Якби такого фестивалю не було, його варто було б вигадати. Так можна охарактеризувати перший Київ-етно-мюзик-фест «Віртуози фолку», який нещодавно «окупував» Український дім.
Протягом дня тут грали, співали, танцювали, майстрували і просто насолоджувалися народною музикою, як кажуть, і старі, й малі.
А головне — фестиваль дав відчути глибину української традиції в усій її красі від часів Трипілля до сучасності.
Співають усі! І майструють теж
Фестиваль «Віртуози фолку» захоплював своєю стихією iз перших кроків і вже не відпускав.
Одразу у фойє була облаштована сцена, на якій упродовж дня в режимі нон-стоп тривав марафон народної музики у всіх її проявах: від автентичних «Бовсунівських бабусь», класичної сопілки і барокового торбану, з одного боку, до «бандурного джазу» від Георгія Матвіїва, авторських імпровізацій на цимбалах фіналіста шоу «Україна має талант» Петра Сказківа, поєднання народної пісні з біт-боксом та інших цікавих експериментів.
Тут же можна було побачити виступ дитячого ансамблю «Зернятко» із їхньою програмою за мотивами Трипільської культури, почути визнаних музичних авторитетів на кшталт скрипаля Кирила Стеценка чи бандуриста Романа Гриньківа або послухати авторські фантазії піаніста Романа Коляди.
Такий мікс зачаровував, бо в основі кожного виступу лежала відома змалечку українська мелодія.
Атмосферу фестивалю створювали і народні майстри, які не лише презентували свої вироби, а й проводили майстер-класи.
Останні особливо припали до душі дітлахам, яких тут було чимало, тож багато хто повернувся додому із малюнком у стилі петриківського розпису від Олесі Вакуленко, лялькою-мотанкою від Валентини Бердник-Сокоринської, солом’яним дідухом чи оберегом від Марії Кравчук або кошиком із лози від Галини Кучер.
Поряд можна було побачити діючі дерев’яні міні-моделі знарядь праці від трипільських часів до сьогодення (млини, ткацькі верстати та друкарські станки) Миколи Майка, глиняний посуд та народні іграшки від Сергія Денисенка та Лесі Денисенко-Єременко, дерев’яні іграшки Івана Приходька та ще багато цікавих народних промислів.
А «Бовсунівські бабусі» приїхали на фестиваль із давніми прялками та веретенами, тож усі на власні очі могли побачити, як наші предки робили волокно.
Особливий інтерес привернули до себе експозиції народних інструментів, які на фестивалі презентували відомі майстри цієї справи.
Тут можна було побачити і флейти індіанців Північної Америки Костянтина Мітокару, і волинки від волинянина Віктора Іщука, і сопілки, тилинки та окарини (виявляється, це слово походить від італійського «окарІна» — «гусенятко») Василя Нагірного та Володимира Вітренка.
Тут же можна було почути давній торбан, який привіз на фестиваль кобзар і майстер Юрко Фединський, та можливості електробандури, які демонстрував Іван Ткаленко.
Доповненням фестивалю стала і виставка з історії українського народного вбрання — від часів Трипілля до робіт сучасних дизайнерів, експозиція шитих рушників «Дерево роду» із колекцій обухівських вишивальниць, виставка поезій на полотні «Вишитий Кобзар» Івана Рябчука, колекція реконструйованої кераміки музею «Дивосвіт Трипілля».
Також у рамках фестивалю відбулася презентація книжки відомої журналістки Наталки Фіцич «Культ предків».
Від автентики до фолк-року
Ідея поєднати на одній сцені, здавалося б, непоєднуване з’явилася у його організаторів — музикантів Київського академічного ансамблю народної музики «Дніпро» вже давно.
«Ми ось уже скоро чверть століття у постійному творчому пошуку, як донести до слухачів глибину і неповторність української народної музики, — каже ідеолог фестивалю «Віртуози фолку», солістка ансамблю «Дніпро», народна артистка України Олена Кулик. — Нам хотілося, щоб люди відчули, що грати етно — це не тільки модно. Це ще й прекрасна можливість віднайти власну ідентичність у цьому такому бурхливому сьогоденні».
Утім лише влітку цього року Департамент культури КМДА вирішив підтримати ідею і виділив кошти.
Тож усе робилося в надзвичайно стислі терміни, не характерні для мистецьких подій такого масштабу.
Фестиваль став своєрідним творчим експериментом. Це була чи не перша спроба налагодити своєрідний діалог між «автентиками» та «академістами».
Уже сама ця ідея у певних колах викликала недовіру і спротив.
«Народно-автентична культура і культура академічно-професійна — це дві принципово різні культури, цивілізації, галактики. Вони мають зовсім різні ідеології, цінності, суспільні завдання та світоглядні системи», — писав свого часу з цього приводу відомий скрипаль і композитор Кирило Стеценко.
Однією з причин такого протиставлення стали спроби в радянські часи вихолостити народну культуру і «витворити новий радянський фольклор» на основі «академічної народної музики», яка пізніше отримала тавро «шароварщини», та поява так званої «клубної культури» з рекомендованими репертуарними збірниками, за межі яких виходити було зась.
