У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Шрам на віки: гіркі плоди з радянського ядерного полігону в Казахстані пожинають дотепер
19.12.2017
Жертвам Семипалатинського полігону присвячено меморіал «Сильніше смерті» в Семеї.
На початку жовтня низка європейських країн зафіксували на своїй території радіоактивну хмару.
Згодом, аж через півтора місяця, Росія визнала, що радіоактивний «привіт» надіслала європейцям з Південного Уралу саме вона («УМ» про це повідомляла в номері від 21 листопада).
Таким чином удалося спростувати припущення про казахстанське походження брудної хмари, які домінували до цього.
Але це не применшує ролі дискусій про сумну радянську ядерну спадщину Казахстану, які спровокувала та НП.
«Холодна війна» насправді поглинула значно більше жертв, ніж може здаватися на перший погляд.
У серпні 1956 року радіоактивні опади, спричинені радянськими ядерними випробуваннями на полігоні неподалік казахстанського Семипалатинська (тепер місто має назву Семей), в 100 разів перевищували допустимі міжнародні норми.
З нещодавно оприлюднених документів випливає, що через опромінення там потрапили до лікарень понад 600 осіб.
Для порівняння, після аварії на Чорнобильській АЕС гостра променева хвороба була виявлена у 134 осіб, які працювали на її ліквідації.
Прикметно, що в обох випадках постраждали переважно українці, бо Семипалатинськ та Середньо-Азійський степовий край населені здебільшого нашими співвітчизниками, які поїхали «піднімати цілину».
«Перша блискавка» та не остання
Загальна площа Семипалатинського полігону становила 80 тисяч квадратних кілометрів. Показово, що місце під полігон вибрав особисто глава НКВС Лаврентій Берія, доповівши Сталіну, що воно «безлюдне», хоча на цій території мешкало близько 700 тисяч людей.
Далі це місце миттєво зникло з радянських карт. Майданчик біля Семипалатинська був одночасно і першим, і найбільшим радянським ядерним полігоном.
Берія також особисто спостерігав за випробуванням першої радянської ядерної бомби під кодовою назвою «Перша блискавка», яка була детонована о сьомій годині ранку 29 серпня 1949 року.
Креслення цієї бомби були викрадені в американців.
Перші 13 років випробування проводились у відкритій атмосфері з гігантським радіоактивним зараженням територій, а лише потім стали підземними, які заражали ґрунти та підземні води, але також не рятували від радіоактивного забруднення місцевості.
Саме на Семипалатинському полігоні 1953 року випробувано першу радянську термоядерну бомбу, а двома роками пізніше — першу в світі водневу бомбу.
Потужність їх вибуху була в понад 2,5 тис. разів більшою, ніж бомби, що була скинута американцями 1945 року на японське місто Хіросіма.
Тодішня влада, на відміну від простих людей, чудово усвідомлювала, які наслідки мають ядерні випробовування на місцевих мешканців.
У серпні 1956 року радіоактивні опади, спричинені випробуваннями ядерної зброї на полігоні в Семипалатинську, досягли навіть віддаленого на 175 кілометрів міста Усть-Каменогорськ.
Наслідки радянських ядерних експериментів місцеві мешканці відчувають дотепер: загалом тим чи іншим чином від радіоактивного опромінення постраждали понад 100 тисяч осіб.
Хліб із радіоактивного зерна їли по всьому Союзу
Полігон біля теперішнього міста Семей припинив діяльність лише 1991 року, а останнє ядерне випробування на ньому було проведене вже в горбачовську епоху 1989 року.
На цей час Семипалатинськ-Семей залишається найбільш радіоактивно забрудненим місцем світу.
Науковці підрахували, що місцеві терени очистяться від радіоактивного зараження не раніше, ніж за 300 років, а окремі, в центрі випробувань біля селища Курчатов, — приблизно за тисячу років.
Тепер на світ Божий випливли, зокрема, наукові звіти про вибухи 1956 року, які казахське керівництво переслало російській владі у Москві, а їх результати подав раніше цього року науковий часопис «Нью Сайентіст».
Вони демонструють, як вплинуло зараження на казахські степи. Ці нещодавно оприлюднені звіти довгий час зберігалися під грифом «цілком таємно».
