Київ — Таллінн — Рига — Юрмала — Стокгольм — Вільнюс
Не вірте тим, хто скаже, буцімто їхати взимку на північ — то хибне рішення і марнування часу.
Холодно там, мовляв, о цій порі і незатишно. Так, зимно, це правда.
Але коли ж іще можна насолодитися вишуканою красою піщаних дюн і безмежною синню Балтійського моря, пізнати строгість середньовічної готики, дослухаючись до голосу чайок на тлі правічних високих сосен і безлюддя? Прибалтика взимку — особлива.
У цей час тут немає засилля туристів, а ті, що з картами в руках прошкують вузенькими вуличками прибалтійських столиць, — справжні мандрівники-гурмани.
Ми таких зустрічали в кожному з міст на нашому маршруті.
Найбільше запам’яталася маленька дівчинка в Старому місті Таллінна, яка фотографувала красу середньовічного міста, не знімаючи червоних рукавичок...
Рига: птах iз легкими крилами
Коли в Ризі дощить, сонце йде спати до однієї з кам’яниць «під знаком» югендстиль. Принаймні я так вчинила б на його місці.
Понад третина будівель латвійської столиці зведені в цьому стилі — архітектурний модерн у місті над Даугавою має таку концентрацію, як ніде в світі.
І, певне, це дуже круто — оселитися в такому будинку, слухати дощ, який стукотить черепичними дахами, і засинати...
Але якби я мала вибір, то обрала б для себе будинок iз чорними кішками на даху. І ходила б до сусідньої крамнички дегустувати чудовий ризький бальзам. Із чорною смородиною, мій улюблений.
Хоча дощових днів у Ризі значно більше, ніж погідних, нам пощастило прогулятися її вуличками без парасолі. День був сонячний і морозний.
Сонце не спало і прошкувало слідом за нами, сонце було найкращим нашим провідником і майстром декорацій.
«Ви привезли до Риги не тільки сонце, а й сніг. Спасибі!» — каже наша гід Єлєна. «Ми? Сніг? Змилуйтеся... звідки?» В Україні зима така ж безсніжна, як і тут.
Але нехай буде так. У цьому місті легко вірити легендам... І відчувати себе, «як у кіно».
Багато фільмів і знакових кіноепізодів було знято під ризьким небом.
«Он там — явочна квартира професора Плейшнера , — каже Єлена. — Покажу вам зараз добрий ракурс...»
Рига, як і Прибалтика загалом, чудово грала роль «закордону» у фільмах радянського кінематографа. І не тільки... «Сімнадцять миттєвостей весни», «Міраж», «Шерлок Холмс і доктор Ватсон», «Багач, бідняк...», «В’язень замку Іф»...
І «Довга дорога в Дюнах», звісно — мій улюблений серіал iз тих часів, який і зараз подивилася б з приємністю.
Рига — містичне місто. Тут живуть привиди, вони ховаються в середньовічних будиночках і вистукують через стіни свої паролі і послання сучасникам. І сучасники зовсім їх не бояться.
А й справді, що тут страшного?
Ось у цьому будинку, біля Шведських воріт, порядкує дуже лагідний привид — колишня кохана шведського солдата, дівчина в довгій білій сукні, яка порушила заборону не полишати місто під час чуми і сміливо відчинила ворота. За це її замурували в стіну.
А за іншою версією — дівчина таки втекла з міста на побачення з коханим. І часом повертається, коли до Риги... приїздить хтось... на ім’я Юлія. «От ви й повернулися, — посміхається до мене гід. — Вітаю вдома!».
Я? О, Боже...
Над вечірнім містом кружляють чайки і сіється дрібний сніг, підсвічуючи нам шлях у сутінках. Чайки прилітають до Старої Риги так само часто, як і туристи. Рига нагадує великого мудрого птаха. Птаха, який має легкі крила і міцно стоїть на ногах.
Юрмала: крижане море і квіти на снігу
Вітер iз моря — просто крижаний. Замерзають не тільки руки, а й думки. Але зимова Юрмала має особливий шарм.
