусі», був чемпіоном району з плавання, об’їздив увесь світ, мав прекрасну сім’ю, щедро давав гроші на благодійність. А зараз він не має навіть кави, аби запропонувати гостю, за що ніяково вибачається, перш ніж відповісти.
— Саме через благодійність у мене й почалися проблеми, — каже він. — Я фінансував організації, що опікуються реабілітаційними центрами для наркозалежних, і наркомафія на мене й наїхала. «Донецька братва» з’явилася в моєму житті влітку 2013-го і відібрала мій бізнес — майстерні техобслуговування біля центрального автовокзалу Києва. Тоді, за Януковича, це було звичною справою. Ніхто й не дивувався. От тільки я не здавався, ходив по судах, шукав правду, за що на мене почали полювання, яке триває донині.
— Але ж при владі вже не Янукович...
— Нині у Верховній Раді сидить приблизно 55 відсотків тих, чиї статки виросли саме на наркотиках, — пояснює він. — На українських вищих щаблях влади більше наркобаронів, ніж у Колумбії. Насправді з наркоманією в Україні борються тільки недержавні реабілітаційні центри, які існують на пожертви небайдужих бізнесменів, за що депутати-наркобарони скубуть їх з усіх боків і не дають спокійно працювати. Ти думав, у нас такого нема? Отож нові «чинуші» просто осідлали цю піраміду, навіть не намагаючись її зруйнувати. Втім, як і всі інші піраміди.
— Але яке вiдношення має автосервіс до наркобізнесу?
— Як вони це роблять? — ховаються під вивісками комунальних підприємств і аптек. Аптекарі з наркоманами навіть запровадили спеціальний жаргон, аби знати, що кому й скільки треба. Кажеш кодове слово — тобі дають дозу. Це розповсюджувачі. А на комунальних підприємствах найкраще ховати і товар, і створювати притони. Саме на території одного з таких комунальних підприємств я й орендував площу. Отож, коли їм знадобилася точка біля автовокзалу — дуже прибуткове місце для наркоторгівлі, вони вирішили відібрати у мене все, не тільки витіснивши з орендованої площі, а й присвоївши весь бізнес, усе обладнання, і тепер там притон. Повіривши в перемогу Революції, я вкотре намагався добитися правди, натомість ледь не отримав кулю в голову.
«Місце моєї СТО ідеально підходило під наркоточку»
— То просто ти опинився у них на шляху?
— Так. Так би мовити, по сусідству. Торгівля наркотиками базується на корупції, — продовжує він. — «Ділки» платять, чиновники замовчують, невгодних прибирають. З одним таким представником корумпованої влади, який тоді очолював одне зі столичних комунальних підприємств біля автовокзалу і водночас займався політикою — балотувався в депутати Верховної Ради від Партії регіонів, а після Революції гідності — від Опозиційного блоку, я й перетнувся. Саме він кинув око на сусіднє високоприбуткове підприємство, на мій «Автоекспертсервіс». Це місце ідеально підходило під наркоточку ще й мало дохід.
— Чому ти вважаєш, що там тепер наркоточка?
— Як у великому місті знайти наркоточку? Навпроти такого місця на якомусь підвищенні ви побачите пару підвішеного старого взуття — переважно кросівок або капців. Це може бути високий паркан чи електричні дроти. Наркоман завжди шукає їх поглядом, бо знає, що там доза. Тому те КП й захопили «регіонали». Коли вони змістили керівництво КП і все «захапали», змінивши форму власності, їхню увагу привернув і мій бізнес — через паркан. Та й легальний підприємець, який, до того ж, фінансує реабілітаційні центри, не зовсім вписувався в цю добре продуману схему.
Тож на день сміху,1 квітня 2013-го, у директора того комунального підприємства, де я орендував площу, закінчився контракт, і нова влада (Партія регіонів) запропонувала йому залишитися на їхніх умовах — приватизувати підприємство і продати їм за безцінь землю під комунальним господарством. Але той чоловік був порядним і відмовився, тому його грубо прибрали. А на його місце поставили свою «довірену особу».
Отоді й почалися мої проблеми. «Регіонали» вирішили приватизувати не лише комунальну власність, а й мою, приватну. Спочатку новий директор підприємства захотів «рекетирського хабара» — щомісячну данину, але я відмовився, і тоді він привів спортивного вигляду хлопців і відверто вигнав мене та моїх працівників із мого ж бізнесу, захопивши все силою. До Революції таке було абсолютною нормою.
— А нині? Невже вони не втекли з Києва?