Тепер уперше чорне проступило на білому, вперше документально підтверджено факти, що радянські вчені та радянська влада повністю усвідомлювали, як ці ядерні експерименти впливають на людей та природне середовище.
Тим не менше випробовування продовжувалися навіть після того, як увесь жах гігантської катастрофи вже був добре відомий.
Оприлюднені тепер документи були виявлені в архівах Семипалатинського інституту ядерної медицини.
З них випливає, що Радянський Союз за період 1949-1989 років провів, за одними даними, 468 ядерних випробувань в Семипалатинську.
За іншими, лише до середини 1960-х років таких випробувань було понад 500.
У спеціальній клініці, яка перебувала під юрисдикцією Москви і до якої не допускали навіть представників тодішньої влади Радянського Казахстану, вивчали і робили експерименти над людьми, які захворіли на променеву хворобу, хоча офіційно інститут мав займатися дослідженнями бруцельозу —інфекційного захворювання людей і тварин, яке викликають різнi види бруцел.
Після 1989 року переважна частина архівів інституту була знищена, але не вся.
Починаючи з 1956 року через цю клініку пройшли 638 осіб iз променевою хворобою. Не відомо, скільки з них залишилися живими.
Поганий стан здоров’я мешканців цих околиць влада пояснювала низьким рівнем загальної гігієни, убогою дієтою та високим рівнем захворюваності на бруцельоз та сухоти.
Люди з околиць навіть не усвідомлювали, що починають хворіти саме на променеву хворобу. Та й тепер, уже усвідомлюючи, в якому місці мешкають, жителі цієї частини Казахстану частіше за співвітчизників з інших регіонів хворіють на онкологічні захворювання, у них з’являються хромосомні аномалії.
А хто підрахує, скільки людей по всьому Радянському Союзу захворіли на такі хвороби після споживання хліба із зерна, яке було зібране на казахстанській «піднятій цілині» з радіоактивним «добривом»?
У променях неслави
Коли на Семипалатинському полігоні проводили випробовування найпотужніших бомб, то людей лише попереджали, щоб вони не виходили з будинків. І не заради турботи про їхнє життя і здоров’я, а заради збереження таємниці.
Тож люди через вікна зачинених будинків бачили лише відблиски на небі немов під час потужної грози.
Після розпаду СРСР російські військові забрали з собою не лише військове обладнання, а й медичні центри та лабораторії, повністю позбавивши засобів лікування місцевих заражених ними мешканців.
Лише в останні роки, коли Казахстан зіп’явся на власні ноги, уряд спромігся збудувати лікарні в регіонах, які прилягають до полігону, та обладнати їх найсучаснішою медичною технікою за рахунок держави.
За словами глави відділення онкології лікарні міста Семей, важко встановити, чи рак викликано радіоактивним забрудненням, чи іншими чинниками, повідомляє казахське видання www.express-k.kz.
Але захворюваність на онкологію в області на 40% вища, ніж загалом по країні. Щороку до відділення онкології тут потрапляють 40 тисяч осіб. Радіація отруює життя і нових поколінь.
Так, у центрі допомоги дітям з обмеженими можливостями в місті Семей регулярно лікуються приблизно 350 дітей. Багато з них потерпають від мікроцефалії — аномально малих розмірів черепа та мозку, що характерно насамперед для жертв радіації.
Лише в горбачовські часи, в лютому 1989 року, в Казахстані було створено перший на території СРСР антиядерний рух. Він отримав назву «Невада—Семипалатинськ».
У серпні цього ж року керівник Казахстану Нурсултан Назарбаєв наказав припинити діяльність полігону.
«Ядерні випробування, проведені в Казахстані та інших куточках земної кулі, — злочин проти людства. Наш народ довгі роки був жертвою досліджень, які сіяли смерть усьому живому. Відтепер у нас цьому назавжди покладено кінець», — сказав тоді Назарбаєв.
1991 року Казахстан офіційно проголосив себе неядерною державою, хоча на його території ще залишалися радянські ядерні боєголовки.
До речі, саме з ініціативи Казахстану Генеральна асамблея ООН у грудні 2009 року встановила Міжнародний день протидії ядерним випробуванням. Він припадає на 29 серпня.
