Стівен Спілберг, Меріл Стріп і Том Хенкс — цього більш ніж достатньо, щоб дивитися фільм «Секретне досьє», який стартував в українському прокаті цього тижня.
Стрічка починається кадрами з В’єтнаму 1966 року: спочатку табір американських солдатів, де вони маскують обличчя, спілкуються; потім — ніч, злива, зарості, бійці на завданні, яке переростає у шквал вогню, а закінчується багатьма смертями. У
се те бачив спостерігач — співробітник держдепартаменту Деніел Еллсберг. Повернувшись у Вашингтон, він зуміє винести частинами секретні документи міністерства оборони США про В’єтнамську війну.
Так звані «документи Пентагону» опублікують у 1971-му спочатку у «Нью-Йорк Таймс», а потім у «Вашингтон Пост». Буде судова заборона поширювати секретну документацію і перемога здорового глузду у Верховному суді США.
Кіно про намагання найвищою владою приручити і залякати ЗМІ. І про те, що не є державною зрадою поширення інформації, яка не шкодить рядовим солдатам, але компрометує президента й інших високопосадовців, бо «преса служить керованим, а не керівнику».
З особливою увагою вдумливий український глядач приміряє події про розголос безглуздих смертей солдатів до нинішніх воєнних дій на сході.
Бо політики і чиновники у будь-якій країні здатні зображувати уявну дійсність і казати публічно «успіхів досягли», навіть якщо за зачиненими дверима стверджують, що «немає змін».
Навіть коли на кону, в американському варіанті, був ризик для життя ще 100 тисяч солдатів.
Героїня Меріл Стріп — Кетрін Грем — волею випадку почала займатися «Вашингтон Пост»: хоча компанія належала її батькові, він передав активи зятю.
Після його раптової смерті 45-річній дружині, яка до цього не займалася бізнесом, довелося доводити, що жінка теж може бути повноправним партнером чоловіків і ухвалювати рішення, які важливі для всіх.
«Секретне досьє» за стилістикою і меседжами дещо нагадує «Список Шиндлера» Стівена Спілберга. В обох фільмах головні герої — забезпечені люди, які б могли не перейматися смертями інших людей. Після досить довгих роздумів переважує людяність.
І Кетрін Грем, і редактор «Вашингтон Пост» Бен Бредлі (Том Хенкс), обираючи між прихильним ставленням із боку президента США Річарда Ніксона і його адміністрації та правдою, — стають на бік засадничих основ журналістики і суспільства.
Фільм може слугувати пізнавальним екскурсом в докомп’ютерну велику редакцію з цехами друку газет. Можна поспостерігати, наприклад, як на лінотипі набирали тексти.
Із мінусів «Секретного досьє» — трохи задовге кіно. Хоча Стівен Спілберг, здається, інше не знімає.