Сніг виблискує на кронах віковічних сосен, на дахах будиночків, що ніби намальовані рукою невидимого художника. Сонце в Юрмалі прогулюється Променадою.
І ми разом із ним дійшли до самого кінця пішохідної вулички, на кінці якої — велетенський глобус, який варто покрутити, загадавши бажання. Неодмінно збувається, кажуть. Що ж, перевіримо.
Квіти на вулицях Юрмали ростуть навіть взимку. Повітря чисте і прозоре, насичене запахом хвої, моря, кави і шоколадних тістечок, звуків музики, романтики.
На узбіччі художник продає свої дивовижні картини. Їх сюжети навіяні морем, балтійським сонцем і свободою.
«Все збудеться!» — каже він, ніби вгадує мої думки. «Все здійсниться!» — сказав би глобус, якби вмів говорити.
І про це ж співав маленький хлопчик, який сміливо йшов до хвиль, до зимового моря, збираючи на білому піску дрібні брунатні мушлі.
Таллінн: сніг і ластівочка з України
Погода в Таллінні — непередбачувана, як кохання з першого погляду.
Несподіваний дощ, який швидко переходить у мокрий сніг; колючий вітер, що сіє бруківками Старого міста відблиски дня, який минає надто швидко — як завжди тут, на Півночі.
А на останок сонце засвічує свої яскраві гірлянди поміж хмар: стає затишно і святково. Сонце тут ощадливе, а дощить цілий рік. Парасоля, кажуть, тут ніколи не зайва.
Балтика. Чайки позують для знімків замість туристів, люди не квапляться, рідко посміхаються, зате охоче відгукуються на будь-яке твоє прохання. Хоча жартувати з незнайомцями не будуть.
«В якому керунку йти, щоб зустріти щастя, не підкажете?» — «Можливо, ви шукаєте Ратушу?».
Звісно ж, Ратушу! На площі біля неї нам пощастило застати Різдвяний ярмарок — це був останній день, коли вирувала його казкова атмосфера.
Теплі в’язані шапочки і светри з характерним естонським візерунком, запашний глінтвейн і ковбаски, сувенірні серця, солодкі гостинці...
Гості охоче купували все це на згадку про чарівну естонську зиму. А для нас подарунком став «Щедрик» українською. Несподіваний сюрприз. «... Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка...»
Прилетіла до Таллінна, разом зі снігом, який кружляв і переливався у вогнях вечірнього міста...
А наступного дня на нас чекав пором. До Стокгольма.
Танці в шторм під... українські ритми
Я не люблю селфі як жанр, але часом це може бути дуже кумедно. Наприклад, якщо твій корабель вийшов у відкрите море, його шалено гойдає на хвилях, а ти перед цим спробував «зовсім трішки» шампанського.
І підійшов до дзеркала, аби зловити мить. Не сподівайтеся, що це так просто! А ще важче в такій ситуації «зловити ритм» під час танцю.
Дискотеки на круїзному лайнері Tallink Romantika — це окрема історія. Нестримне свято життя. Але коли навколо тебе «все пливе»... Враження, що потрапляєш у дивний стан невагомості.
«Що відбувається?» — питаєш ти знайомих, які так само намагаються танцювати в унісон несподіваному шторму. «Здається, нас добряче качає...» — чуєш у відповідь.
Зала помітно порожніє — залишаються ті, кого ще не звалила з ніг морська хвороба. І професійні танцюристи, яких морською хитавицею не залякаєш.
А потім ти дізнаєшся, що ці танцюристи — твої земляки, з України: харківський гурт Action Street, який уміє підкорити найвибагливішу публіку.
Несамовита енергія, ідеальна техніка танцю й оригінальні ідеї, сміливо втілені на сцені.
Морська подорож зимовою Балтикою за маршрутом Рига — Стокгольм — Рига стала першим досвідом «виживання» на нестримному святі життя. Такі експрес-прогулянки полюбляють і скандинави, і прибалти. Особливо молодь.
Є з-поміж них такі, які й на берег у порту не виходять. Бо все, що «треба для щастя», є на кораблі.