— Нічого не змінилося й зараз, адже я не тільки не зміг повернутися у свій бізнес, у свій автосервіс, а й, пройшовши горнило вуличних боїв на Інститутській i Грушевського, й нині мушу жити у своїй державі, немов нелегал, ховаючись від «братків». І це не в «ДНР» чи «ЛНР», а в Україні!
— Чи ти намагався через суд добитися повернення свого бізнесу?
— Я вже не вірю ні в суди, ні в поліцію, ні в нашу прогнилу систему! Усе куплено! Кров ми проливали намарно. Хоча спочатку я намагався повернути своє законним шляхом. Став збирати інформацію. Дізнався, що до призначення на посаду директора комунального підприємства той тип активно займався обслуговуванням правлячого режиму Януковича — брав участь у різних незаконних політичних акціях, фальсифікаціях, підтасовуваннях. Наприклад, у жовтні 2013 року його було залучено до виборів у Верховну Раду по мажоритарному округу №94.
До виборчої комісії по цьому округу потрапив шляхом махінацій (негайної заміни всіх членів комісії за день до виборів) і став там спостерігачем. Вибори по даному округу, у зв’язку з зухвалою фальсифікацією, мали суспільний резонанс — був гучний скандал, у ЗМІ багато про це говорили. Згодом, переглядаючи в «Ютубі» відео про події в тому окрузі, серед помічників директора КП я помітив типа, який брав участь у нападі на мене відразу після захоплення мого бізнесу цими людьми.
Тобто це все одна зграя... Звісно, я зібрав усі ці дані, але тільки-но я вкотре пишу заяву до суду, як на мене розпочинається полювання. І якщо раніше били, то тепер стріляють. Мій співрозмовник знімає одяг до пояса і показує сліди від куль на плечі, руці та шиї. Каже, що дві рани заліковував у шпиталі на передовій, а одну не довіз туди — наймав лікаря собі на чергову конспіративну квартиру.
«Якщо зі мною щось станеться, люди принаймні знатимуть, чому»
— Як відбулися ці замахи на тебе?
— Останнього разу, — він показує шрам на шиї, — я заїхав на подвір’я моїх майстерень на мікроавтобусі, посперечався там, а коли сів в авто, мені пустили кулю вслід — у відкрите віконце водія, і пустили б другу, та я зміг вирулити на вулицю. Чому не став звертатися до правоохоронних органів, сподіваюся, розумієш... А вони впевнені у своїй безкарності, знають, що їх не те що не знайдуть — їх ніхто й не шукатиме. Після Революції безкарність бандитів стала звичайною, як у 1990-х. Отак утративши бізнес, я кілька разів ледве не втратив і життя. Мене неодноразово вистежували й били, а потім стали погрожувати сім’ї. Тому родину я теж ховаю, сім’я на іншій квартирі живе, але я там ніколи не був, щоб не знати адреси. Бо якщо зловлять і катуватимуть, щоб не зізнатися.
— Катувати?
— Звісно ж, їм мене вигідніше просто прибрати. І такий варіант допустимий. Побиття й залякування, а потім і постріли не скорили мене — я знайшов знайомого юриста і став думати, як розкрити й інші «махінації» чиновника та подібних до нього, а потім оприлюднити це. Однак супроти державної машини сам-один не попреш. Тому я дуже скоро втратив усі джерела для існування, можливість ведення бізнесу і через постійні погрози життю був змушений ховатися й пересуватися країною вкрай обережно. Дивом мені досі вдавалося вирватися, тому я й живий, і хочу довести справу до кінця — відібрати назад свій автосервіс у центрі столиці.
— Ти гадаєш, тобі це вдасться? Тому ти хочеш, аби я писав про тебе?
— Ні, я не вірю, що вдасться, я просто не можу здатися, змиритися. А оприлюднити свою історію хочу з іншої причини — якщо зі мною щось станеться, якщо раптом зникну, то принаймні люди знатимуть, чому.
— Чому ти не спробував виїхати за кордон?
— Навiщо ж я тоді був на Майдані? — раптом спалахує Красиков. — Навiщо хлопці гинули? Аби ми втікали за кордон? Коли почалася Революція гідності, я влився в лави борців, пройшов через усе, вклав останні гроші, бо вірив, що після її перемоги, після видворення «донецьких» бандитів iз Києва зможу спокійно жити й працювати, як колись. Але я й нині отримую відмови на проведення розслідування щодо тиску бандитських угруповань, які діють під прикриттям правоохоронної системи. І я такий не один. На своїй шкірі я відчув, що наразi антикорупційні органи імітують боротьбу з корупцією. І роблять вони це з обережністю сапера, аби не зруйнувати стійкі корупційні схеми, — продовжує Красиков. — Тому одноосібні борці з корупцією скрiзь зазнають поразки.
