Днями Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман в інтерв’ю грузинському виданню Forbes оптимістично відзвітував про значні успіхи в боротьбі з корупцією.
Мовляв, реформи у нас успішно просуваються, а запровадження електронних закупівель, залучення міжнародних організацій до закупівлі ліків, скасування «державної» та «комерційної» ціни на газ (очевидно, що вона вся стала «комерційною») і процеси децентралізації «повністю усунули будь-які шанси корупції в цій сфері».
І взагалі, «перелік сфер, де корупція була ліквідована, зростає і зростає», — бадьоро зазначив Прем’єр.
А хто не вірить — той піддався впливу ворогів України, які навмисне згущують фарби.
«Я вірю, що багато наших ворогів зацікавлені в дестабілізації України, і вони завжди висувають проблему корупції в нашій країні. Вони постійно повторюють, що корупція дуже поширена. І вони роблять це скрізь, у тому числі за кордоном. Час від часу стикаюся з цією проблемою, і я вважаю, що це перебільшено», — поскаржився Володимир Гройсман.
Можливо, для грузинського читача, не обізнаного з нашими реаліями, такі запевнення і видаватимуться схожими на правду.
Утім, за даними спільного дослідження, проведеного фахівцями фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічної служби Центру Разумкова, 80% опитаних вважають, що боротьбу з корупцією в Україні важко назвати успішною, а 46% назвали її «повністю провальною».
Якщо корупцію не можна подолати, її треба очолити
Два роки тому, виступаючи у Верховній Раді, тодішній віце-президент США Джозеф Байден закликав українську владу зосередити свої зусилля на боротьбі з корупцією.
«Я ніколи не розповідаю людям з інших країн, що вони повинні робити, але ви не можете знайти жодної демократії у світі, де ракова пухлина корупції так процвітає. Корупція відбирає ресурси від народу. Не допускає розвитку економіки. Ми знаємо про це, ви знаєте про це, українці знають про це», — емоційно переконував парламентаріїв Байден.
Але його слова так і лишилися словами. Бо заклики — це одне, а конкретні схеми, які дають конкретні прибутки — це зовсім інше.
І всі дороги (точніше — фінансові потоки) нині ведуть до столиці, до політичного і владного олімпу.
«Проблема не лише у Порошенкові. Є «БПП», «Народний фронт», які поділили між собою всі потоки. На все це дивляться наші західні партнери. Той таки МВФ: Греції дав 70 мільярдів доларів, а нам один-два виділяють. Такий до нас рівень довіри», — зазначив у одному з інтерв’ю політтехнолог Денис Богуш.
По приклади далеко ходити не доводиться. Взяти хоча б питання незаконного видобутку бурштину, навколо якого свого часу було стільки зламано списів. І Президент обіцяв навести порядок, і Юрій Луценко розсилав вертольоти на затримання «очільників бурштинової мафії».
Але законопроект успішно провалили, скандал із Бориславом Розенблатом та Максимом Поляковим, з яких улітку знімали депутатську недоторканність, вщух, і тема ця потроху зійшла з перших сторінок ЗМІ.
Але проблема як була, так і лишилася. Більше того — у ній з’явилися нові цікаві подробиці. Нещодавно побувала на Поліссі, в одному з «бурштинових центрів» і від знаючих людей почула, що тепер у цій сфері наведено відносний «порядок».
Ні, мити менше не стали, і рекультивацією ніхто не заморочується. Просто якщо у 2015-му бурштин кинулися мити і копати всі, хто хотів, то тепер цей процес чітко контролюють правоохоронні відомства.
Саме вони тепер визначають, хто, де і скільки має мити, кому продавати і яким чином усе це переправляти за кордон. Вони ж контролюють і прибутки від цієї незаконної торгівлі, які за цей час зовсім не зменшилися.
Частково цю інформацію підтвердив і відомий журналіст та блогер Денис Казанський, який нещодавно зафільмував, як проїзд на відомий «клондайк» біля села Шебедиха, що в Олевському районі на Житомирщині, охороняли бійці Нацгвардії, які ж і пропускали старателів «на роботу» та продавали «квитки».
