Ще влітку Національний музей історії України у Києві проводив благодійну акцію «Стань меценатом — підтримай музей. Плати за вхід скільки можеш», під час якої збирав кошти на екскурсійні гучномовці, щоб співробітникам НМІУ було легше водити екскурсії просто неба, а слухачам добре чути, що їм розповідають.
Екскурсоводи музею розраховували, що зможуть запропонувати екскурсії, які будуть за якістю не гірші, ніж у професійних гідів. Пройшло більше двох місяців — омріяних гучномовців нема.
«УМ» вирішила звернутися до НМІУ і розпитати, що трапилося. Адже десятки відвідувачів зголосилися стати благодійниками і з охотою жертвували хто 10 грн., а хто — більше сотні на розвиток музею…
Камінь спотикання — благодійні кошти
Відповідь була неочікуваною. Гроші лежать на благодійному рахунку НМІУ, співробітники музею чекають на погодження з боку Міністерства культури, щоб пустити їх у дію і закупити відповідне обладнання.
А Мінкульт взяв паузу: не підписує довідки про зміни до кошторису майже півтора місяця. Проте чиновники могли б навiть подякувати НМІУ за ініціативу, вміння зібрати на потрібну справу гроші і бажання розвивати музей. Але на жаль...
На момент збирання інформації для статті у НМІУ так і не прийшла відповідь із Мінкульту.
Тож «УМ» вирішила і від себе поцікавитися рішенням міністерства: чи придбає музей гучномовці для екскурсоводів; як бути з благодійними коштами культурному закладу, якщо Мінкульт не поспішає з відповіддю?
Спершу головний спеціаліст відділу з питань музейної справи Міністерства культури Наталія Біленко відмовилася коментувати ситуацію з НМІУ по телефону, лише через офіційний запит.
Через п’ять днів, згідно із Законом України «Доступ до публічної інформації», чиновниця надала офіційну відповідь «УМ»: «Міністерство культури завжди підтримує ініціативи музею, спрямовані на виконання статутних завдань та сприятиме їх реалізації у спосіб, у межах повноважень та на підставі Конституції та законів України».
Після отримання відповіді «УМ» звернулася у НМІУ, чи справді Мінкульт сприяє реалізації проектів, адже пазли не складаються.
До речі, 31 жовтня, музей, врешті-решт, отримав відповідь на своє звернення від 20 вересня. У ньому слово в слово була процитована відповідь, яка готувалася для «УМ», чи навпаки.
«Більше місяця чекали відповідь про те, чи можемо на благодійні кошти купити невеличкі мікрофончики для наших екскурсоводів, які використовують всі гіди в Києві», — знизує плечима генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська.
Як пояснити співробітникам, далеким від знань фінансових процесів, чому їх плани затрималися і не реалізовуються?
Тетяна Сосновська утримується від коментарів про відсутність відповіді з Мінкульту, а просто каже колегам, що треба іще почекати.
Директорка розповіла, що співробітники у НМІУ розробили кілька цікавих екскурсій для дорослих і дітей по території музею — Старокиївській горі, звідки пішла Київська Русь, а також по прилеглих до закладу районах міста — аж до Михайлівської площі і старовинного Подолу.
«Усю теплу осінь ми прочекали на погодження від Міністерства культури замість того, щоби цілий місяць проводити екскурсії просто неба. І то отримали відповідь лише тому, що через місяць поцікавилися, де ж наша відповідь. Мені незрозуміло, чому по відношенню до нас, працівників культурної галузі, до будь-якої дрібнички, грубо кажучи, можуть причепитися і роздмухати з неї велику занозу, зробити рану і на репутації, і в серці, а державний службовець може місяць не відповідати, і йому за це нічого не буде. І таке ігнорування листів чи затримка з своєчасною відповіддю нашому музеєві — не перший випадок. Але ж зараз мова не про чиїсь особисті інтереси, а про репутацію галузі, бо киянину чи туристу байдуже, в чиєму підпорядкуванні музей, він хоче, щоб йому надали якісну послугу», — обурюється керівник музею.
Кожен день зволікання — крок назад у розвитку музею
Використання музеєм благодійних коштів вiдбувається у такий спосiб.
«На наступний фінансовий рік я не можу передбачити, чи будуть спонсори, чи внесуть кошти на благодійний рахунок. Меценати можуть надати кошти на конкретний проект (послуги, товари) чи зазначити, що дають просто загально — на потреби музею. Тоді я, як керівник, вирішую, що нам у першу чергу потрібно і як краще використати гроші благодійника. Коли гроші надходять на благодійний рахунок, ми про це інформуємо Міністерство культури і просимо дозволити їх використати на конкретну справу, вибрану меценатом чи нами. Робимо зміни до кошторису, надсилаємо про це довідку у Мінкульт і чекаємо погодження. В ідеалі ми очікуємо, що зміни до кошторису і довідка будуть затверджені упродовж п’яти днів. Але насправді це частенько затягується на місяць, а то й більше», — зазначила Тетяна Сосновська.
