В Українському фонді культури відбулася церемонія вшанування лауреатів Всеукраїнського поетичного вернісажу імені Максима Рильського «Троянди й виноград»-2017.
Лауреатам і дипломантам було вручено дипломи та спеціальні статуетки — кришталеві троянди, а також перші примірники нового видання, упорядкованого онуком поета, «Мудрості від Максима Рильського».
Цьогоріч конкурсний марафон серед поетів-аматорів країни тривав iз квітня по вересень.
Епіграфом до нього став вислів Максима Рильського «Людина кожна — якоюсь мірою поет».
У вернісажі взяли участь близько 400 авторів з усіх областей України.
«Дійсно, у наших громадян — лірична душа. Поезія живе в людині незалежно від віку та роду занять, — наголошує член журі, директор фонду імені свого діда Максим Рильський-онук. — Найстаршим учасникам, а їх виявилося кілька, — по 90 з гаком, а наймолодшому — Максиму Жадану з Харкова — 8 років та 8 місяців. У листі він залишив телефон мами і написав: «Захоплююся красою України».
На думку члена журі Миколи Луківа, «Троянди й виноград» невипадково названі вернісажем. Це не конкурсне суперництво, а огляд духовного стану суспільства, своєрідне соціологічне дослідження, барометр настроїв у суспільстві.
Через поетичне слово ми відчуваємо духовність народу, його філософський роздум i, звичайно, незламний патріотизм.
Майдан, Революція гідності, Небесна сотня... Донбас, війна, кров... Це те, чого не було в поезії попередніх чотирьох вернісажів (останній відбувся у 2012 році). Це те, що болить в усіх куточках України.
Та й у самому Донбасі, як і раніше, теж живуть поети, констатує Максим Рильський-онук. І пишуть вони українською.
Як, наприклад, Онисько Нетудихата зi Станиці Луганської, який живе на лінії фронту. Чи родина Каїр із села Темрюк Нікольського району Донеччини — батько Володимир Федорович, син Володимир Володимирович із болем згадують, що тепер на окупованому Донбасі мінні, а не пшеничні поля.
Їхнiй тезка, а може, родичка Надія Каїр із цього ж села (надіслала окремий лист) у вірші «Біль» пише: «... Як відгук грізної війни, як слід шрапнелі на березі... В юрбі я бачу зі спини — іде атошник на протезі...»
Попри соціально-економічні негаразди та військові дії на сході кількість учасників порівняно з попередніми конкурсними роками зросла майже в півтора раза. Особливо популярною стала номінація — філософська лірика, яку було представлено вперше.
Учасниця з Києва Любов Довженко вважає, що «непрочитаний вірш — мов нехрещена дитина».
«Хрещені» вернісажу, тобто члени журі, поети Іван Драч, Микола Луків, Петро Засенко, Станіслав Шевченко, Леонід Горлач, директор музею Максима Рильського Вікторія Колесник, меценат Володимир Бутко, Максим Рильський-онук, розглянули загалом десятки тисяч віршів і помітили, що загальний творчий i професійний рівень учасників цьогорічного вернісажу суттєво зріс.
«Можливо, ми десь не звертали уваги на певні професійні хиби, наприклад, у стилістиці, ритміці, — каже голова журі Іван Драч. — Водночас поети-аматори створювали образи, розмірковували, змальовували картини, освідчувалися в коханні — їх поезія жива, сприйнятна, і це було головним. Різноманітнішим виявився й жанровий доробок — тут і сонети, і верлібр, і ронделі».
З огляду на це було вирішено збільшити кількість лауреатів з 12 до 16, ще 25 учасників стали дипломантами.
А понад 20 поетів відзначили в окремих номінаціях — патріотична, філософська, інтимна та пейзажна лірика (детальніша інформація про переможців — на сайті Літературно-меморіального музею Максима Рильського та його сторінці у «Фейсбуці») .
