Школу з незвичною назвою «Мобіль» у Пісочині звели фактично за рік. Ця світла з рожевим відтінком триповерхова будівля зовсім не схожа на типові сірі радянські коробки, якими всіяні спальні мікрорайони Харкова.
Ще нестандартнiшим здається внутрішнє наповнення класів, бо нагадує реалізовану мрію вчителя, якому не байдужий навчальний процес.
Йдеться не про приватну гімназію із захмарним прейскурантом, а звичайний державний заклад у мікрорайоні з однойменною назвою «Мобіль».
Ще зовсім недавно тут був занедбаний болотистий пустир, обрамлений сосновим лісом. А тепер це повністю впорядкована територія, де невдовзі з’явиться не менш потрібний для прилеглого житлового масиву дитячий садок.
Дві дошки, включно з інтерактивною
Тут приємно дивує кожна дрібничка. У холі другого поверху, наприклад, стоять тенісні та шахові столи. Як тільки пролунав дзвінок на перерву, їх одразу оточили діти.
Почувся стукіт пластмасових кульок. А ось біля шахів — незвична тиша, хоча тут зібралася теж команда.
«Вони дограють партію, яку не завершили перед уроком, — пояснює директор Галина Волобуєва. — Без них ніхто не візьме жодну фігуру. Як усе було, так і залишиться». Поверхня цих столів і є великою шаховою дошкою. Їх купили спеціально для тренування школярів, що відвідують аналогічний гурток.
Кожен хол має свій дизайн та художнє оформлення, що виконані у пастельних і стриманих пастельних кольорах.
Скрізь стоять дивани, на яких можна не лише посидіти, а й при бажанні полежати.
Все навчальне приміщення у «Мобілі» має безкоштовну зону wi-fi, у кабінетах є доступ до iнтернету, мультимедійний проектор, звичайна та інтерактивна дошки.
Робоче місце учителя обладнане комп’ютером, а класи, де проходять уроки англійської та інформатики, повністю забезпечені новенькими ноутбуками. Власне, тут немає жодного кабінету, де б чогось бракувало.
У музичному класі, наприклад, стоїть справжній сучасний синтезатор, у біологічному — на кожному столі мікроскопи, у фізичному є все для проведення дослідів, а на додачу ще й своя метеостанція.
Бібліотека і поготів викликає захоплення, бо містить не лише паперові, а й електронні книжки, які можна роздрукувати на місці. Тут є також ноутбуки, зручні дивани, а також крісла у вигляді м’яких пуфів та великих кульок.
Цей нетиповий для державних шкіл перелік учнівських родзинок можна продовжувати й далі. Саме таким має бути придатний для навчання освітній заклад.
Але, оскільки подібні «Мобілі» — рідкість не лише у невеликому селищі, а й великих обласних центрах, природно, виникає запитання, звідки ж, власне, це диво взялося.
«Левову частку коштів — 48 мільйонів гривень, — нам виділили з державного бюджету, — розкриває повну калькуляцію будівництва голова Пісочинської селищної ради Олег Чорнобай. — Ще 9,6 мільйона — це наші, місцеві гроші. І майже по 8 мільйонів — виділили обласна та районна ради».
Державна щедрість — цілком виправдана. У майже 30-тисячному селищі до відкриття «Мобіля» була лише одна школа — Пісочинський колегіум.
Через величезне перевантаження діти тут мали навчатися вже в три зміни. Саме тому будівництво велося надзвичайно швидкими темпами, незважаючи на те, що державні кошти не завжди надходили вчасно.
Втім як тільки будівлю здали під ключ, з усіма підрядними організаціями замовники повністю розрахувалися. Більше того, на цьому будівництві селищній раді вдалося заощадити 4 мільйони гривень.
Усі кошти одразу ж направили на зведення ще одного об’єкта комунальної сфери — сучасного спортивно-оздоровчого комплексу, який називається також «Мобіль».
Третій з п’яти
Посеред робочого дня тут фактично безлюдно: на другому поверсі качає м’язи хлопець, який назвався Богданом, на першому займається група літніх жінок.
Утiм заклад, що відкрився усього лише місяць тому, поступово заповнюється відвідувачами. Пісочинців тут приваблює не лише повний набір тренажерів, якими можуть похвалитися лише дорогі приватні фітнес-клуби, а й цілком демократична ціна абонементу — 300 гривень на місяць iз правом користуватися всіма послугами закладу.
Діти займаються безкоштовно, оскільки за них вносить плату селищна рада.
Є тут медичний кабінет, сучасний пункт охорони з відеоспостереженням, душові кабіни. Вся будівля, як, до речі, і школа, повністю пристосована для пересування людей з особливими потребами. Обидві будівлі зводилися з використанням найсучасніших технологій енергоефективності, опалення і вентиляції.
