Із 10 травня і до кінця місяця 1940 року — це період, який показує режисер Джо Райт у новому фільмі «Темні часи».
Цей дрібний часовий проміжок вмістив велику історію: німецькі танкові армади вторглися у Францію і Бельгію, Вінстон Черчилль замінив на посаді британського прем’єра Невілла Чемберлена, обійняв посаду міністра оборони Великої Британії і за лічені дні визначався зі стратегією і тактикою взаємовідносин із диктатурою Гітлера.
Автори стрічки не оминули згадати і про початок найбільшої військово-рятувальної операції в світовій історії — Дюнкеркської, що мала кодову назву «Динамо»: організацію порятунку формувань британських та французьких військ, що опинилися притиснутими Вермахтом до атлантичного узбережжя в ході битви за Дюнкерк на північному сході Франції.
Головний персонаж «Темних часів» — Вінстон Черчилль, якого блискуче зіграв Гарі Олдман — не «лакований» персонаж.
Він може бути не надто чемним із секретаркою, тому дружина йому радить бути добрішим. Він — навіть коли йдеться про банкрутство сімейного бюджету — залишає обов’язкові витрати на щоденні чотири сигари.
Королю Георгу VI відповідає, що не може зустрічатися з ним о 16.00, бо... дрімає; і змінити того не може — бо щоночі працює.
До призначення прем’єр-міністром Британії Черчилль не їздив у метро. Ця ремарка стає приводом для глядачів згадати біографію одного з найвідоміших британських політиків, який став лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року «за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності».
Він походив з династії герцогів Мальборо, був сином англійського лорда Рендолфа Черчилля й американки Дженні.
Черчилль навчався у приватних школах і продовжив освіту в Королівській військовій академії у Сандгерсті. У стінах британського парламенту він провів із перервами 64 роки і залишив його у віці 90 років.
У фільмі «Темні часи» Черчилля бачимо 65-річним. Отримавши владні повноваження, йому доводиться наражатися на опір політичних опонентів.
А підтримку він знаходить серед простих британців, позиція яких викристалізовує позицію боротьби з фашизмом. Із ними він зустрінеться, авантюрно спустившись у... метро.
Драматизм подій травня 1940 року підсилюється різкими змінами кадрів: ось британські політики сперечаються про те, хто займе прем’єрське крісло, а через секунду вже смажиться яєчня і заварюється чай у домі Черчилля; владці вирішують долю заблокованих ворогом військових — поранені бійці кричать від нестерпного болю...
Камера то піднімається — і летять униз снаряди, то опускається — і реалії війни глядач бачить крупним планом.
Фільм пересипано крилатими фразами Черчилля.
«Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, ми будемо битися на морях і в океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою у повітрі, ми будемо захищати наш острів, чого б це нам не коштувало, ми будемо битися на березі, ми будемо битися на посадкових майданчиках, ми будемо битися у полях і на вулицях, ми будемо битися в горах, ми ніколи не здамося», — ці слова, із географічним корегуванням актуальні нині для українців.
