У «Мистецькому арсеналі» у Києві останній тиждень діє виставка «Уявний путівник. Японія».
Маршрут для відвідувачів укладений з використанням традиційних японських зображень, предметів, текстів, поезії, а також нових технологічних мистецтв.
«Коли вирушаєш в невелику подорож, — все одно куди, — усі відчуття неначе пробуджуються знову», — це слова Йосіда Кенко (Кенко Хоші).
«Уявлення про Японію у більшості з нас сформоване штампами на кшталт «кімоно», «суші», «харакірі», «цвітіння сакури», — нагадує співкураторка виставки, заступниця генерального директора «Мистецького арсеналу» з музейної та виставкової діяльності Юлія Ваганова.
— Але сьогодні Японія — одна з найтехнологічніших країн, а сучасні японські художники збирають нагороди різних фестивалів медіа-арту. Традиційне і нове тісно переплетені у цій культурі. Сучасний японський медіа-арт часто використовує теми і досвіди, закладені багато років тому. Відтак і не сприймається як щось незрозуміле чи штучне».
Відвідувачі виставки пройдуть через вісім залів, які почергово репрезентують традиційні для японської культури поняття: Порожнеча, Острів, Сад, Форма, Бакемоно, Шлях, Пори року та Мейсьо.
Скажімо, Острів представив японський медіа-художник Ліота Ягі, що поєднує у своїх роботах звук, скультуру та інтерактивне мистецтво.
Його проект Sound Sphere — це 20 сфер, які народжують звук за допомогою магнітної плівки та магнітофона.
На виставці представлено декілька основоположних шляхів японської філософії і культури: Шлях воїна (самурая), Шлях чаю, Шлях долі.
Часом незвичні образи шанобливості до батьків і притчі про неї.
Частиною виставки стала колекція «Флора Японії» Національного гербарію України.
Зібрав її під час відрядження до міста Токіо у 1914 році український сходознавець та японіст Олександр Кльотний.
За східно-азійською міфологією, боги пов’язують невидимою Червоною ниткою долі тих, кому судилося бути разом.
На цю тему розповідає історію кохання інженерки-генетика Тамакі молода японська мисткиня Хіромі Озакі, що працює під псевдонімом Sputniko! і відома своїми фільмами та мультимедійними інсталяціями, в яких актуалізує зміни суспільства під впливою розвитку технологій.
Її стильний фільм-кліп Sputniko! «Червоний шовк долі — Палке кохання Тамакі» оптимістично налаштовує на те, що можливо корегувати свою долю, принаймні пробувати її змінювати — варто.
У рамках виставки «Уявний путівник. Японія», яка зустрічає відвідувачів із 9 листопада, зокрема, відбулася презентація українського перекладу книжки японського філософа, письменника, буддиста Кенко Хоші «Нотатки знічев’я».
Один із найкращих творів японської класичної літератури доби Середньовіччя вперше заговорив українською завдяки перекладачу-японісту Ніні Баликовій, яка почала перекладати його студенткою-четвертокурсницею, а завершила разом із закінченням двох магістратур — Київського університету імені Тараса Шевченка та Токійського університету Васеда.
Чудово оформило і видало книгу видавництво «Либідь», яке запросило на презентацію відомих професорів-японістів, перекладачів, науковців.
Виступив на презентації і Надзвичайний і Повноважний посол Японії в Україні Шігекі Сумі.
Уривки з «Нотаток знічев’я» японською й українською мовами прочитали представники культурного центру «Сан» — Міюкі Цудзукі та Тетяна Солопчук.
Як уточнює у вступному слові до видання авторка перекладу Ніна Баликова, повне ім’я письменника від народження — Урабе Канейоші, проте вже кілька століть він відомий як Йошіда Кенко чи Кенко-хоші.
Кенко — його ім’я після чернечого постригу, «хоші» — почесне звання видатних ченців, що дослівно означає «учитель закону». Він походив із роду синтоїстських священиків.
Дід і батько обіймали посаду придворного провидця. Сам Кенко став наставником імператора Го-Ніджьо, коли того знали ще під іменем принца Куніхару.
Але удача й слава відвернулися від придворного літератора: після нетривалого правління Го-Ніджьо до керма влади став імператор іншої, протиборчої, династичної лінії.
І це відразу позначилося на долі Кенко. Коли у 1312 році укладали при імператорському дворі чергову збірку поезій, до неї не потрапив жоден вірш Кенко, і вже наступного року він прийняв постриг ченця, відмовившись від матеріальної допомоги кіотської знаті ( Кіото тоді був столицею Японії) і тривалий час жив відлюдником у віддаленому гірському селі, а потім усамітнився в Йокава, одній із трьох пагод храмового комплексу біля підніжжя гори Хіей.
На завершення «Уявного путівника» готують презентацію ще однієї книжки, до якої увійшла серія малюнків для дітей, в яких порівнюються традиційні символи Японії та України.
Її харківська художниця Марія Рубан створила на замовлення Мінінформполітики.
Цей проект називається «Україна в дзеркалі Японії».
«Ідея була в тому, щоб зобразити символічні об’єкти, які є архетиповими для українського народу та порівняти їх з аналогічними японськими, щоб зацікавити як дитину так і дорослих, які будуть читати її дітям, — пояснює Марія Рубан.
— Так, з одного боку сторінки, у нас, зображений, наприклад, самурай, а з іншого, — козак; японський храм — українська церква; суп місо — борщ, сакура — соняшник тощо. Малюнки намальовані аквареллю. Між іншим, стиль акварельного малюнку традиційно властивий японській художній школі».
Тираж книжки — 1 тис. екземплярів, розповсюджуватимуть їх серед українських та японських дітей.
Окрім усього іншого, у «Мистецькому арсеналі» ще кілька днів можна надихнутися філософією світанкової країни, уважно розгледіти японське національне вбрання, відчути спокій і прогрес, які вселяє Японія.
І дізнатися багато нового. Скажімо, про те, що кімоно складається з 12 частин та не має жодного гудзика — все в ньому з’єднується мотузками та ремінцями. А мистецтво вдягання кімоно називається «Кіцуке».