Коли ж він поділився цією інформацією з очільником Олевської поліції, у відповідь почув, що «інформація не підтвердилася, глобального видобутку бурштину не ведеться».
До речі, приблизно таку ж відповідь отримали і рівненські журналісти із видання «Четверта влада», які попросили прокоментувати очільника Сарненської поліції факти нелегального видобутку сонячного каменю біля Клесова (іще один відомий «клондайк». — Авт.).
«Чиновники розуміють, що у випадку легалізації видобутку бурштину прокуратура, МВС, СБУ і всілякі Розенблати втратять величезний обсяг тіньових доходів. А кому хочеться втрачати валізи чорного налу, та ще й перед виборами?» — робить висновок Денис Казанський.
Чи буде суд?
Свого часу для того, щоб продемонструвати готовність до рішучої боротьби з корупцією, в Україні було створено одразу кілька нових органів — Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) та Національну агенцію з питань запобігання корупції (НАЗК).
Процес відбору і призначення керівників цих органів перетворився на довготривалий серіал із громадськими радами, обговоренням претендентів і ледь не в прямому ефірі обранням трійки достойників, чиї кандидатури були подані Президенту для остаточного визначення.
Схоже, робилося це показово для закордонних партнерів, які виділяли чималі кошти на створення цих самих органів.
Утім за два роки особливої ефективності від діяльності цих органів суспільство так і не побачило. І на це є кілька причин. По-перше, влада, яка допустила створення цих органів, була зацікавлена лише в імітації бурхливої діяльності, але аж ніяк не в реальній боротьбі з власними доходами.
Тому, щойно з’являлися якісь конкретні підозрювані, — після гучних і драматичних затримань та обшуків на камеру їхні справи потихеньку спускалися на гальмах, а фігуранти, сплативши відповідну суму, виходили під заставу і навіть самі подавали до суду на незаконні дії НАБУ — саме так вчинив, зокрема, і згадуваний вище народний депутат Борислав Розенблат, який, до того ж, подав позов і до Європейського суду з прав людини.
Якщо ж НАБУ пробувала зламати існуючі схеми — детективам одразу ж вказували місце. Апофеозом цього стало протистояння між НАБУ та Генпрокуратурою, яке розгорілося в кінці листопада, та звільнення голови антикорупційного комітету Єгора Соболєва.
Щоправда, під тиском міжнародних партнерів та ризиком так і не отримати черговий транш МВФ, влада дала задній хід. Але конфлікт далеко не вичерпаний.
Черговим етапом «боротьби з корупцією» може стати питання створення Антикорупційного суду, яке зараз активно лобіюється і владою, й опозицією.
І якщо іще зовсім недавно Петро Порошенко заявляв, що потреби у спеціальному суді, який судитиме корупціонерів, у нас немає, то тепер він сам перед Новим роком вніс до Верховної Ради відповідний законопроект.
Очевидно, що найближчим часом (можливо, навіть і на цьому тижні) це питання може бути винесене на голосування, і саме в президентському варіанті. Бо якщо процес не можна зупинити, його треба очолити.
Президентський законопроект одразу ж наразився на жорстку критику громадських активістів та міжнародних експертів.
По-перше, згідно з текстом розробленого проекту, повноваження новоствореного суду включатимуть розгляд корупційних злочинів у сфері обігу наркотиків, їх аналогів та зброї, проте не включатимуть брехню в деклараціях та відмивання коштів високопосадовцями.
«Таким чином, такий Антикорупційний суд буде перевантажений не пов’язаними із корупцією злочинами і не матиме часу чи ресурсу сконцентруватися на топ-корупції», — цитує радіо «Свобода» точку зору представників громадських організацій.
По-друге, президентський законопроект передбачає створення нової Громадської ради міжнародних експертів, аналогічної до Громадської ради доброчесності, як у конкурсі до Верховного суду.