Включно з великим магазином дьюті-фрі, де втомлені життям мандрівники закуповують упаковками різні напої і везуть повні візки «добра» до себе в каюту. Привіт тобі, майбутня хитавице!
Дискотеки до ранку, жива музика, караоке, нові знайомства... А ще тут можна виграти в лотерею щось цікаве.
Але навіть якщо й не виграєте, то в спогадах назавжди залишаться яскраві вогні, веселі ритми і бадьорий вітер на палубі, який приносить з віддалених земель розповідь про нові зустрічі й майбутні пригоди...
Стокгольм: на якому даху мешкав Карлсон?
Хлопчику, який дивиться на Місяць, напевно, не холодно. Турботливі жителі Стокгольма зв’язали йому шарф і шапочку. І тепер відому скульптурну крихітку в дворику Старого міста не впізнати.
Але Хлопчик охоче зніме свою шапочку заради того, аби ваше бажання здійснилося.
Адже всі знають: варто погладити малюка по голові і подумати про своє, омріяне — і воно точно здійсниться!
Не пам’ятаю, про що просила Хлопчика 20 років тому, але я вже втретє в Стокгольмі. Не плануючи спеціально. Однак життя значно цікавіше, коли непередбачуване. Так мені здається.
На якому з цих дахів мешкав Карлсон, у Стокгольмі вам достеменно не скажуть. Не тому, що не знають. Просто Карлсона тут... не особливо люблять.
Ви тільки вдумайтеся: що то за дивний чолов’яга такий, з пропелером, який у 40 років дурницями займається? Краде коржики і дзижчить, де не треба!
Натомість іншу героїню Астрід Ліндгрен — Пеппі Довгапанчоху — шведи обожнюють. Весела, безпосередня, відважна, часом задерикувата Пеппі — один з улюблених персонажів і сувенірів Стокгольма, до речі.
Люблю Стокгольм і його жителів. Стокгольмців — за незмінну елегантність і стриману привітність (хей!), за притаманне їм відчуття свободи і власної гідності. А Стокгольм...
Якщо винести за дужки його архітектурну вишуканість, довершеність краєвидів (місто сотень островів, північна Венеція), затишок вуличок і чистоту, це місто має одну особливу неповторність: небо.
Такого неба, як над Стокгольмом, більше немає ніде...
Вільнюс: в ореолі вечірніх вогнів
На вулицях Вільнюса взимку цвітуть фіалки. Містом пробіг легкий вечірній туман — і засвітив ліхтарі.
Остра Брама, Кафедральний собор Святого Станіслава, Вільнюський університет, Ратуша, ошатні будиночки і затишні дворики, дух середньовічної Литви...
Все видається особливим, навіть трохи містичним в ореолі вечірніх вогнів.
На площі біля Президентського палацу великими літерами — надпис # LT 100, також підсвічений. У березні цього року Литва відзначатиме 100-річчя відновлення державності.
На вікнах Президентського палацу відсутні захисні решітки і тоновані шибки. Президенту в Литві немає підстав боятися своїх людей і ховатися від них за спини охоронців.
«Коли приїдете наступного разу, — каже Люцина, наша провідниця, — можете піти на екскурсію до Президентатури. Тільки треба заявити про візит заздалегідь, бо охочих багато».
Чи виберуть Далю Грибаускайте на новий термін через два роки? — цікавимося прогнозами. «Напевне, ні, закон передбачає не більше двох каденцій, але не це основне.
Владу періодично потрібно змінювати», — переконана Люцина. І додає за хвилину: «Ми в Литві дуже співпереживаємо вам, нам не байдуже майбутнє України.
Якщо політик на високій посаді не виправдав надій — це не трагедія. Просто варто довірити владу іншому, достойнішому, який дбатиме про інтереси держави. Не втрачайте надії на краще!».
... Давно мріяла побувати тут — у місті, де переплелися історії держав, князівських родів і людських доль. Де витає дух свободи.
Пройтися вуличками, якими ходили колись письменник Міцкевич і композитор Огінський.... Шкода, часу на знайомство було небагато. А це означає, що до Вільнюса я повернуся. Уже починаю мріяти про наше наступне побачення...