Окрема гордість дирекції «Мобіля» — закрите футбольне поле, що легко трансформується під волейбольний, баскетбольний і тенісний майданчики.
Якість покриття і технічне обладнання комплексу настільки високі, що цей заклад мають включити до переліку клубів, здатних приймати спортивні змагання обласного та республіканського рівня.
«Це лише перший етап будівництва, — каже Олег Чорнобай. — Наразі розробляємо проект критого басейну, що буде зведений поруч. Узагалі наш комплекс — уже третій на Харківщині, які були зведені за останні рік-два. Спочатку такі об’єкти з’явилися у райцентрах — Первомайському та Боровій, а наразі будуються у Краснограді та Золочеві. Фактично йдеться про типові проекти з невеликими відмінностями».
Подвоєний бюджет
Таємниці з того, як Пісочину вдалося потрапити одразу до двох державних будівельних програм та ще й завершити обидва проекти в рекордний для вітчизняних реалій термін, Олег Чорнобай не робить. Каже, що сьогодні на Харківщині працює схема, якою може скористатися будь-яка територіальна громада.
Для цього потрібно провести громадські слухання й порадитися з людьми з приводу першочергових потреб, потім замовити проект визначеного для будівництва об’єкта й виділити з місцевого бюджету стартову суму.
З цим усім треба їхати до облдержадміністрації, і якщо там побачать, що населеному пункту дійсно потрібна школа чи дитячий садок, то з грошима обов’язково допоможуть.
«Треба перш за все бути дуже активними, — каже Олег Чорнобай. — А якщо керівник сидить і лише перераховує, чого у нього немає, то так ніколи нічого й не буде».
Ще один плюс сьогодення — проведена державою бюджетна децентралізація, завдяки якій казна Пісочина виросла вдвічі.
Тепер, окрім великих будівництв, селище може собі дозволити й приємні дрібнички, на які раніше завжди бракувало коштів.
«Ми на 49 років узяли в оренду 8 гектарів соснового лісу, що поруч iз мікрорайоном «Мобіль», i перетворили його на сучасну зону відпочинку, — резюмує селищний голова. — Тепер тут є дитячі майданчики, тренажери, зручні лавочки, пішохідні доріжки. Плануємо очистити ще й місцеву річку Уди, відкривши на березі комфортний пляж. Триватиме розбудова й інших спальних районів, бо мікрорайон «Надія», так само, як і «Мобіль», украй потребує школи й дитячого садка.
Мистецтво будувати мости
Селище Пісочин — недалеко від Харкова, тому квартири у багатоповерхівках, які зводить тут місцевий Курязький домобудівний комбінат (автор проекту згаданої школи), охоче розкуповують жителі обласного центру.
Приваблює їх нижча ціна квадратних метрів, розкішна природна зона і зручна транспортна розв’язка.
До центру міста звідси можна доїхати за 15 хвилин, причому сама траса недавно була відремонтована разом з мостом, що є частиною розв’язки популярної дороги Київ — Харків — Довжанський.
Ремонтні роботи тут почалися восени минулого року й були завершені фактично через три місяці.
«Пісочинський шляхопровід — надзвичайно важливий об’єкт на одній із головних державних дорожніх артерій, — прокоментувала ситуацію голова Харківської облдержадміністрації Юлія Світлична. — Навантаження на конструкцію — 40 тисяч автомобілів на добу. При цьому з моменту будівництва, за 42 роки, тут не було жодного ремонту».
Гроші на цей проект були виділені з державного бюджету. Пісочинський шляхопровід — вже третій міст, що був повністю відновлений на Харківщині за останні півроку.
Тобто незадовго до цього почала знову функціонувати аналогічна 210-метрова споруда в Ізюмі, що має стратегічне військове значення, оскільки забезпечує основний зв’язок iз зоною бойових дій на Донбасі.
Військова траса була повністю знищена важкою технікою, а міст, який не ремонтувався 17 років, вже став аварійним. Наразі тут знову поновлено рух, а також почалася реконструкція дороги Чугуїв — Ізюм — Слов’янськ.
У свою чергу, Губарівський шляхопровід на трасі Харків — Охтирка у Богодухівському районі через повну зношеність конструкцій демонтували ще в 2007 році.
Об’їзна дорога, якою транспортникам довелося користуватися 10 років, збільшила шлях на 7 кілометрів й нагадувала покриття після тривалого бомбування. Хто їздив цим бездоріжжям, надовго зарікався вдруге вирушати в путь.
«Губарівський шляхопровід ми збудували заново, — повідомив начальник Служби автомобільних доріг в Харківській області Євген Зражевець. — Були змінені його основні параметри: довжину збільшили з 43 м до 55,3 м, ширину з 6,8 м до 9,5 м. Це забезпечить зручність, комфорт і безпеку руху. Гарантійний термін експлуатації споруди — 50 років».
