Сторіччя проголошення української державності відзначили у колонній залі Київської мерії. Серед організаторів був iсторичний клуб «Холодний Яр».
1918 року Українська Народна Республіка стала самостійною, вільною, суверенною Державою українського народу.
Проте, за словами дослідника Романа Коваля, Михайло Грушевський, який проголосив IV Універсал, вже після проголошення незалежності УНР писав у своїх статтях, що самостійність — це лише етап до федерації.
Не вірив в Українську державу і Володимир Винниченко.
«Сьогодні вшановують не Миколу Міхновського, не Петра Болбочана, не Євгена Коновальця, а політичних русофілів, які не вірили у незалежність, яку проголошували», — наголосив Роман Коваль і висловив надію, що наші нащадки відзначатимуть вже не століття проголошення Незалежності, а 100 років реального існування могутньої Держави Україна.
І все ж слова про українську Незалежність пролунали з вуст офіційних осіб УНР і були законодавчо оформлені. І було багато людей, які готові були зі зброєю в руках захищати свою державу.
Віра у самостійну Україну не полишала національно свідомих українців упродовж багатьох років совєтської окупації. Були ті, хто завжди вірили, що самостійна Україна — це головна мета їхньої боротьби (а не федерація з Росією).
Звучали розповіді про засновника Організації українських націоналістів, полковника Армії УНР Євгена Коновальця, ідеолога українських націоналістів Миколу Міхновського, отаманів визвольних змагань початку ХХ століття.
Роман Коваль нагадав, що 21 січня відбулося багато пам’ятних подій у нашій історії, зокрема: 370 років тому почалася визвольна боротьба українського народу від польського гніту під проводом Гетьмана України Богдана Хмельницького; 21 січня 1978-го біля могили Тараса Шевченка у Каневі на знак протесту проти російської окупації України спалив себе Олекса Гірник; 1990 року, напередодні Дня Злуки, відбувся живий ланцюг між Києвом і Львовом.
«У період московсько-української війни 1918—1921 років нас окупували, — констатував Олег Тягнибок. — Тож ми маємо самі усвідомити й переконати інших, що лік нашої незалежності потрібно рахувати не від 1991 року, а від 22 січня 1918-го, коли Українська Республіка проголосила незалежність Української держави».
Кандидат історичних наук Олександр Алфьоров пояснив, що 100 років у контексті історії — це зовсім невеликий час, адже ми — нащадки скіфів, трипільців, Князівства Київського, періоду Гетьманства...
Історик нагадав, що у 2018 році є ще важливі дати: 29 січня 100-річчя бою під Крутами і 29 квітня 100 років встановлення Української держави і прихід до влади Павла Скоропадського.
Тому ми святкуємо 100 років відтворення української державності.
100 років Української революції і УНР зобов’язує виконати обіцянку, яка давалася чверть століття тому.
У 1992 році останній президент УНР у вигнанні та голова ОУН Микола Плав’юк передав повноваження Державного центру УНР новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку.
При цьому Плав’юк зробив заяву: «Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки».
Слово мали й учасники нинішньої війни на Донбасі. Хвилиною мовчання вшанували Героїв України різних епох, які полягли у боях за волю рідної землі. Лунали заклики про визволення у майбутньому етнічних українських територій, які перебувають у складі інших держав, і звільнення від московської окупації земель Донбасу і Криму.
У стінах КМДА після кожного виступу лунали гасла «Слава Україні! — Героям Слава!», «Слава Нації, смерть ворогам!», «Україна — понад усе!»...
Пісні періоду УНР та власні твори виконали заслужені артисти України Тарас Компаніченко і Тарас Силенко, гурти «Хорея козацька», «Рутенія», лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, музиканти Василь Лютий, Григорій Лук’яненко, Анатолій Сухий, Володимир Самайда, Валерій Мартишко.
Загалом понад півтисячі свідомих українців з різних областей України зібралися у колонній залі Київської міськдержадміністрації.