Однак негативні висновки міжнародних експертів не зобов’яжуть Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС) дискваліфікувати сумнівних кандидатів і їх можна буде легко обійти, вважають активісти.
Тобто, комісія потрібна буде лише для того, щоб легітимізувати новостворений судовий орган, а його «наповнення» все одно буде «таким, як потрібно».
«Рішення Ради міжнародних експертів зможуть бути подолані 11 членами ВККС так само, як було подолано висновки Громадської ради доброчесності у конкурсі до Верховного Cуду. Нагадуємо, що в процесі добору суддів для нового Верховного Суду ВККС подолала вето щодо 60% суддів з негативними висновками громадськості. У результаті до Верховного Суду пройшли судді, які покривали суддів Майдану, брали участь у політичних переслідуваннях, порушували права людини та/або не могли пояснити походження великих статків», — йдеться у спільній заяві Центру протидії корупції, Центру політико-правових реформ, Антикорупційного штабу, «Автомайдану» та інших організацій.
У справі з Антикорупційним судом є і ще одна річ, яка руйнує сподівання на те, що боротьба з корупцією перестане буксувати.
Ризикну припустити, що цей законопроект таки буде прийнято і вже в найближчому майбутньому — щоб продемонструвати міжнародним партнерам нашу готовність до боротьби і таки отримати очікуваний транш МВФ.
А далі почнеться тривалий процес формування нового суду, із численними дискусіями, публічними обговореннями кандидатів, які можуть затягнутися аж до самих виборів Президента.
І, швидше за все, саме результати і визначатимуть передусім, наскільки ефективною буде робота і Антикорупційного суду, й інших антикорупційних органів.
Чи буде кара?
Поки що ж процес очищення владних структур від нечесних на руку чиновників більше нагадує імітацію боротьби з корупцією, а не саму боротьбу. Із 86 справ, спрямованих НАБУ і САП до суду, рішення ухвалені щодо 23, а чинності набули лише 17 обвинувальних вироків.
Судовий розгляд іще не розпочато щодо третини справ, в яких детективи НАБУ завершили досудове розслідування, а прокурори САП спрямували обвинувальний акт до судових інстанцій.
У деяких справах розгляд по суті не починається вже понад півтора року.
Не краща ситуація і в прокуратурі: як відзвітував наприкінці року Юрій Луценко, його відомством було «затримано 9100 корупціонерів, 2800 — в судах, 815 — отримали вирок».
Тобто, лише 25% справ потрапили до суду, і менше 10% корупціонерів було покарано.
Те ж саме відбувається і з гучними корупційними скандалами, які не раз збурювали суспільство протягом останніх років.
Нагадаємо лише головні: олігарх-мільярдер Олександр Онищенко, звинувачений у завдаванні державі збитків на понад 740 мільйонів гривень при реалізації природного газу, видобутого державною компанією «Укргазвидобування», досі спокійно проживає в Лондоні, екс-голову Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого підозрюють у дачі незаконних розстрочок при виплатах у бюджет, що завдало державі збитків у 2 мільярди гривень, суд відпустив під заставу із зобов’язанням носити електронний браслет, екс-депутата Миколу Мартиненка, якого підозрюють у розтраті понад 17 мільйонів доларів держпідприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», суд відпустив на поруки депутатів Верховної Ради.
Так само досі нікого не притягнуто до відповідальності у справі розкрадання коштів на зведення оборонного укріплення «Стіна» на суму 16 млн. грн. чи розтрат Міноборони — 149 млн. грн. при закупівлі палива для армії, розкрадання «Укроборонпрому»...
Саме це є одним із факторів зростання загальної недовіри до влади.
«Одним із трьох головних сигналів, що країна йде у правильному напрямку, для населення… було б «притягнення до кримінальної відповідальності корупціонерів», — вказують згадані на початку експерти фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова.
А без цього, скільки б Володимир Гройсман не розповідав про успіхи в боротьбі з корупцією, його слова так і залишаться порожніми словами.
