Василь Нечепа: «Важко збагнути, як сліпі передавали сліпим кобзарську науку»

— Пане Василю, чому саме цього кобзаря сьогодні згадуватимуть на чернігівській сцені? 

 

— Терентій Пархоменко на початку минулого століття поставив чернігівську кобзарську школу на високий, професійний концертний рівень. Його репертуар записували провідні вчені того часу.

Народився у 1872 році в селі Волосківці на Чернігівщині. Там і похований. Цей кобзар сонце бачив: до десяти років був зрячим. Коли осліп, віддали в науку до відомого незрячого кобзаря Андрія Гойденка.

 

Цей отець кобзарський зберігав та примножував традицію найдавнішої чернігівської кобзарської школи. Був послідовником творчості сліпого кобзаря Андрія Шута та інших сліпих чернігівських кобзарів. Терентій Пархоменко був співаком та вправним кобзарем-лірником. Віртуозно опанував гру на цих інструментах та зачаровував своїм ліричним тенором. Важко збагнути, як сліпі передавали сліпим кобзарську науку. Кобза — інструмент, де струни з розливом. Відстань між струнами внизу набагато менша, ніж зверху.

 

Отже, м’язова пам’ять у правій руці відсутня. Чернігівці лівою рукою грали тільки на басах (бунтах). На лірі — трохи простіше лівою рукою. Але, щоб вона заплакала, мусить бути вібрато, як у скрипаля чи віолончеліста. Ось і плачте та крутіть собі ліру дерев’яними пальцями.

 

Терешко Пархоменко за своє коротке життя навчив видатних кобзарів. Його учень Аврам Гребень був лірником-віртуозом. Він доніс до наших днів безліч унікальних лірницьких пісень, що були записані на магнітну плівку. Віртуозом-кобзарем був його учень Петро Ткаченко-Галашко. Його 100-річчя від дня народження за рішенням ЮНЕСКО святкували. Серед його учнів — Василь Потапенко, Олександр Корнієвський, Михайло (Микола) Домонтович (він записав репертуар свого вчителя на ноти. Видав у Одесі у 1913-1914 роках «Самонавчатель» гри на чернігівській кобзі. Книги ті знищили, а Домонтовича розстріляли). Були й інші учні. Мене грати на кобзі та лірі вчив учень Пархоменка Олександр Корнієвський. 

 

— Що можете розповісти про кобзарювання Терентія Пархоменка?

 

— На початку минулого століття в Україні було ще багато кобзарів. Була ще й полтавська кобзарська школа. Там Остап Вересай зазнав великої слави. Терентій Пархоменко — кобзар нового типу. Він володів великим репертуаром від отців-учителів. Цей репертуар добре досліджено. Але ми бачимо у його концертах безліч творів, яких його отці не знали. Він сам робив обробки різних пісень та дум. Борис Грінченко записав безліч дум з голосу кобзаря. Високо оцінювали творчість кобзаря Іван Франко та Олена Пчілка — мати Лесі Українки. Шанувала кобзаря уся тодішня столична еліта.

 

Цей кобзар по-справжньому гастролював. Через Мену, Чернігів та Ніжин їхав до Глухова, Луцька, Полтави, Катеринослава. Співав у Варшаві. У 1902 році співав у Харкові та Полтаві на 12-му археологічному з’їзді, де здобув велику славу. Про нього як видатного кобзаря пише Гнат Хоткевич. Розстріляний. Про Терентія Пархоменка пише фольклорист Михайло Сперанський. Кобзар гостював у вченого, ходив співати на базар, де ряди торгові замовкали. 

 

Терентія Пархоменка забирає на гостини класик української музики Микола Лисенко. Він понад два тижні записує пісні та думи з голосу кобзаря. Вчить пісень та дум з нот. Організовує в 1909 році концерт у колонній залі у Києві. Тепер там філармонія. Вдягають кобзаря у нові концертні строї. За виступ зібрали 350 золотих. Розповідав, що у родині композитора дуже поважали його та гарно пригощали. 