Директорка каже, що музей зобов’язаний зробити зміни до кошторису згідно з бюджетним законодавством і проінформувати про це Мінкульт, який відстежує витрачання бюджетних коштів. Відмов із боку Мінкульту ще не було, але і швидкої відповіді також.
«Зволікання з відповіддю Міністерства культури затримує не лише збалансовану і коректну фінансову діяльність, а й реалізацію тих проектів, на які благодійники надають кошти, зароджують зневіру у спонсора не в стилі роботи Мінкульту, а в нашій роботі й реальній потребі коштів, які надійшли від нього. Спонсор може засумніватися: чи дійсно ці кошти так були потрібні музею, якщо ними довго не хочуть (а саме так і трактують сторонні до бюрократіїї люди) скористатися в музеї», — підкреслила директорка.
Як музей заробляє кошти
Попри те, що спілкування з Мінкультом затягується на місяці, НМІУ планує і надалі проводити благодійні акції, заохочувати меценатів підтримувати культуру.
Адже, якби не кошти благодійників, музею навряд чи вдалося б залучити таку кількість відвідувачів, яка сьогодні приходить у Національний музеї історії України.
Наприклад, кожні вихідні, коли у музеї діють чисельні дитячі програми, музейники зустрічають понад 400 гостей упродовж дня (для всесвітньо відомих європейських музеїв ця цифра не значна, але для України, де йде війна і багато людей не дуже заможні, щоб відвідувати заклади культури, — велика).
Дітки дуже радіють, коли після інтерактивних екскурсій беруть участь у майстер-класах із ткацтва, ліплення горщиків, карбування монет, коли творять театр тіней або наприкінці квесту шукають скарб, де в давньому горщику знаходять смачненькі вафельки.
Навіть ці маленькі приємності стають доступними завдяки коштам, які музей сам заробляє або ж їх благодійники жертвують на розвиток.
Що вже казати про організацію виставок, проектів та інших затратних цікавинок.
«Міністерство культури виділяє кошти на частину сплати опалення, світла, води, охорони, (яких, до речі, не вистачає, беремо зі своїх), зарплата фінансується повністю. Все інше ми самі заробляємо. Якщо нічого не заробимо, не зробимо ні виставки, ні поліграфії, ні реклами, ні майстер-класу», — зауважила головний бухгалтер НМІУ Евеліна Бодак.
Вона зазначила, що до приходу Тетяни Сосновської на посаду гендиректора музей заробляв за рік 840 тис. грн., тепер НМІУ мав власного доходу 3 млн. грн. уже на середину жовтня, завдяки активній діяльності.
Наукові співробітники музею теж схвально відгукуються про зміни, які відбуваються у НМІУ. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник музею Тамара Куцаєва каже, що за останні два роки у НМІУ оживилася наукова робота, почали активно вивчати експонати, які з 50-70-х років зберігалися у фондах без жодної уваги науковців та експозиціонерів.
Наразі вона написала дві великі наукові статті про маловідомі теми у музеї — юдаїку та Бабин Яр, і на цьому не планує зупинятися.
Ефективний діалог з Мінкультури — мрія музейників
Тетяна Сосновська сподівається, що приклад НМІУ послужить приводом для обговорення формату діалогу міністерства із закладами культури для швидкого вивчення та підписання погоджень на використання благодійних коштів та інші потреби.
«Міністерство культури мало б радіти за те, що ми не в держави просимо гроші, а благодійники нам приносять. Маю надію, що термін затвердження довідок змін до кошторису буде приведений в норму, щоб музеї не чекали по півтора місяця дозволів на використання своїх же коштів», — додала вона.
Наразі НМІУ отримав кошти від благодійника на організацію двох актуальних виставок — до 80-х роковин «Великого терору» та до 75-річчя УПА, які повинні будуть постати в оригінальному цікавому дизайні та стати інтерактивними для відвідувачів.
«Ті кошти, які нам надіслав спонсор, вирішили частково витратити на придбання будівельних матеріалів, частково на виготовлення поліграфічної продукції. Міністерство культури вимагає у бухгалтерії детальний, по гривні, розрахунок, на що саме, на які матеріали та з якими кількісними параметрами матеріалів будуть використані благодійні кошти. Підозрюю, що це може бути своєрідний привід для додаткових пошуків приводу на отримання пояснень.
Якщо ми проінформуємо міністерство, що фотографії для виставки коштуватимуть, наприклад, 4000 грн., а в момент друку знайдемо іншу поліграфічну фірму, де будуть акції, чи, навпаки, підніметься ціна на послугу, то це стане приводом для перевірки, наскільки ми дотримуємося розрахунків. Я в цьому вбачаю фактор зумисного приниження з боку рідного міністерства дріб’язковими звітуваннями та розрахунками та демонстрації прихованого втручання у фінансово-господарську діяльність музею», — сказала Тетяна Сосновська.
