В Україні бажаючих міняти систему — хоч гатку гати. Та мало хто із цих перезавантажувачів годен артикулювати, що треба змінювати і яким буде кінцевий результат.
Вочевидь, що наріжним каменем будь-якої державної будівлі (=системи) є конституція. Тож міняти підмурівок держави потрібно з основного закону.
Праці, присвячені розгляду конституційного дизайну держав, належать до сфери науки.
В науковій літературі є автори, саме ім’я котрих є «знаком якості» — їхні розвідки написані мовою доступною і викладачам, і студентам-юристам; поєднують науковий і публіцистичний дискурси.
У цьому сегменті літератури безперечним авторитетом є Всеволод Речицький. Його нова книга «Конституційне АБВ» (Х.: Права людини, 2016) — приклад того, як хитромудре конституційне полотно може бути виткане простими нитками, «зрозумілими» кожному.
Книга є збіркою есе і памфлетів, поєднаних наскрізною темою — оглядом засад американського і європейського конституціоналізму як взірця для українського законодавця.
«Конституційне АБВ» В. Речицького рясніє цікавими фактами, спостереженнями, влучними цитатами, філософськими роздумами.
Зокрема, «розпочата в другій половині ХХ ст. Верховним судом США боротьба за громадянські права була почасти наслідком конституційного захисту... свободи транспортних перевезень. Тобто всю потугу виконавчої гілки влади було сконцентровано на забезпечення ринкових правил. І це є логічним, бо саме президент США зобов’язаний... підтримувати, охороняти й захищати Біблію вільного ринку — Конституцію Сполучених Штатів».
Ці два поняття — «свобода» і «вільний ринок» (у широкому розумінні: як синонім індивідуальної спонтанної ініціативи, «етики ірраціонального начала» за Ф.Фукуямою) пронизують текст і дозволяють проаналізувати, як вони конституційно захищені у США, Європі й Україні: «Філософський зміст конституційного права співпадає з пошуком нормативних оболонок (гарантій) свободи і справедливості».
В розумінні не абстрактних понять, а тих, які «відповідають органічній природі вільної людини».
Тож доморощеним перезасновникам держави потрібно відійти від марксистського волюнтаристського месіанізму (концепції «нової людини») й почати сприймати людей такими, якими вони є в реальності (індивідуальностями).
Саме для них має бути написана нова органічна конституція нової (п’ятої за ліком) Української республіки, підмурівком котрої є концепція сильної держави, яку, втім, урівноважує режим впорядкованої свободи — порядок взаємин між громадянами і державою.
Нова (органічна) конституція має забезпечити рівноправні («горизонтальні») ринкові відносини, бути «гарантією політичної та економічної свободи народу, охоронцем суб’єктивних невідчужуваних прав людини».
Вона «реалізує функцію спрощення й прискорення більшості, якщо не всіх, соціальних трансакцій», які є фундаментом і гарантією ліберально-демократичного капіталізму.
На відміну від збудованого в Україні режиму монополістичної олігократії, котру треба демонтувати заради збереження й розвитку української нації.
Як стверджує В.Речицький, провідною ідеєю конституціоналізму є прискорений поступ, соціальна динаміка, тобто саме те, чого бракує Україні всі 26 років: «Підтримувана конституцією свобода пропозиції і попиту створює ринок, для якого демократія є лише одним із важливих сегментів».
Свобода є передумовою, а не наслідком народоправства. «Економічна, політична і особиста свобода спираються на демократію, не будучи її безпосереднім продуктом»; громадянська свобода не обмінюється на комфорт або добробут, «свободу громадянського суспільства і його членів допустимо обмежувати лише для захисту самої свободи».
Конституція як вищий охоронець людської свободи забезпечує верховенство права, рівність можливостей, недоторканність приватної власності (крім набутої незаконно), невтручання в творчу (академічну, мистецьку, інтелектуальну) діяльність, гарантує підприємництво, вільне переміщення людей, товарів, послуг і капіталу, є «обмежувачем не лише бюрократичної, але й широкої демократичної влади».
«Англосаксонська ідея верховенства права й обмеженого правління вдало поєднала в собі вимоги індивідуальної свободи, виборності керманичів й право народу контролювати хід державних і громадських справ», — пише автор і задається питанням: а чи відображені в Конституції України аксіоми органічного конституціоналізму?
Запитання риторичне, бо в нашій Конституції «відсутні категорії свободи, апеляції до вільного народу, громадянського суспільства як такого».
Державний Гімн містить слова про свободу, а Конституція України «не передбачає права на демократичне повстання задля відновлення чи захисту народом свого повновладдя», як і «права народу на вільне володіння зброєю», що й не дивно, бо «розробники Конституції пішли шляхом невдумливого «копіювання із застереженнями» наявних у світі нормативних зразків»: одні — не розуміли значення норм та інститутів, інші — й не думали їх виконувати: звичні комуністичні нещирість і лицемірство.
Як підкреслює В.Речицький: «Органічна конституція є гарантом здійснення творчого потенціалу індивіда й народу в цілому.
Закономірно, що відсутність поступу свідчить про дефектність будь-якої з національних версій основного закону». Нова Конституція «має стати на бік захисту свободи народу, індивідуалізму, приватної власності й ринку від можливих зазіхань навіть демократичної влади».