 

Через два роки після такого успіху в Умані у день 50-ї річниці пам’яті Тараса Шевченка (10 березня 1911 р.) кобзаря просто на сцені побили жандарми. Співав «Про Морозенка», «Думу на смерть Тараса». А потім завів пісню «...Трудно браття нам живеться на Русі святой». Там є слова: «Всі народи вже свободи добились давно. А у нас усе незгоди і тємно, тємно...» То була остання пісня у житті славетного, нескореного кобзаря. Дочка Явдоха привезла батька до Волосківців, де він 23 травня помер. 

 

В останні дні життя його провідав Олександр Корнієвський. Кобзар був дуже обурений на майстра музичних інструментів за виготовлення кобз та бандур для зрячих музикантів. Він був переконаний, що це музика сліпих. Він навчив Корнієвського грати на кобзі та лірі у 1905 році, коли майстер ремонтував його кобзу. Корнієвський виготовив для нього три кобзи на замовлення Миколи Лисенка. Потім почав робити бандури, додав до діатонічної кобзи півтони поміж струнами та поставив перемикачі на струни (демфер). Так 100 років тому Олександр Корнієвський зробив бандуру. Завдяки Терентію Пархоменку та його учню Корнієвському Україна має сучасний, концертний, хроматичний музичний інструмент.

 

Жоден народ світу нічого подібного не має. У бандурі два інструменти одразу — приструнки, як у гуслях, чи цимбалах, та (баси) бунти, як у гітарі. Це прадавня наша музика, яка народилась тут і віками разом з кобзарями несе людям правду. Якби оці кобзарі народилися десь у інших краях, — уже б давно їм пам’ятники стояли. Українці мають унікальну, прадавню, непереможну зброю — кобзу та бандуру. Тому ми є. 

— Що скажете про сучасне кобзарювання? 

 

— Сучасне кобзарювання — це великий сум. Справжнього розквіту зазнало тільки за президентства Віктора Ющенка. Було виділено 10 мільйонів гривень для придбання бандур (2 млн. дол.). Я ходив з листами до Президента, просив замінити слово «придбання» на «виготовлення». Ми хотіли музичну фабрику врятувати. Не вийшло. Здебільшого кошти розікрали. Ведеться слідство. Чернігівщина має понад 100 бандур від Президента та стільки ж скрипок. Було організовано міжнародний кобзарський фестиваль. Відзначено безліч кобзарів державними нагородами та званнями. 

 

Хотіли на базі військового училища створити кобзарську консерваторію. Корпуси військових приміщень гинуть на наших очах. Не дозволено кобзарське мистецтво розвивати. Тепер ні бандуру замовити у Чернігові, ні струни до бандури не зможете. Музичну фабрику розтрощили та спалили. А вона навіть при німецькій окупації працювала. Творили капелу бандуристів у чернігівській філармонії. Але... Тепер, починаючи з Національної капели бандуристів, уся наша зброя національна, усе, що про Україну нагадує, потихеньку нищиться. 

 

— Як живеться та концертується сучасному кобзарю Василю Нечепі?

 

— Живеться, і беззупинно кобзарюється у великій нерівній боротьбі на окупованій території. Мене 35 років женуть з Чернігівщини кобзарської безжалісно і безсоромно. Концерти, присвячені ювіляру Іванові Франку, я провів далеко не у кожному районі Чернігівщини. У Корюківці музей Олександра Корнієвського демонтували. З благодійним концертом у день наро­дження Корнієвського до дітей корюківських не пустили. Там громада нову владу обрала. Я відспівав концерт пам’яті Олександра Корнієвського у переповненій залі Семенівського РБК. 

