Не вчіть учених їсти хліб печений,

Критика несподіваного опонента в соцмережі генерувала необхідність висловити власну думку з приводу однієї психологічно-світоглядної проблеми, яка домінує в політиці, відлунює в суспільстві і перекочувала в соцмережі...

 

Як молитву, політики час від часу закликають: українці повинні вичавити з себе раба/совка/ватника/хуторянина/шароварника/хатоскрайника тощо.

 

Усі ці побажання/вимоги справедливі, але вони орієнтовані на результат, ігноруючи процес, а без процесу не може бути результату.

 

Щоб українці забули віру пращурів, їх силоміць загнали в Дніпро, спалили дохристиянську літературу, знищили священиків/волхвів, зруйнували капища/храми.

 

Щоб українці «забули» свою мову, її кілька разів забороняли на державному/імперському рівні, витіснили з публічної сфери, з підприємств, учбових закладів тощо, створивши російське мовне середовище і не пустивши повною мірою в «незалежну» Україну... А ви хочете, щоб папуга, що живе у французькій родині, заговорив на івриті?

 

Окремо я не погоджуюся з любителями покепкувати з т. зв. хатоскрайності. Вам заперечую не я, а авторитетний свідок — автор автобіографічного роману «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський: повстанці-селяни починали нудьгувати за своїми стріхами, коли довгий час не було «роботи» — бойових дій.

 

Відомо також, що в часи набігів кочівників орач тримав при собі зброю. На відсіч агресору після Революції гідності злетілися орли-соколи, відірвавшись від власних проблем...

 

В українців немає касти воїнів, бо вони — нація воїнів-трударів! Тож ваша категоричність — то не патріотизм, а україноскептицизм, що межує з українофобією...

 

Формат соцмереж спростив дискусію до рівня лайків (мені більше до вподоби український переклад — гавків): глянув — подобається, лайкнув. Не подобається — лайкнув іншим тоном.

 

Це — рівень інстинктів, і на ньому немає відповіді на запитання, звідки з’явилися в наш час раби, совки, ватники, хуторяни тощо.

 

Але на це запитання відповів іще в 60-ті роки ХХ століття англійський вчений Оскар Льюїс, увівши термін «культура бідності»: тривале проживання в бідності виробляє особливий спосіб життя, зокрема нездатність щось зробити, аби вийти з цього становища, і цей спосіб життя передається у спадок (тому, мабуть, українці на виборах наступають на старі граблі).

 

Останнє зрозуміло з огляду на поширеність культури бідності, що охопила все суспільство. І тому ваш заклик до кожного — непродуктивний, тому що не можуть окремі особи самохіть разом й одночасно змінити вектор руху.

 

Потрібен авторитетний провідник, який зумів би розвернути суспільство. Роль лідерів в історії ніхто не спростував достеменно.

 

Інший відомий мудрець сказав: «Той, хто володіє сучасним, — володіє минулим; а той, хто володіє минулим, — володіє майбутнім».

 

У соцмережах досягти втілення цієї тріади в життя неможливо! Тож спускайтеся на грішну землю й організовуйте отой прес, що вичавить з українців меншовартісні звички. Або, як кажуть у народі, не вчіть учених їсти хліб печений...