«Ми пам’ятаємо, як було важко пробити щось нове й неординарне, коли ми з «Дніпром» тільки починали, — розповідає виконавчий директор «Віртуозів фолку» Любомир Матейко. — Крок управо, крок уліво — і вже табу. Ті ж клубні працівники нам зараз кажуть: а в нас немає репертуару, підкажіть нам, що робити, як позбутися цієї «шароварщини». Сподіваємося, що наш фестиваль дозволить знайти відповідь на це запитання».
Як показала практика, і в самих музикантів, які шукають себе у народній музиці, теж давно з’явилася потреба «поваритися в одному казані», поспілкуватися, обмінятися досвідом, почути щось новеньке і себе показати.
«Зараз у сучасному світі всі відкриття робляться на стикові наук. Ми вирішили поєднати автентику і сучасні експерименти, зробити наш фестиваль на стику жанрів і стилів, і дуже сподіваємося, що в результаті такого поєднання теж народиться щось нове», — зазначив арт-директор фестивалю, відомий сопілкар Олесь Журавчак.
«На мій погляд, найжахливіша річ — це сформовані стереотипи та активне небажання людей навіть бачити щось нове. Нові стилі та їх змішування збагачують репертуар та розширюють слухацьку аудиторію, не чіпаючи при цьому ортодоксальну музику. Добре, коли це зроблено професійно», — каже один iз гостей «Віртуозів фолку», бандурист Георгій Матвіїв.
Професійність — передусім
Власне, на професійність і робився головний акцент у розробці концепції нового фестивалю.
Тож оргкомітет, до складу якого ввійшли провідні діячі галузі: композитори, професійні виконавці, мистецтвознавці, фольклористи-етнографи, викладачі музичних ВУЗів, до відбору учасників «Віртуозів фолку» поставився супервідповідально.
На конкурс надійшло близько сотні заявок з усіх куточків України, з яких у результаті було відібрано 25 учасників фестивальної програми.
«Дуже хотілося б більше, і було багато цікавих солістів та ансамблів, але тривалість фестивалю — тільки один день. Тож 25 учасників — це максимум. До речі, заявки продовжують надходити й досі, після фестивалю, і ми їх усіх запрошуємо вже на наступний рік», — говорить Олена Кулик.
Учасники фестивалю презентували всю Україну: від Києва, Полтави, Дніпра і навіть Донбасу до Львова, Волині та Тернополя.
Цікаве було і жанрове розмаїття фіналістів — від автентичних виконавців, сольного співу, сольного інструментального виконання, академічного ансамблевого музикування, гуртового співу, троїстої музики до етно-джазу, фанк-фолку, фолк-року та інших експериментів.
Загалом у фестивалі «Віртуози фолку» взяли участь близько сімдесяти окремих музикантів та колективів, а загальне число учасників наближалося до двохсот.
Почесні дипломи фестивалю отримали Народний театр фольклорної пісні «Дивина» з Донеччини, Ансамбль сопілкарів із Луцька, ще один сопілкар Олексій Павлечко з Києва, який виступав із сестричками, киянки Софія Цивінська, Юлія Вітранюк, Оксана Нікітюк, оригінальні гурти Kvitana та Folky Funky.
Спеціальний приз за кращий сценічний образ отримала чи не єдина в Європі класична виконавиця на торбані Марія Віксіна, за оригінальний сценічний етно-костюм — Сергій Гаврилюк із Рівненщини, відкриттям фестивалю став фольк-рок гурт MniShek, а приз глядацьких симпатій дістався фольклорному ансамблю «Кралиця» із КНУКіМ.
У гала-концерті, на якому яблуку не було де впасти, також узяли участь Ніна Матвієнко, «Бовсунівські бабусі», проект Jazz Kolo, Ілларія, Ірина Шинкарук, Роман Гриньків та Георгій Матвіїв, фіналіст шоу «Україна має талант» цимбаліст Петро Сказків, Кирило Стеценко, Тоня Матвієнко, Іванка Червінська,Тетяна Школьна, Руслана Лоцман, гурти The Doox, TaRuta та інші.
І, звичайно ж, ініціатори та організатори фесту — сопілкар Олесь Журавчак, скрипаль Любомир Матейко, солістка Олена Кулик та ансамбль «Дніпро».
(До речі, на фестивальній сторінці у «Фейсбуці» було організовано пряму трансляцію фестивалю на весь світ, тому стати глядачами міг кожен, від Америки та Канади до Польщі, Росії та Бразилії).
Майданний дух
Організатори фестивалю хотіли, щоб у день фестивалю «Віртуози фолку» Український дім став територією творчої свободи. І показали, що українська етно-культура є сучасною, модерною, молодіжною, і водночас вона має глибокі сакральні традиції.
І в багатьох спливали асоціації з Майданом. Не лише тому, що саме тут, в Українському домі, практично в ці дні у часи Майдану базувалася Мистецька сотня, тут розписувалися майданівські каски, тут працювала Бібліотека Майдану, тут організовувалися творчі імпрези і практично цілодобово лунала музика.
На «Віртуозах фолку» було якесь особливе відчуття, що не люди втілюють у життя якусь ідею, а ідея, народившись, збирає потрібних людей у потрібному місці.
