ПОЛІТПАРНАС: Шлях у безсмертя

27 січня 1918 року юнаки студентського куреня вирушили з Київського вокзалу до станції Крути і цим самим зробили крок у безсмертя.

 

Самі проводи їх на фронт відбувалися з піднесенням. Напередодні прибігла заплакана матір одного зі студентів, Левка Лукасевича, щоб відмовити свого ще зовсім юного сина, який навіть по роках не підходив до військової служби, від поїздки на фронт. Та він не послухав...

 

Зі сльозами на очах молода дівчина проводжала свого брата — Соколовського Андрія, але він тільки лагідно заспокоював її, а вже через кілька днів він разом із Левком лежав убитий московськими багнетами.

 

Поїзд рушив, лунало «Ще не вмерла України...» За спогадами учасників того походу, в потязі звучали жарти, сміх. Юнаки не здогадувались, що їдуть назу­стріч своїй смерті і, водночас, своєму безсмертю.

 

Солдати — діти, юні, милі, —

Шлях у безсмертя в них лежить,

Їх проводжав тривожний Київ

Вкраїну рідну боронить.

Їх мами плакали, благали:

«Вам рано, діти, воювать». —

«Ми переможем, Бог із нами,

Недовго, мами, волі ждать».

Сім тисяч банди Муравйова

І купка юнаків-солдат

Зійшлись в смертельному двобої

Вкраїну рідну захищать.

Останні стрічки з кулеметів,

Гармата вже давно мовчить,

В них залишились лиш багнети 

І воля землю боронить.

...Вони Вкраїну захищали,

Солдати — діти в тій війні.

Їх пізнавали рідні мами

По вишиванках на землі...

Героям Крут — довічна слава,

Їх подвиг житиме в віках.

Живе він з нами і донині

В донецьких спалених містах.