Під час Голодомору загинуло майже вдвічі більше українців, ніж вважалося — нове дослідження

Провокацією назвав заяву  Інституту демографії НАНу про 3,9 млн. демографічних втрат УСРР у 1932-1933 роках Богдан Моркляник — перший заступник голови ВГО «Меморіал» імені Василя Стуса сьогодні на прес-конференції у Києві.

 

Дані українських демографів базуються на Всесоюзних переписах 1926, 1937 і 1939 років.  

 

Про дописування у них цифр, потрібних радянському керівництву, яке усвідомлювало свою злочинну діяльність щодо українських селян, свідчать багато розсекречених архівних документів. Але їх демографи не беруть до уваги.  

 

Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук переконує даними з різних документів, що реальних втрат було понад 7 млн. осіб в Україні й ще близько 3 млн. українців — поза її межами. 

 

Ще 11 грудня 1933 року німецькі дипломати з Генерального консульства Німеччини в Харкові повідомляли: «З достовірних джерел відомо, що, за офіційними оцінками, сім мільйонів жертв не становлять великої втрати, але це означає, що знищено четверту частину селянства, що навіть порівняно з жертвами світової війни є страшним числом».

 

А за кілька тижнів до відкриття у Вашингтоні Меморіалу жертвам Голодомору 1932 — 1933 років у  листопаді 2015 року керівники п’яти українських наукових інституцій Північної Америки — Українського наукового інституту Гарвардського університету, Канадського інституту українських студій, Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Української вільної академії наук і Американської асоціації українських студій — раптом звернулися до голови Оргкомітету Михайла Савківа-молодшого з проханням не вживати загальноприйняту вже цифру втрат від 7 до 10 мільйонів, а обмежитися висновками професорів Андре Граціозі, Тімоті Снайдера і Станіслава Кульчицького, які стверджують, що ця трагедія забрала життя принаймні вдвічі менше нашого селянства.

 

Бо інакше, мовляв, це викличе протести в певних антиукраїнських колах, чим негайно скористаються кремлівські пропагандисти, щоб звинувачувати українську науку в некомпетентності тощо. 

 

Варто зауважити, що про 3,9 мільйона втрат від Голодомору 1932-1933 років iдеться і в постанові Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 року у справі про організаторів винищення голодом українців. Але це лише в рамках розгляду кримінальної справи.

 

Професор Володимир Сергійчук на прес-конференції «Реальна оцінка демографічних втрат УСРР у 1932-1933 роках (за офіційними документами українських архівів)» назвав щонайменше 13 неврахованих сучасними українськими демографами позицій при підрахунку жертв Голодомору.  

 

Зокрема, міграційний потік на захід, коли тисячі голодних українських селян, які намагалися через поліські болота, Збруч і Дністер дістатися до Польщі й Румунії,  були розстріляні радянськими прикордонниками або не допливли до рятівного берега.

 

А скільки  поховано у Росії й Білорусі українських селян, які пішли туди за хлібом?! Не враховані смертні вироки за законом про «5 колосків»; канібалізм (було заведено 2,5 тисячі   справ), померлі на залізничних коліях і вокзалах...

 

«Не забудьте, що кожна душа є важливою, її треба пам’ятати і шанувати», — сказав президент Фундації Голодомору-геноциду (Чикаго, США) Микола Кочерга.

 

За сприяння цієї організації вже двічі відбулися конференції з питань дослідження Голодомору. Пан Микола запевнив, що Фундація продовжуватиме спонсорувати наукові дослідження.

 

Учасники прес-конференції мають намір звернутися до владних структур з ініціативою створення  комісії з науковців різних напрямків, яка  б сприяла встановленню істинної статистики жертв Голодомору.