 

Ось уже понад 20 років, як розігнали чернігівську філармонію разом зі мною, мене на жоден святковий концерт ні до філармонії, ні до театру не запросили. Не запросили і як громадянина славного міста Чернігова на якийсь святковий захід. Я сам, за можливості, потихеньку до пам’ятника Тараса Шевченка квіти несу і намагаюся бути присутнім на різних патріотичних заходах.

 

Прово­джу безліч благодійних концертів та волонтерських заходів. Встановлюю меморіальні дошки славним чернігівцям. У день народження Тараса Шевченка співав у Львівській Національній опері. Велика подяка директору опери Василю Вовкуну. На телеканалах на мої концерти табу. 200 сольних концертів Тарасові Шевченку відспівав і 160 Іванові Франку. Жодного разу не показали, тільки інколи поли від свитки мелькали. У ювілейний рік Шевченка моє прізвище викреслили із шевченківських лауреатів Чернігівщини. 

— Як ви стали послідовником творчості кобзаря, який загинув у 1911 році?

 

— Дуже просто. Зібрав багато наукової літератури про Терентія Пархоменка. Там і стрій кобзи, і форма з фото. Зробив із фанерочки форму кобзи, натягнув туди 16 приструнків та 7 басів (бунтів) і на початку 80-х років почав їздити по науку до Олександра Корнієвського, який повернувся з таборів. Там його понад 24 роки загартовували, як він казав. Першу кобзу, вересаївського строю, мені виготовив відомий майстер музичних інструментів Олександр Шльончик. Кобзу строю Терентія Пархоменка мені за порадою Корнієвського виготовив Микола Єщенко.

 

Його весь світ знає як видатного майстра гітар. Він вважав Олександра Корнієвського своїм учителем. Я дав йому свої креслення, і він одну кобзу зробив. Минулого року не стало і Миколи Єщенка. Моїй кобзі 30 років. Жодної тріщини. Ліру мені виготовили на Мельнице-Подільській музичній фабриці. Я її трохи вдосконалив. Мене з дитинства вчили грати на скрипці. Це дало можливість за 35 років опанувати і дуже складний інструмент — ліру. Сьогодні в Україні вам на лірі ніхто не заграє.

 

— Чи маєте учнів?

 

— З винаходом бандури потреба у чернігівській кобзі відпала. До мене по науку ніхто не звернувся. Вчитися на лірі приїздили хлопці з Канади та США. Приїздив по науку з Мінська Олег Оловніков. Це віолончеліст світового рівня. Грав усе, що було написано для віолончелі. Тепер відмовила ліва рука. Переграв. Він так і не зрозумів, як вібрато на лірі грається. На лірі грає мій онук Михайло. Якщо зуміє років 10 крутити ліру, стане лірником. Знає Михайло, як грали на кобзі давнім чернігівським кобзарським відбоєм. Навчив козака. Якщо захоче, то й кобзарем стане. Мене лірі Корнієвський учив. Заплакала ліра у моїх руках десь через 5 років безупинних гастролей. Я щороку, продовжуючи творчість Терентія Пархоменка, співаю не менше 100 сольних концертів. 

 

Олександр Корнієвський неохоче зразу вчив мене. Говорив, що він уже на 100 кілометрів Пархоменка обігнав. Не радив мені, співакові, йти у таку небезпеку. Казав, що там холодно і голови рубають. Говорив, що я буду назад кобзарювання тягнути та дисертації писати. До Корнієвського по науку ніхто не їхав. Там не те що до хати зайти, по вулиці з осторогою ходили. Я пообіцяв маестро Корнієвському дисертації не писати, назад не тягнути і Терентія Пархоменка не обганяти.

 

Запрошую ввечері до чернігівської філармонійної зали. Будемо славити видатного кобзаря-лірника, кобзаря-бунтаря. Будуть грати юні бандуристи. Їх у Чернігові сотні. Розкажу про кобзаря всю правду та продемонструю спосіб гри на кобзі та лірі, якими володів Терентій, чи, як у народі звали, Терешко Пархоменко!