Евеліна Бодак додала, що наразі перед музеєм стоїть питання щодо опалення. Вона вже написала два листи з проханням дофінансувати опалювальний період.
«На весь сезон опалення музею коштує 1 млн. 200 тис. грн. Нам затверджують менше мільйона на рік. У нас досі не має відповіді від Мінкульту, чи буде в музеї тепло», — стривожена головний бухгалтер.
Догана за косметичний ремонт. Як працювати далі?
Міністерство культури 17 жовтня цього року оголосило догану генеральному директору НМІУ Тетяні Сосновській.
«Відповідно до наказу Мінкультури генеральному директору Музею Сосновській Т.В. винесена догана за незалежне виконання обов’язків та порушення п.п. 2.1.19 розділу 2 «Обов’язки та права сторін» контракту, укладеного між Мінкультури та Сосновською Тетяною Вікторівною, зокрема за допущення порушення вимог статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», — відповіли у Мінкультури «УМ».
Тобто, БУДЬ-ЯКІ роботи «на пам’ятці» потрібно погоджувати. А що таке «роботи на пам’ятці»? Ззовні чи і всередині також? Якщо всередині — то які саме роботи?
На прохання розтлумачити, що ж протизаконного зробила Тетяна Сосновська, у Мінкульті не пояснили «УМ».
Особисто генеральному директору пояснили, що «неналежне виконання обов’язків» полягає у тому, що тріщини в штукатурці (які після спекотного літа могли почати відлущуватися) заштукатурили в тон фасаду. Підкреслюю — це тріщини у штукатурці, а не в конструкціях.
Дивовижно, можливо «неналежність» полягає в тому, що ці роботи обійшлися музею у мізерно смішну ціну?
Цей косметичний ремонт фасаду і зворотної сторони будівлі, який виконали напередодні Дня Незалежності силами штукатура-фахівця, обійшовся майже у 6 тисяч гривень..
«Я говорила з будівельниками і архітекторами, є таке поняття як «дихання штукатурки». Залежно від надмірної сухості або надмірної вологості у нiй з’являються тріщини. Літо було спекотне, ці тріщини не дуже розходилися, але вони поповзли вгору і вниз по штукатурці. У подальшому вони будуть або розсипатися, або намокнуть і штукатурка шматками відпадатиме. Щоб припинити ріст тріщин на штукатурці, їх треба заштукатурити або зафарбувати у тон стіни для того, щоб вони далі як сіточка не росли. Ми так і зробили», — розповіла пані Сосновська.
«Якби ми не відправили у Мінкульт договір про виконану роботу, ніхто б не зауважив, що на фасаді були тріщини. Їх вдалося непомітно заштукатурити у тон споруди», — пояснила керівник музею.
Після отримання догани Тетяна Сосновська письмово попросила Мінкульт пояснити їй та розписати алгоритм, який дозвiл регламентує «роботи на пам’ятці».
На сьогодні Мінкульт відповів, що не уповноважений надавати пояснень. Можливо, міністерство не може розтлумачити алгоритм того, за що Сосновській винесли догану?
Тепер у Тетяни Сосновської зупинилася підготовка кількох проектів. Бо потрібно «освіжити зал», пофарбувати стіни.
Музей — пам’ятка місцевого значення, отже потрібно брати погодження в Департаменті культури КМДА.
Чи можна підготувати зали до виставки без погодження з КМДА, якщо ж ні — то скільки часу потрібно чекати на відповідь? Уже минуло більше двох тижнів, і КМДА, і Мінкульт мовчать.
За словами директорки, раніше подібний косметичний ремонт виконувався сезонно.
«Всі, хто працює у музеї давно, не знають, які на це потрібно погодження, бо ніколи на штукатурку стін їх не брали. Раніше лише раз зверталися за погодженням — перед ремонтом, коли у музеї встановлювали пластикові вікна і відновлювали фасад», — зазначила вона.
Тетяна Сосновська каже, що оголошення догани і зволікання з узгодженням iз боку Мінкульту щодо використання коштів меценатів та інших прохань музею виглядає «як бажання обнулити всі досягнення, поставити під сумнів досвід директора і успіхи музею, пригнітити лідера, дрібною шарпаниною відволікати від нагальної стратегічної роботи з розвитку НМІУ».
Вона згадує свої відчуття: «Коли мені оголосили догану, я була спокійна, розуміла, що це спроба «збити з ніг», принизити формулюванням «неналежне виконання обов’язків», я йшла по вулиці і подумки цитувала вірш Павла Тичини, який він написав за кілька років до смерті:
«Критики
брали мене, чистили, м’яли.
на всі боки вибивали
метелочками з осоту, —
оце тобі за роботу!
Щоб уперед не заганявся».
