«Прогуркотів мій поїзд, пролетів...»: вийшла збірка поезій Людмили Овдієнко

24.01.2018
«Прогуркотів мій поїзд, пролетів...»: вийшла збірка поезій Людмили Овдієнко

Назва останньої книги віршів відомої української поетеси з Кобеляк Людмили Овдієнко, яка пішла з життя 14 серпня 2015 року, — «Прогуркотів мій поїзд, пролетів...».
 
Обсяг нового видання — 383 сторінки.
 
Випустило його у світ за бюджетні кошти полтавське видавництво ТОВ «АСМІ». Весь тираж видання передано в бібліотеки Полтавської області.
 
До останньої книжки талановитої поетеси ввійшли майже 300 її віршів — нових і тих, які вже були опубліковані раніше.
 
Значне місце в цьому виданні займають понад 100 письмових відгуків шанувальників поезії Людмили Овдієнко з різних куточків України.
 
Серед них — письменники Павло Загребельний і Федір Моргун, поети Платон Воронько, Борис Олійник, Михайло Шевченко та Іван Драч...
 
Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк, відомі артисти, вчителі, композитори, співаки, вчені, журналісти, робітники і селяни.
 
Цю останню книгу поезії Людмили Овдієнко підготував до друку й ілюстрував багатьма власними художньо-документальними фотознімками її чоловік — відомий фотохудожник Костянтин Бобрищев.
 
Завдяки цим фото ще глибше й масштабніше розкривається талант і різнобарвний внутрішній світ української поетеси, яка написала, зокрема, й такі рядки:
 
Все спливає, минає, вмирає
Від стеблинки до кожного з нас,
Ні на чому позначки немає:
«Пам’ятай — це останній раз!»
 
У мене особисто нова й остання книга Людмили Овдієнко, створена з її пронизливих поезій, щирих відгуків читачів та високохудожніх документальних фотознімків Костянтина Бобрищева, мимоволі асоціюється з величною симфонією життя, в якій переплітається все: радість від народження дітей, енергія молодості, сила кохання, глибока філософія, драматизм, трагічність війни і світла віра в невмирущість України...
 
З весни 1979 року зберігаю як дорогу пам’ять про Людмилу Овдієнко подаровану мені першу її поетичну збірку «Весняна повінь».
 
У моїх далеких дорогах згадувалися не раз оці поетичні рядки:
 
Все здається мені, що десь є горизонт,
До якого плечем торкнуся.
Наша Людмила вже за горизонтом, але її глибокі сліди залишилися тут — на Землі. 
 
Микола ХРІЄНКО, 
заслужений журналіст України
Київ