Відійшов у засвіти бандурист і поет Ярослав Чорногуз, фото
У віці 62 років 8 квітня пішов із життя бандурист і поет Ярослав Чорногуз. >>
Пам’ять повертається: рецензія на книжку «Яків Орел-Гальчевський. Боротьба і філософія боротьби»
03.01.2018
21 листопада Київрада перейменувала сквер імені Косіора, що на вулиці Січових Стрільців, на сквер імені Петра Болбочана, а вже наступного дня в Муніципальній галереї мистецтв відкрилася виставка «Від Мамая до Болбочана», присвячена 100-річчю Української революції.
Ініціатором став голова Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, який уже понад двадцять років відтворює події вікової давнини, знаходить імена учасників тих буремних подій, збирає мемуари учасників, свідчення родичів, вицвілі фото.
Історичні артефакти надихають митців: завдяки цим ветхим згадкам з’явилися романи Василя Шкляра, картини Михайла Горлового, Валерія Франчука, Дмитра Бур’яна, Сергія та Галини Адамовичів, скульптури Руслана Найди.
Нова книга Романа Коваля «Яків Орел-Гальчевський. Боротьба і філософія боротьби» (К.: Орієнтир, 2017) — довідник-життєпис суперотамана, що розкриває маловідомі грані особистості полковника Армії УНР, який до останнього подиху зберіг відданість військовій присязі Україні.
«Я знав, що новий повстанчий рух, який буде мною викликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання. З периферії ми України не створимо, окупантів не проженемо, але, з іншого боку, не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках — по-козацьки», — пише Отаман, здаючи справу про наслідки такої боротьби. — «Пропаде чимало наших, згине багато невинних людей... Може, Захід, коли довідається про повстанський рух, скоріше здійснить інтервенцію.
А коли ні, то своїми виступами змусимо комуністичних зверхників бодай на фікцію українства... Отже, з Богом — до діла!».
Ці слова написані Яковом Гальчевським перед початком повстансько-партизанської кампанії 1921-го.
Вже 19 березня Польща — союзник Петлюри — уклала сепаратну мирну угоду з большевицькою Москвою, залишивши отаманів сам на сам із червоним звіром.
Попри це «месники за кривди народу» не склали зброю... Та 2 вересня 1922 року повстанська група Орла у складі 52 осіб вимушено перейшла Збруч.
До 1925 року Орел здійснював розвідувальну й диверсійну діяльність із території Польщі, а потім ще п’ять років на доручення Державного Центру УНР очолював розвідувальні пункти в Корці, Ланівцях.
З 1 вересня 1930-го до 18 вересня 1938-го Яків Гальчевський служив у польській армії в ранзі майора під прізвищем Войнаровський.
Псевдо обрано невипадково: Орел не довіряв полякам і передбачав можливість своєї депортації, чого вимагала Москва.
У червні 1942-го у Грубешові на пропозицію Я.Гальчевського українці створювали загони самооборони для захисту від польського терору. В 1943-му чисельність самооборони сягнула 500 осіб.
Творячи бойову силу, Я.Гальчевський наполегливо звертався до керівництва місцевих осередків Армії Крайової з пропозиціями про припинення збройного протистояння.
Та це не допомогло. 21 березня 1943 р., повертаючися з похорону товариша, вбитого поляками, Я.Гальчевський заїхав до школи в селі Пересоловичі, щоб провідати родину.
Зрадник видав його, і помешкання школи оточили 18 польських бойовиків. Отаман дав бій, убив п’ятьох нападників. Та сили були нерівними.
2010 року Апеляційний суд Києва визнав події в Україні в 1932–1933 роках геноцидом. Серед злочинців-організаторів Голодомору — й секретар ЦК КП(б)У, етнічний поляк Станіслав Косіор.
Сквер його імені протримався в центрі Києва ще сім років — такі наслідки моральної деґрадації постголодоморного покоління. Тримався довго, та й слід пропав. Думається, відтепер справи поволі підуть на краще, а може, й пришвидшяться.
