Нова поетична книжка з серії переможців літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» — «Рубати дерево» Дарини Гладун.
Збірка одразу привертає увагу домінуванням чорної барви в оформленні, формальними експериментами у розташуванні тексту, графічними символами.
На обкладинці — прокреслені літерами чорно-білі річні кола дерева. А коли розгорнути книжку, стає ясно, що ідея цих кіл охоплює ціле видання.
Своєрідним їхнім звуженням постає сама композиція, розташування віршів, поєднання розділів із оберненою нумерацією — від нескінченності, потім двадцять четвертого розділу й до нуля (при цьому потрібно зазначити, що нумерація самих віршів рухається в зустрічному напрямку).
Не кажучи вже й про насиченість текстів образами дерев, їхнього зрубання тощо.
Віршам Дарини Гладун притаманна формалістична концептуальність, продумана й багатозначна структурна побудова.
Що можна пов’язати з традиціями на стику високого модернізму й авангарду (хоча про стилізацію, як таку, чи про безпосередню маніфестовану спадкоємність тут навряд чи йдеться).
Вагому роль у віршах «Рубати дерево» грає ритм, специфічна музичність. Так само нескладно зауважити відданість поетки архетипічним образам, символічним шарам значень.
У збірці є багато наскрізних мотивів, активно й акцентовано присутніх у світових міфологіях і релігіях — як-от шкіра, змія, серце, земля, хрест, могила, певні звірі тощо.
Це створює додаткові можливості для трактування текстів Дарини Гладун.
І охочим тут багато чим допоможе концептуальна післямова літературознавця, професора Юрія Коваліва (він, власне, розглядає «Рубати дерево» великою мірою саме через українську архаїку, хоч тут цілком можливі й інші перспективи — пишу це впевнено, як людина, котрій випадково довелося вперше читати цю книжку паралельно з нарешті перекладеним українською «Трактатом з історії релігій» Мірчі Еліаде).
Віддає поетка належну данину і більш «чистій», «естетській» метафориці — «ти приходиш снігом / крізь діряву стелю консерваторії / і так я знаю / що вже давно повесніло».
А також і традиції «оповідних», сюжетних верлібрів. Серед останніх очікувано зустрінемо й родинні історії, і тексти зі «сновидними» фабулами.
Стиль Дарини Гладун більш ніж упізнаваний і надзвичайно цілісний, самодостатній. Аж навіть провокує запитання: що ж далі? Та залишмо його на відкуп самій авторці та її наступній книжці.
Повертаючись до густоти й гомогенності стилю, треба відзначити, при цьому він спирається на досить широкий арсенал засобів, прийомів та ідей.
Так поряд із майже герметичною цілістю забезпечується масштаб і «повітря».
А при цьому ще й відчутний рівень патетики, що його можна вважати як ознакою етапу творчості поетки, так і характеристичною рисою української поезії десятих років назагал. В літературній історії цих років «Рубати дерево» гарантовано посяде своє самобутнє місце.
