«На моє глибоке переконання...»

Із цих слів починається майже кожен виступ наших можновладців. І не має значення, що це переконання — фальш або ж пристосуванство до певних обставин.

 

Головне тут — «глибоке переконання». Як, наприклад, у Нестора Шуфрича, який успішно бігає від однієї політичної сили до іншої, бачить це «переконання» у примноженні власних статків, постійних нападках на рішення більшості у Верховній Раді, уряду чи Президента, відбілюванні рішень Партії регіонів, у продовженні перебування російського Чорноморського флоту на території Автономної Республіки Крим до 2042 р.

 

Цей колишній заступник голови партії СДПУ(о) схвалює дії її лідера, а нині — керівника антиукраїнського «Українського вибору» Медведчука, у підтримці антиукраїнського закону про мови Колесніченка—Ківалова, до хрипоти критикує прийнятий Закон «Про державну мову в Україні». Усе в нас не так із вивченням мов національних меншин, особливо російської.

 

Фактичний же стан справ для «адепта миру» за будь-яку ціну (читай — здачі національних інтересів в угоду Росії) не має значення.

 

А фактаж такий: в Україні працює 581 російська школа, де навчається 356 тисяч дітей.

 

Більше того, в низці університетів викладання ведеться російською мово, зокрема в Університеті менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України (!).

 

У 71 школі вивчають угорську мову 16 тисяч дітей, стільки ж вивчають румунську мову.

 

У цьому зв’язку дивує позиція керівників цих країн щодо мовного питання, адже ні в Росії, ні в Угорщині, ні в Румунії немає українських шкіл (до слова, у 1946 р. в Румунії проживав мільйон українців).

 

Після окупації Криму Росією було закрито 7 українських шкіл, а на території самої Росії взагалі немає українських шкіл, хоча там, за приблизними даними, проживає від 4,5 до 10 млн. українців.

 

У Москві закрили єдину українську бібліотеку, а її завідувачку (до речі, росіянку) звинувачують у розповсюдженні екстремістської літератури — літератури, в якій ідеться про справжню історію України.

 

Тотальна русифікація призвела до того, що в Російській Федерації 190 народів і народностей не мають своєї преси, а література стала величезною рідкістю.

 

У середині 2000-х Центр екстремальної журналістики провів  дослідження про те, в яких російських регіонах у пресі, на радіо, телебаченні використовують корінні мови.

 

Лише кілька областей і республік можуть цим похвалитися — це Чечня і Татарстан, тож, як кажуть у народі, чия б корова мукала...

 

Однією з причин русифікації  українців є двомовність засобів масової інформації. Ми ледве спромоглися дещо збільшити український контент на радіо і телебаченні, у нас повно вивісок російською мовою, нас часто не хочуть обслуговувати в ресторанах, коли ми розмов­ляємо українською, іноді можуть навіть образити.

 

У цьому я бачу нерішучість нашого уряду, який оглядається не на народ, а на шуфричів, ківалових і їм подібних безбатченків. 

 

Водночас інтерес до вивчення української мови проявляють провідні країни світу. Зокрема, в Німеччині, в університеті Грайнсфальда, відроджено кафедру україністики, де вивчають і досліджують українську мову і культуру.

 

У Мюнхені діє Український вільний університет, Український техніко-господарський інститут, є українське видавництво, виходять тижневики «Шлях перемоги», «Християнський голос», квартальник «Рідна церква» (УАПЦ).

 

У Франції діє Українська наукова бібліотека ім. Симона Петлюри, є українські школи при деяких церковних парафіях.

 

У Парижі при Вищій школі східних мов є відділення україністики. Українська мова студіюється також на відділенні статистики університету Парижа.

 

У Польщі існує український ліцей у Легніці і педагогічний ліцей у Бартошині, що готує вчителів української мови. У Варшавському університеті на філологічному факультеті створено відділ української словесності.

 

У Римі відкрито Український католицький університет. В Англії діє «Українська видавнича спілка», виходить тижневик «Українська думка», квартальник «Відомості».

 

У США діють 54 парафіяльні школи, 6 вищих навчальних закладів та два коледжі, де викладання ведеться українською мовою, працює Українська академія мистецтв та науки.

 

При Гарвардському університеті діє український дослідницький інститут із кафедрами української мови, літератури та історії, видаються газети «Народна воля», «Америка», «Свобода».

 

У Канаді українська мова є як предмет у багатьох загальноосвітніх школах. Працює Канадський інститут українських студій, українознавчі дослідження є в університетах Торонто, Вінніпега, Саскатуна. Цей перелік можна продовжити — Австрія, Аргентина, Австралія, Бразилія тощо.

 

Ось тільки в Росії всього цього немає. І хоч нацик Путін, за його словами, дуже любить українців, бо ми ж, за його словами, один народ, при цьому добровольці з числа «братнього народу» вбивають цей народ у неоголошеній війні.

 

На моє глибоке переконання, нам своє робить — будувати вільну, незалежну, процвітаючу Україну, не звертаючи уваги на  «скігління», як казав один одіозний урядовець часів біглого президента, «патріотів» на кшталт шуфрича.